Як у сучасному світі не випасти з орбіти
Україна має створити до кінця року власні космічні війська. Колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний днями опублікував статтю, де йшлося про запізнілість, але надзвичайну важливість цього кроку. А ще про те, як панування в космосі створює шляхи для оперативної переваги у війні.
Україна не те щоб зійшла з дистанції — за роки незалежності наші фахівці все-таки запустили 10 супутників. Зі змінним успіхом, щоправда. Так, супутник «Січ-2-30», перший український супутник, запущений після більш ніж десятирічної перерви в січні 2022 року, мав стати стартом цілої програми, але фактично був втрачений відразу після запуску. Пізніше тодішній очільник Державного космічного агентства Володимир Тафтай пояснював, що супутник регулярно виходить на зв’язок, але функціонує в обмеженому режимі і використовувати всі його потужності неможливо. Днями — в ніч на 9 жовтня — він взагалі завершив свою місію і, як прогнозував аналітик космічних польотів Джозеф Реміс, мав вийти з орбіти.
Водночас три українські наносупутники (з класу малих супутників), розроблені НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського» і запущені в навколоземну орбіту (PolyITAN-1, PolyITAN-2, PolyITAN-HP-30) успішно літають, досліджують і транслюють те, на що були запрограмовані. Перший з них — PolyITAN-1 — робить це ще з 2014 року, хоча його місія була розрахована всього на рік! Ще в березні 2025-го капеішний наносупутник працював у штатному режимі й почувався прекрасно. З відкритих джерел відомо, що розробки в рамках програми «Січ» і силами вчених Київського політеху тривають. Конкретика і перспективи — звісно, інформація непублічна.
А от оцінити спроможності наших ворогів з їхніми сателітами та наших партнерів цілком можливо. І цікаво. Бо хазяйнувати в космосі сьогодні — це не тільки про запуск нових і нових супутників, каже Андрій Колесник, ексрадник голови Державного космічного агентства України. Експерт з космічної діяльності розповів, яке протистояння відбувається там, на орбіті, чиї космічні технології дужчі і чи могли китайці злити якісь об’єкти на Львівщині росіянам під час недавнього масованого обстрілу.
Технологічна перевага в космосі — в чому вона полягає?
Космос — такий самий оборонний оперативний домен, як і домени суходолу, повітря чи моря, кібер- й інфопростору, пояснює Андрій Колесник. Його розвиток впливає на сучасні плани ведення потенційних бойових дій. Хто володіє передовими технологіями, той має беззаперечні переваги. І вони проявляються не тільки в кількості виведених на орбіту супутників — мовляв, чим більше маєш — тим більше знаєш, а й в оперативності донесення цих даних до кінцевого споживача. Крім того, космічні активи вже можна використовувати і для оборони країни, і для оборони самих активів. Так, супутники, запущені для спостереження Землі з космосу, а також ті, які забезпечують супутниковий зв'язок, супутникову навігацію, ранні попередження про ракетні удари, слугують для обороноздатності країни.
Але паралельно кожен власник цих апаратів повинен вміти ще й захистити їх від впливу супротивника, а з іншого боку — виводити з ладу активи ворога. Наприкінці травня 2024 року представник Пентагону заявляв, що РФ запустила на навколоземну орбіту супутник, «який, швидше за все, є протикосмічною зброєю, ймовірно, здатною атакувати інші супутники на низькій навколоземній орбіті». І американські ЗМІ повідомляли, що Пентагон також може розгорнути нове покоління наземних і космічних систем для захисту своєї супутникової мережі (шляхом виведення з ладу космічних об'єктів супротивника зокрема). А новий керівник Космічного командування Франції генерал-майор Венсан Шюссо 19 вересня розповідав медіа про посилення «ворожої або недружньої активності» в космосі, зокрема, з боку Росії. За словами Шюссо, після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну 2022 року зафіксували різкий сплеск дій, спрямованих на порушення роботи супутників. Мова про глушіння сигналів, кібератаки і використання лазерів.
Який розклад сил у космосі і наскільки можна довіряти відкритим даним
Про призначення деяких супутників можемо судити тільки за опосередкованими ознаками. Характер супутника може вказувати на експериментальну місію, а насправді він не тільки відпрацьовує якісь нові технології, а ще й використовує найкращі технології для певної місії. Зазвичай країни, які запускають супутники із секретними місіями (скажімо, США, КНР) відразу заявляють, що цей запуск засекречений, і не демонструють навіть зображення тих апаратів. Але на орбіті є так звані супутники-інспектори, які можуть наблизитися до чужих супутників (із секретною місією), як слід розгледіти, сфотографувати чи зробити відео, зняти технічні характеристики завдяки перехопленню вихідних радіосигналів. Тобто можна сказати, що теоретично відомо, що робить той чи інший супутник, але зазвичай говорять про відсоток імовірності, в чому полягає його місія, а не 100%-ву впевненість.
