Єдиний орнамент, що стосується війни
«Зараз я просто відчув потребу, що хлопці хочуть писанок моїх на пам'ять додому, на згадку», — пояснює Олег Кіращук, коли ми зустрічаємось біля його відносно тилового будинку на Донеччині.
Власне будинок роздивитись важко — все затягнуте зеленню. В дуже скромній хаті всередині охайно і світло. Про мирну професійну творчість Кіращука нагадує лише один куточок в його кімнаті. Біля вікна, в лотку на столі, біліють видуті курячі яйці. Трошки більші за розміром, гусячі, — вже вкриті чорною фарбою та воском. Власне, під воском ховається візерунок — його писанкар Олег Кіращук складає із прадавніх символів.
«Цієї ночі до третьої, майже до четвертої години, я писав писанку. Оце біля мене рація стоїть. Слухаю доповіді. За той час, допоки доповідей немає, все нормально, то я тоді включаю тут віск собі і тихенько пишу писанки. Бо вдень так не випадає», — каже Олег. За кілька годин до наступного наряду він показує журналістам свою роботу.
Олег сідає за стіл, бере біле яйце і починає виводити писачком по білій шкарлупі лінії. Це — стріли.
«Серед тих всіх сотень орнаментів, які я зустрічав за своє життя, оцей єдиний орнамент, який стосується кровопролиття, який стосується теми війни. Це — «наконечники стріл», — пояснює писанкар.
«Решта символів символізують прохання до Бога про здоров'я, про щастя, про гарну погоду — тобто, решта символів мають позитивне значення. Оце єдиний символ, який стосується або теми війни, або вдалого полювання. Тобто, людина, яка писала цю писанку, просила в Бога або вдалого полювання, або перемоги над ворогом», — розповідає Олег. Проте, магічними він свої писанки не вважає. Але про це буде трохи згодом.
Натхнення — річ полохлива
Окрім яєць, на столі стоять кілька банок із розведеною фарбою. У давнину писанкарі самі готували фарби, наприклад, із кори. Такі фарби витримували навіть сонячне проміння. Зараз писанкарі користуються менш стійкими, але більш яскравими хімічними фарбами. Саме тому в музеї писанок вікна зачинені, пояснює Олег. Хімічні фарби також токсичні, тому Олег вдягає рукавички, і занурює писанку в першу банку — з жовтою фарбою. Наносить ще кілька воскових ліній і занурює яйце в червоний розчин.
«Однозначно думки повинні бути позитивні під час роботи, — ділиться правилами писанкарства військовослужбовець. — Я так само цього тримаюся, що з негативними думками до роботи не можна сідати. То є гріх».
«Вдома в майстерні я тримаюся тиші. Дружина знає, що коли я пишу, туди бажано не заходити. Тільки, коли вона принесе мені чашку кави. І то так вона приносить тихенько, що я навіть не чую. Я просто чую по запаху, що з'явилася кава», — згадує писанкар.
Я цікавлюсь: як йому працюється на війні?
«Якийсь час ще не міг, навіть ми жили вже тут в цих хатинках, поробили ремонти. Все рівно мені було складно писати, тому що багато хлопців тут ходить, рух якийсь. А далі звиклося. Не так воно й важко.Чути звідси канонаду артилерійську іноді. Канонада заважає. А натхнення — річ полохлива».
Вперше на війну Олег Кіращук потрапив ще на початку антитерористичної операції. В 2015 році брав участь у боях за Дебальцеве. Того ж року демобілізувався. Коли повернувся додому, то довго не міг малювати. За перший рік зміг намалювати лише три писанки. Одна з них із зображенням янгола, на знак його вдячності за те, що йому вдалося повернутись додому.
"Олеже, берися знову до писанок"
Взагалі, це не перше повернення до писанкарства Олега Кіращука після військової служби.
Його власна історія розпису писанок починається в його рідній Коломиї ще, десь, у 1985 році. Тоді ще підлітком він вивчав покутські орнаменти, які малювали його бабуся та мама. Ймовірно, вона була писанкаркою в кількох поколіннях. В 1990-му році Олег пішов на строкову службу і думав, що до сімейної справи ніколи не повернеться.
