Минулого тижня Комітет Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва схвалив текст звернення до національних парламентів іноземних держав, міжнародних організацій та їх парламентських асамблей, де йдеться про спроби РФ домогтися послаблення або скасування міжнародних санкцій, запроваджених у відповідь на збройну агресію Росії проти України, під приводом боротьби з пандемією COVID-19. Я – одна з ініціаторів та авторів документа. Тому хочу докладніше пояснити, що відбувається, чого хоче Росія, чому ці її спроби зняти штрафні заходи – це облуда, і що ми збираємося робити.
Коронавірус не оминув Росію. Хоч і пізніше за європейські країни, тамтешня центральна та регіональні влади також запровадили жорсткі карантинні заходи. Відкладено плебісцит 22 квітня щодо конституційних змін, які мали зацементувати путінський політичний режим. Перенесено ювілейний військовий парад 9 травня – одну з найважливіших піар-акцій Кремля, де очікували на високих закордонних гостей. Водночас кількість хворих та жертв в самій РФ невпинно зростає.
Втім, навіть у таких критичних умовах наш північно-східний сусід демонструє вражаючу послідовність своєї агресивної зовнішньої політики. Окупація українських та грузинських територій триває, бойові дії на сході України не припиняються, мілітаризація Криму продовжується. Триває “паспортна анексія”: запроваджено чергові спрощення для роздачі “двоголових аусвайсів” українцям, а конвеєр з їхньої видачі для мешканців окупованих територій працює, неначе ніякого коронавірусу немає. Разом з тим Росія не закрила кордон із окупованими нею територіями, подаючи світові сигнал, що вважає їх своїми.
Нова ж глобальна проблема людства сприймається Росією не як виклик, а як можливість реалізувати свій національний інтерес. Йдеться про її бажання скасувати санкції, запроваджені проти неї ЄС, США та низкою інших країн за її агресивну політику щодо України, порушення прав людини тощо. Власне, таке бажання там було завжди, але тепер є новий привід – пандемія.
Ця теза була вкинута в інформаційний простір російськими високопосадовцями та активно поширена тамтешніми засобами масової інформації та пропаганди. Це мало успіхи: така ідея вже гуляє у коридорах поважних міжнародних організацій. Як і у випадку з поверненням Росії до ПАРЄ, було б неправильно все списувати на зусилля російських лобістів, зміцнені нафтодоларами. Є ті, хто хочуть домовитися з Росією, є ті, хто прагнуть заробити на таких домовленостях, є щирі «діалогісти», є ті, хто намагаються заробити на цій історії політичний капітал. З цими людьми треба спілкуватися і переконувати, чому ідея скасування санкцій проти Росії в умовах пандемії – шкідлива.
Коли ми говоримо про санкції проти Росії через її агресивну політику проти України, здебільшого йдеться про обмежувальні заходи, запроваджені США та ЄС. Санкції, запроваджені іншими країнами, зазвичай слідують у їхньому фарватері. Окремо стоять штрафні заходи, ухвалені українським урядом.
Чим є санкції Заходу проти Росії
Перша група санкцій – політична. Росію виключено з «великої вісімки» (яка стала «сімкою»), призупинено співпрацю з НАТО, припинено переговори про безвізовий режим з ЄС, час від часу висилають російських дипломатів тощо. Це, перш за все, іміджевий удар і політичний сигнал.
Друга група. Санкції проти фізичних осіб. Це заборона на в’їзд та блокування активів у відповідних юрисдикціях російських високопосадовців, генералітету та низки бізнесменів. Також у цій компанії – українські колаборанти, члени окупаційних адміністрацій, учасники російсько-окупаційних військ. Не маючи змоги взяти цих осіб під варту (до прикладу, причетних до катастрофи MH17), країни цивілізованого світу зробили те, що змогли, ускладнивши їхнє пересування світом і користування закордонною власністю.
Чи стали ці санкції болючим ударом для цих людей? Для воєнних злочинців, які катують людей на окупованому Донбасі, – ні. Для російської верхівки, що має гроші та нерухомість на Заході, любила там відпочивати та розважатися – так.
Водночас дивно і лицемірно, що Росія, яка на державному рівні паплюжить права людини (згадаймо «закон Діми Яковлева», обмеження у виїзді за кордон величезній кількості власних громадян чи законну можливість невиконання рішень ЄСПЛ), так занепокоїлася «незручностями» для росіян, які опинилися під санкціями. Зрештою, самі фігуранти завжди мають можливість піти з державної служби та сподіватися на прощення – наприклад, почавши співпрацю зі спецслужбами тих країн, що розслідують російські воєнні злочини.
Але набагато цікавіша і суттєво болючіша для Росії третя група санкцій – обмеження для юридичних осіб. Десятки фірм, підприємств і установ (перш за все зі сфери ВПК, енергетики, банківського сектору) не мають можливості отримати на Заході кредити, новітнє обладнання, технології, патенти, купувати сировину чи збувати готову продукцію. Вищезгадані три сфери економіки обрано не випадково. ВПК виробляє продукцію для безпосереднього ведення агресії (а райони бойових дій ще й використовуються як випробувальні полігони), нафтогазова сфера – основне джерело доходів російського бюджету, банки – кровоносні судини економіки. Мета санкцій – створити труднощі для російського бюджету та не допустити посилення військової могутності країни-агресора і в перспективі змусити Москву припинити свою агресивну зовнішню політику.