Суто військових супутників у світі не так і багато. Так, з 9576 американських лише 459 військових (за даними American Enterprise Institute станом на 9 жовтня 2025 року). Але за останні роки вже стало тенденцією, що комерційні компанії, які мають супутники на орбіті чи можливості їх вивести, отримують контракти від військових відомств і надають інструменти для потреб військових. Але військові супутники ефективніші, можуть розглядати об’єкти краще за комерційні завдяки кращим характеристикам, які намагаються тримати в таємниці. До слова, Дональд Трамп за своєї першої каденції фактично власними руками розсекретив характеристики американського військового супутника, коли виклав у себе в соцмережах зображення зруйнованого стартового майданчика космодрому в Ірані. За тим знімком фахівці легко визначили: супутник, який зробив той знімок, може розпізнати деталі розміром лише 10 см. А зазвичай таку інформацію не довіряють навіть партнерам.
Спроможності Китаю наразі значно розвинутіші в цьому плані, ніж Росії. За технічними характеристиками китайські супутники дуже наближаються до американських, тож загалом за технологічним розвитком «вісь добра» і «вісь зла» приблизно рівні. Щодо кількісної переваги — основна маса супутників спостереження Землі з космосу сконцентрована у США. Як підрахували в American Enterprise Institute, станом на 9 жовтня 2025 року загальна кількість діючих супутників становила 12459. З них США належать 9576, партнерам США по НATO — 1221, союзникам США поза НATO — 261, Росії — 265, Китаю — 883, решті країн світу — 223 на всіх. З них саме американських космічних апаратів спостереження Землі з космосу — 467, партнерів США по НATO — 165, союзників США поза НATO — 87, російських — 47, китайських — 323, інших — 78.
А от з усієї кількості супутників, запущених «віссю добра», згідно з доступною розвідувальною інформацією, близько 90 % належать США і лише 10 % — їхнім партнерам по НАТО й азійського регіону (Японія, Південна Корея). Росія відстає від Китаю майже на порядок, і навіть разом вони від можливостей Західного світу, на щастя, значно відстають.
Китайські супутники над Львовом не сенсація
Під час російської ракетно-дронової атаки 5 жовтня над західною частиною України, на яку припав основний удар, пролетіли мінімум три китайські розвідувальні SAR-супутники. Чи це щось унікальне? Ні. Імовірно, інформація, яку поширили медіа, була подана некоректно. Супутники спостереження Землі, як і майже всі інші, літають по орбіті, яка задається під час запуску і не змінюють своїх орбітальних планів. Як закинули їх на визначену висоту і нахил орбіти, так вони і обертаються. І всю Україну з півночі на південь пролітають усього за сім-вісім хвилин. Вони ніяк не зависають у жодній точці. А оскільки Земля ще й навколо своєї осі обертається і орбітальний план супутників незмінний, то траєкторія супутника поступово зміщується відносно поверхні Землі (ефект, який демонструється маятником Фуко). Тож супутники зазвичай можуть побачити ту саму ділянку тільки через дві-три доби. Звісно, що більше у країни супутників — то краще. Вони можуть бути запущені на різні орбітальні площини і чергуватися. Наприклад, об 11:00 пролетів один, об 11:15 — інший, ще через 15 хвилин — третій. Буває, що супутники в одну орбітальну площину запущені і по колу розділені так, що рухаються один за одним і знімають ділянку, яка цікавить.
Тож над Львовом, якщо бути точними, ніхто не зависав. Будь-який куточок України може проглядатися супутником будь-якої країни, а наскільки докладно — залежить тільки від кількості і технічних характеристик цих апаратів.
КНР дійсно має широкі можливості спостерігати поверхню в різних діапазонах. Має оптичні супутники, радарні, із сенсорами інфрачервоних джерел. Супутники, що проводять радіотехнічну й електронну розвідку, тобто реагують на будь-які випромінювання об’єктів на Землі в радіодіапазоні. Вони з різними принципами роботи, їх кілька сотень, як вже зазначено звичайно, над Україною постійно пролітають якісь китайські супутники. Інше питання — що саме знімають і передають РФ. У Китаю, крім військових, є і комерційні компанії, які можуть за контрактами продавати свої супутникові знімки, як це роблять їхні американські і європейські конкуренти.
Чи потрібні росіянам розвіддані Китаю, щоб бити по нашій території
У Росії не дуже багато власних супутників спостереження Землі з космосу — і пів сотні не буде. Звісно, кілька сотень китайських значно частіше над однією і тією самою ділянкою пролітають, ніж російські. Кремль не готувався до великої війни і не розвивав цього напряму взагалі. Тож сьогодні використовує навіть цивільні супутники для потреб війська. А без китайської допомоги їм було б дуже-дуже важко відслідковувати, що відбувається на території України, тож потреба в такій допомозі велика. До початку великої війни ми теж, до слова, купували дані китайських супутників, але після лютого 2022 року Китай припинив нам їх надавати. З іншого боку, західні компанії перестали надавати свої знімки Росії, і вона за тиждень-два перемкнулася на закупівлю китайських даних. У китайських супутників кращі технічні характеристики, ніж у російських. Якщо найкращий російський бачить поверхню з просторовою розрізненістю 1 метр, то показники китайських оптичних супутників доходять до 0,3 метра (для порівняння — «Січ-2-30» мав просторову розрізненість близько семи метрів). Китайські радари також деталізують об’єкти значно краще.