«Коли повернувся в 92-му році, пригадуємо, яка тоді була криза: купони, гіперінфляція, безробіття. І мама каже: "Олеже, давай берися знову до писанок". І, окрім того, що продавав їх на базарі, почало гарно получатись», — пригадує Кіращук.
Тоді Кіращуки — мати, син (Олег) і його сестра почали робити виставки власноруч зроблених писанок та народного одягу.
«Ми знаходили можливість і у Франківську виставку провести, і в Києві, в Українському домі. Звичайно, що знаходились ще люди, які вітали це і вони нам навіть десь і допомагали, десь і фінансували. А тоді так з грошима було сутужно, люди старались продуктами навіть допомогти», — пригадує писанкар.
Потім було навчання в університеті, одруження. Але як викладачі, так і дружина — всі підтримували писанкаря. Коли наприкінці 90-х чоловік шукав можливості підробітку охоронцем чи будь-де, дружина Ольга йому заборонила. Вона, до речі, теж майстриня — створює прикраси-гердани.
І вже на початку 2000-х Кіращук почав продавати свої писанки через e-Вay. Середня вартість однієї починається від 40-50 доларів.
Дружина також стала виставляти його ескізи писанок.
У 2013 році за ескізом Олега Кіращука майстри створили величезну писанку, яка очолила парад на День Незалежності у Києві.
«Я не настільки багатий, щоб мати вдома свої писанки»
Після повномасштабного вторгнення писанки Олега продавались на благодійних аукціонах. Минулого року на Івано-Франківщині його робота зібрала 80 тисяч гривень, у 2023-му за його писанку дали 18 тисяч гривень. А в українському національному музеї в Чикаго його робота виручила 2500 доларів. Усі ці кошти йдуть на дрони для 10 бригади, в якій служить Кіращук. Зараз Олег також вчиться на дронах літати.
У самого майстра власних робіт майже немає.
«Я не настільки багатий, щоб мати вдома свої писанки», — каже він.
Хоча насправді у нього зберігається три. Першу він перекупив на аукціоні eBay, бо продавець в описі його роботи написав «російська писанка». Друга — із зображенням янгола, якого він намалював після поранення в Дебальцевому у 2015 році: «на знак подяки за то, що я вийшов з війни».
Третя теж повʼязана з особистим життям, але автор уникає її опису. Але додає: «Це саме такі, що просто я ні за які гроші їх нікуди не віддав би».
Загалом на будь-яку писанку завжди знаходиться покупець. Тож власну колекцію не вдається зібрати. Проте, після повернення з війни Олег таки сподівається створити особливу — для виставки в музеї в Коломиї. Загалом він отримав запрошення створити виставку ще у 2022 році, але плани змінила повномасштабна війна.
Культ яйця
Коли яйце стає червоним, писанкар знову ставить крапочки та лінії. Роздивитись малюнок тут заледве можливо — він проявиться тільки в кінці, після стирання воску. Тож, поки майстер пише, розказує про традиції писанкарства.
Колись Олег Кіращук їздив по селах на велосипеді і записував старих майстринь. Із поваги до його роботи я залишу розповідь без коректур.
«Сама писанка сягає тисячолітньої історії, коли навіть ще й мови про Україну не було в наших землях.
Очевидно, що панував культ яйця. І, як можемо припускати, що початок був десь кілька тисяч років тому, коли ще люди так не вміли фарби розводити.
Мабуть, брали яйце птахів із темною шкаралупою. І взагалі людей вражалав сам факт, що з мертвого яйця народжувалося живе пташеня. Це для них магія була. Також, коли розбивали яйце, бачили жовток, він нагадував сонце. І люди робили висновок, що це щось пов'язане з Богом, що жовток нагадує сонце. І тоді собі так почали думати, що якщо ми нашкрябаємо якийсь символ, значить, ми просимо Бога якогось, наприклад, явища, гарної погоди чи дощу.
