Зі спільною передачею поляків і словаків Київ отримає в перспективі до трьох десятків перехоплювачів четвертого покоління.
Бо словаки змінюють усі свої активні борти (13 штук) на F-16 "Viper", а поляки закупили F-35 і чекають F-16 "Block 60", виводячи з бойового складу 29-ті (29 машин). Братислава замовила F-16 "Block 70" у грудні 2018 року – від підписання угоди до постачання 14 бортів, за планом, мало минути 5 років. Тактичне крило імені генерала Отто Сміка планує досягти операційної готовності у дворічний період після поставки.
А поки словацькі пілоти і техніки будуть набиратися компетенцій, американці повинні забезпечувати технічну та логістичну підтримку, включно з навчанням на тренажерах і наземним обслуговуванням.
Загалом, якщо зробити поправку на воєнний час й уявити, що навчання українських пілотів уже стартувало, Захід не міг обійтися без відвантаження пострадянських бортів, які добре знайомі нашим ВПС.
І навіть якби нам виділили літаки 24 лютого 2022 року, треба було б набратися досвіду обслуговування, освоїти всілякі прицільні станції, контейнери РЕБ, взаємодію з летючими радарами і т.д.
А це час, не кажучи про гроші.
Та й торік Захід мав інші проблеми: кілька мільйонів снарядів, півтори тисячі БТР, тисячі МРАП, сотні одиниць САУ та ствольної артилерії.
Навіть діди четвертого покоління, озброєні AGM-88 HARM (нехай координати забивають у них на землі і можуть застаріти на момент запуску), становлять смертельну небезпеку для нових російських засобів протиповітряної оборони.
Незалежно від того, чи зможуть інтегрувати ракети AIM-120 AMRAAM на МіГ-29, і з радянськими ракетами перехоплювачі можна застосовувати з гранично малих висот, працюючи ніби із засідки радіогоризонту.
Так само вони здатні відігнати супротивника від ЗРК, не давати літакам РЕБ ефективно сліпити нам “очі”, заважати атакувати позиції зенітних частин бомбами, що вільно падають – у принципі, цілий спектр завдань.
Найцікавішими є польські машини.
У них сьогодні три види перехоплювачів: передані з наявності Східної Німеччини, поставлені експортні ще часів СРСР і обміняні в Чехії.
Німецькі найдужче пошарпані впродовж експлуатації – їх придбали за символічний 1 євро, і частина з них пішла на запчастини ще на озброєнні (їхній наліт на тисячу з копійками годин вищий, ніж у середньому по палаті).
Чеські найменше пропрацювали до першого капітального ремонту, і нам вони цілком підійшли б.
Але там інша історія – масштабна модернізація 2011 року їх не зачепила, борти просто перевели на фути та вузли, поставили відповідач "свій-чужий" і підтягнули зв'язок до стандарту Альянсу.
Найсмачніше – це 13 стройових і 3 навчальні “спарки”, поставлені ще СРСР, вони капітально відремонтовані і модернізовані ізраїльтянами.
На цих машинах стоїть шина обміну даних з відкритою архітектурою – були плани на другий етап модернізації, щоб РЛС могла взаємодіяти із західними ракетами.
Інтегрували кольоровий дисплей тактичної ситуації, опрацьовували в бік більшої дистанції визначення цілі радар та оптичну станцію.
Звісно, модернізували зв'язок.
Усі польські МіГи зараз передислокували на 22-гу тактичну авіабазу в Мальборку: там, імовірно, йде відбір, що піде на запчастини, а що ще політає.
Зауважимо: поляки досліджували інтеграцію західних ракет, зокрема, не тільки AMRAAM проти літаків, а й "повітря-поверхня" для ударів по цілях на землі.
Офіційно ми не називаємо своїх втрат, але міжнародні спотери та OSINT-дослідники зібрали не менш ніж 26 фото та відео знищених українських МіГ-29 і Су-27.
Отже, допомога Словаччини та Польщі компенсує нам більш ніж річні втрати – це постачання стратегічного рівня, що сильно вплине на перебіг бойових дій.
Якщо вдасться реалізувати польські напрацювання для пусків AMRAAM із захопленням цілі на кінцевій ділянці траєкторії, ми отримаємо паліатив, здатний на відстані потягатися з найкращими російськими літаками, що дасть Україні час, аби перейти на західні літаки.
А це обов'язково відбудеться в найближчі роки.