Є конкретні факти, які вказують, що РФ купує в китайських компаній знімки від початку вторгнення. Що стосується даних військових супутників КНР — за руку не ловили, тож щось довести складно. Тим більше, у Китаю з кількох сотень усіх супутників суто військових майже 40 % — вони дуже вартісні, у 10–100 разів дорожчі за комерційні.
Про активи і потенціал європейських партнерів
Європейські члени НАТО дуже покладалися на американців. Хіба що у французів ситуація з військовим космосом була трохи вигідніша порівняно з іншими країнами континенту. Космічна програма загалом розвивалася максимально автономно, з розрахунком на власні сили. Саме у Франції 2021 року відбулися перші в історії Європи військові навчання Aster X 2021 із застосуванням Повітряно-космічних сил. А в березні європейський ракетоносій Ariane 6 вивів у космос третій французький розвідувальний супутник CSO-3. CSO — це частина французької космічної програми, завдяки якій тепер Франція отримує незалежний доступ до оптичної супутникової розвідки. Що важливо, зокрема на тлі погіршення відносин з адміністрацією США.
Коли почалося фактично протистояння між двома частинами світу, європейці переглянули свої плани і програми, розраховані на мирні часи, провели відповідні навчання. Особливо прискіпливо до цього ставляться французи — щороку проводять навчання, відпрацьовуючи реальні матеріали. Та й коли почалося повномасштабне вторгнення, у них саме відбувалися чергові військово-космічні маневри —командування відразу переписало програму з акцентом на події у військовому космосі. З урахуванням плану мобілізації власних космічних сил, якщо ворожі дії в космосі будуть спрямовані проти Франції і вона братиме участь у бойових діях. Фахівці цивільної французької космічної агенції тоді мобілізовувалися б, а всі ресурси — цивільне обладнання — передали б у розпорядження військових. Тобто і такі сценарії там реально відпрацьовують, не лише документально.
На конференції в Берліні міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус повідомив, що країна вкладе 35 млрд євро у військовий космос до 2030 року. Вона має космічне командування, невеличкі підрозділи і трохи супутників, але цього не досить. І цивільна німецька космічна агенція вже збирає на ринку пропозиції найновіших супутникових розробок для протистояння в космосі. Вивчить ринок, сформулює реальне технічне завдання і виставить його на тендер, щоб укласти контракт на проведення конкретних розробок. Загалом помітно, що і британці, і італійці, і іспанці також заворушилися в цьому напрямі — і в рамках країн, і НАТО, Європейського космічного агентства. Причому стався певний зсув концепції: тепер там вважають, що розробки оборонного характеру — це теж використання космосу в мирних цілях. Мовляв, оборона — це ж не напад. Тобто тепер і цивільні відомства мають право займатися оборонними розробками (у рамках космічних технологій подвійного призначення), і це великий прогрес, бо досі цивільні космічні агенції зобов’язувалися не виходити за рамки цивільних завдань.
На яку підтримку можемо розраховувати, якщо США знову закриють розвіддані
Якщо американська підтримка припиниться, інші партнери не зможуть її перекрити. Раніше ніж за років п'ять помітних результатів країни Європи у космосі не досягнуть. Це складна задача — розробити проєкт супутника, потім його виготовити, запустити на орбіту… А треба їх чимало, щоб обсяги зібраної інформації дозволяли стверджувати, що обійдемося без американських даних. І це при тому, що від США ми отримуємо розвіддані, що стосуються винятково території України, а що робиться десь у Підмосков’ї, знаємо тільки завдяки «супутнику Притули». І, можливо, європейським, бо, наприклад, перед самим запуском третього французького супутника міністр оборони країни Себастьян Лекорню запевнив, що Україна може розраховувати на передачу розвідувальних даних від Франції.
П'ять років — це щоб співвідношення кількості європейських супутників до американських було хоча б таким, як наразі між РФ і КНР. Штати не наздоженуть, та хоча б матимуть досить потужностей, щоб забезпечити наш континент. Бо забезпечити себе техпідтримкою з космосу намагається навіть підсанкційна Північна Корея. Так, вона активно розвиває власну космічну програму, хоч і не досить вдало. Якщо в галузі міжконтинентальних балістичних ракет КНДР просунулася вже далеко, то з ракетами-носіями космічного призначення справи гірші. Наразі вона має можливість, скажімо так, вдало здійснити один пуск з трьох-чотирьох. Один запущений супутник усе-таки пропрацював на орбіті зовсім недовго, і то було років 10 тому. Але просто зараз КНДР уже на інших технологіях намагається розробити супутник наступного покоління і теж запустити його на орбіту. І треба визнати, що саме після повномасштабного вторгнення РФ у космічної програми Пхеньяна відкрилося друге дихання, оскільки росіяни взялися допомагати їм і з двигунами для ракет-носіїв космічного призначення, і, ймовірно, надали північним корейцям деякі супутникові технології.