Як прийняти, що твої родичі не хочуть евакуюватися з небезпечного місця?
Питання “Їхати чи ні?” має вирішуватися в рамках відповідальності родини.
Що таке родичі, рідня? Це до певної міри формальний біологічних зв’язок. Є люди, в яких немає біологічної спорідненості, але є міцний зв’язок. І навпаки. У ситуації стресу пробуджується родинний архетип. Люди згадують, що в них є родичі, є обов’язки щодо них. Далі будь-яка зовнішня порада вже буде недоречною, рішення мають прийматися всередині родини.
Ми можемо говорити тільки про загальні рекомендації ЗСУ та поліції. Виїжджати рекомендують, якщо є висока ймовірність, що по вас стрілятимуть. Якщо по вас безпосередньо не стріляють, не варто кудись зриватися і рушати, бо евакуація - це теж дуже тяжка травма, це стрес. Людина переміщується з одного місця в інше, і там теж буде свій рівень дискомфорту, будуть нарікання: “Нащо ви мене сюди привезли”. Але повторюся - це має вирішувати родина.
Нагадаю загальне правило: допомагати потрібно тільки тим людям, які просять про допомогу. І саме тим, що вони просять.
Не можна здійснювати тиск на інших. У людей є власна воля, вони роблять свій вибір. Кожна людина сама розпоряджається власним життям. А ті люди, які вважають, що вони знають, як краще іншим, можуть лише попросити своїх родичів кудись поїхати.
Але подумайте, чи маєте ви достатньо компетенції, щоб умовляти інших евакуюватися. У компетенцію входить: розуміння, куди ви переміщуєте людей і що там на них чекає. Це ж не мішок з картоплею, це живі люди. Їх треба годувати, забезпечувати, лікувати. Їм там жити далі. Просто перевезти - це пів діла.
Якщо ви точно знаєте, що, куди і як, то це одне діло. Якщо ви знаєте приблизно - то і результат буде приблизний.
Усі думають, що вони зможуть виїхати за кордон із Західної України. Але в західних країн теж є свої логістичні можливості. Це не квартири і не готелі, це табори біженців. Не треба плекати ілюзії, що Захід - це такий безмежний простір, готовий до прийняття біженців.
Згадаймо, чим закінчилося із сирійськими біженцями. Спочатку - так, а потім - ні. Правда, з очевидних причин, бо стало зрозуміло, що це масштабна провокація Путіна.
Так, Польща розкрила обійми і приймає українців. І, до речі, багато людей туди виїхали з, як жартують, “прифронтового Львова”, користуючись зв’язками. Хоча інші львів'яни натомість гостинно приймають і розташовують людей.
У біженця є ілюзія, що він з жаху переїжджає в щасливе місце. Але через пару днів з’ясовується, що це безпечне місце - немає обстрілів, бомбардувань, але є інші проблеми і теж потрібно виживати. Можливо, в якомусь бараці, отримувати якісь пайки. Якщо людина позбувається ілюзій про життя біженця, вона буде успішна. Якщо розраховує на преференції першої хвилі, то ні. Ми не знаємо можливостей Європи у прийнятті мігрантів.
Люди тікають, і гріх їх у цьому звинувачувати. Але треба враховувати момент майбутнього дискомфорту - і тим, хто тікає, і тим, хто хоче їх перевезти.
Щодо ракетних і бомбових ударів, то Західна Україна не є якимось унікальним місцем у цьому плані. Якщо росіяни атакують лікарні, то не бачу причин, чому б їм не атакувати митниці і переходи через кордон. Тому що там буде їхати якийсь караван з чимось і росіяни будуть розглядати це як військову ціль. Імовірність невисока, але ще кілька днів тому була невисока ймовірність того, що будуть бомбардувати цивільні цілі.
Мій заклик - не створювати собі ілюзій. Так, на Західній Україні вищий рівень безпеки, але абсолютної безпеки немає.
Люди тікають від небезпеки. Інстинктивно під час грози ми хочемо сховатися під високе дерево. Але нас ще в школі учили - під час грози не можна ховатися під високе дерево. Отакі речі будуть траплятися і під час війни, причому постійно. Треба розуміти природу блискавки. І правильно розуміти природу цього явища, катастрофи. Високе дерево - це власне паніка і хибні уявлення про безпеку, яку ви самі собі придумали. Офіційні джерела вам скажуть, де більш безпечно і за яких обставин вам треба туди пересуватися.