Дуже благородна та гуманістична мета, чи не так? Як це дисонує з так званими «контрсанкціями», запровадженими російським урядом влітку 2014 року, після яких весь світ спостерігав за моторошним видовищем знищення санкційних продуктів харчування за допомогою вогню та бульдозерів. Це навіть не вандалізм чи дикунство, а шкідництво, як любив повторювати один із попередників Путіна у Кремлі.
І четверта група санкцій – проти окупованих Росією територій, перш за все Криму. Вони встановлюють заборону на будь-яку комерційну співпрацю з окупованим півостровом як логічний наслідок окупації Криму. Логіка такої заборони проста: Крим повинен стати колосальним тягарем на шиї держави-агресора, що нагинатиме її додолу до припинення окупації.
Чому скасування санкцій під час пандемії не є необхідним
Згадані чотири групи санкцій аж ніяк не йдуть врозріз з принципами людяності, гуманізму та милосердя. Вони не створюють перешкод для боротьби з коронавірусом, не стосуються медичної сфери, не формують дефіциту продовольства чи предметів першої необхідності в Росії тощо. Це означає, що аргументи Москви та її друзів облудні.
Тим не менш, які основні меседжі надсилає Росія світові у цьому контексті? Їх можна звести до кількох речень:
1. Санкції антигуманні, бо шкодять “простим людям”;
2. Санкції роз’єднують в той час, коли треба гуртуватися, щоб подолати коронавірус;
3. Санкції шкодять не Росії, а Заходу, який їх запровадив;
4. Санкції “незаконні”.
Ці тези нескладно спростувати.
Як уже було зазначено, прості люди не перебувають в санкційних списках. Там або небідні громадяни з високих владних кабінетів, або звичайні воєнні злочинці. Що стосується впливу санкцій на російський державний бюджет і заможність “маленьких росіян”, залишається лише порекомендувати приборкати свої агресивні апетити та скоротити видатки на армію та карально-репресивні органи.
Санкції не передбачають обмежень на обмін інформацією та іншу співпрацю у медичній сфері, торгівлю товарами медичного призначення, на допомогу з евакуацією іноземних громадян тощо. Водчас недовіра та низький рівень відносин між РФ та цивілізованим світом не з’явилися раптово й нізвідки. Зрозуміло, що причиною цьому є агресивна зовнішня політика Росії, спрямована на повернення статусу наддержави з використанням військової агресії, пропаганди, “бряцання зброєю” та інших недружніх кроків, які ми спостерігаємо навіть зараз.
Улюблена казка Кремля для російського телебачення про користь санкцій Заходу для російської економіки. Вочевидь, саме через це останні шість років економіка країни агресора демонструє падіння або мінімальне зростання, а влада витрачає величезні дипломатичні зусилля на протидію санкціям.
Санкції – звичайний політико-економічний інструмент. Кожна держава чи наддержавне об’єднання має право вирішувати, яку їй вести політику чи торгівлю з державою-агресором. Якщо ж Росія надумає оскаржувати санкції в міжнародних судах, то, можемо бути впевнені, вона виконає лише вигідне для себе рішення. Якщо ж суд вирішить інакше – Москва вердикт проігнорує. Цьому сприяють нещодавно підготовлені конституційні зміни.
Найцинічніше в цій історії те, що Москва повністю ігнорує інший заклик Генсека ООН – про встановлення перемир’я в зонах конфліктів. Бойові дії на сході України тривають щодня, наша армія, ведучи бої з окупантами, на жаль, зазнає втрат. Загалом, нічого нового: Кремлю своїх вояків не шкода. Але лівою рукою закликати усіх до порозуміння, а правою тиснути на спусковий гачок автомата – це лицемірство. Ми, в Україні, це чудово розуміємо і будемо переконувати в тому західних політиків.
Так, в історії були кризові ситуації, коли світове співтовариство йшло на пом’якшення санкційного режиму проти низки недемократичних країн. Можна згадати Зімбабве, Ірак, Іран, КНДР, Лівію, Судан. Проте, по-перше, згадані країни в той час здебільшого не вели загарбницьких війн і не окуповували чужих територій, обмежуючись репресіями у власних країнах. По-друге, світове співтовариство постачало їм гуманітарну допомогу та продовольство на чітких умовах (безкоштовно чи, наприклад, в обмін на нафту). По-третє, навряд чи путінська Росія захоче опинитися у такій сумнівній компанії.
Чи можна узагалі знімати санкції? Так. Однак з єдиною умовою!
Санкції можна буде зняти після того, як вони досягнуть своєї мети: Росія відмовиться від агресивної зовнішньої політики та припинить окупацію чужих земель. Зрештою, це відповідає її власним інтересам. Якщо скоротить видатки на армію, пропаганду та утримання окупаційних адміністрацій, легше долатиме пандемію коронавірусу.
Як на мене, це і є називається гуманізмом...