Писання починалося з простого шкрябання. Тобто бралося яйце з темною шкарлупою, або уже фарбувалися в якісь перші ті примітивні фарби, барвники. І чимось гострим нашкрябувався символ на яйці. З часом оцей інструмент став більш таким філігранним, бо наші предки почали виплавляти метал.
Шкрябання стало набувати якихось таких більш мистецьких рис.
Наступним етапом була поява писанок, написаних так, як пишеться лемківська писанка: тобто бралася дерев'яна паличка і на кінці набивалася шпилька, мокалася в гарячий віск і наносилася на біле яйце рисочкою у вигляді крапельки.
Далі знову занурюємо в віск, знову наносимо крапельку. Це по-білому розписали, орнамент зробили, орнамент має вигляд якогось символу. Пускаємо фарбу. Ті ж самі етапи, що я розповідав, це був природний барвник. І віск знімався.
Наступним етапом вже були писанки, так як ми собі оце знаємо, що є писачок: дерев'яна ручка, металева лієчка зроблена. Опускаємо її в гарячий віск і вже нею пишемо. І наносимо вже такі символи, які притаманні, наприклад, на Покутті.
Писанки, найбільш вишукані в світі, писалися все-таки на наших (землях), особливо на Прикарпатті. Там знаємо гуцулів, там — Буковина. Мабуть, і так прийнято вважати, що саме українські наші землі є прабатьківщиною писанки.
І, користуючись якраз моментом, то я нагадаю, що минулого року саме українську писанку було внесено до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО».
Писанка з магією і без
Правила писання писанок в давнину були жорсткі, пригадує писанкар.
«Колись для писанки перш за все бралися яйця повні, обов'язково має бути білок, жовток. Більше того, в господарстві повинен був бути півень. Тобто, яйця повинні бути обов'язково були заплідненими. То такі писанки вважалися магічними, що мали великі магічні властивості. Далі, писанки писалися зазвичай жінками. Я вже зустрічав в історії, читав, що були все-таки й чоловіки, що писанки писали. Але писали жінки в основному.
І вимоги були: така жінка обов'язково на той момент написання писанки не повинна була мати місячних. Для приготування фарб бралася вода з джерела, з потоку. То в такому випадку жінка брала відра, йшла до потоку, набирала води, і коли поверталася назад додому, — вона не мала права ні з ким по дорозі ставати до розмови, до бесіди, вітатися не мала права.
Приходила додому, готувала барвники з цвіту рослин, з кори дерев. Щоб краще ті барвники бралися до поверхні яйця, додавався галун. Написання писанок супроводжувалося різними молитвами. Жінка казала молитви різні.
Коли знімався віск із писанок, то чекали, коли спечуться паски в печі, ці, великодні, виймалися паски, піч, відповідно, ще була гаряча. І в цю гарячу піч клали глиняну таріль з писанками, з яких ще був не знятий віск. Виглядали вони отак.
Їх було там багато в тарілі, клали в піч, чекали хвилин 5-10. Розігрівалося яйце, віск починав танути і тоді виймали цю таріль звідти. Була спеціальна ганчірка, якою втирали цей віск. І цікавий момент з цією ганчіркою, що її ховали на наступний рік, щоб знову розпалити піч для випічки пасок. Тобто, так умовно виглядає, як, ніби, передавалася енергетика з року в рік, з покоління в покоління», — ділиться писанкар.
Свою писанку Олег пише на порожньому яйці.
«Ми не можемо сказати, що це є магічна писанка, так як тут не витримано ряд таких вимог у ритуалі написання, але зараз я просто повторю, щоб дати нам зрозуміти, як колись виглядав цей символ. Пишучи зараз отак писанку, я не можу оцим символом нічого не можу впросити в Бога, тому що це є порожнє яйце, видуте всередині. Тут немає білка, жовтка.
Не дотримано певних певних нюансів, певних вимог про написання писанки. Але так взагалі, в Бога, звичайно, просимо якнайшвидше закінчити війну і так, щоб це було на нашу користь із мінімальними втратами для нас і максимальними для ворога. Звичайно, просимо Бога, щоб наші діти не бачили війну».
