Якою може бути наступна фаза війни?
Фазові переходи не відбуваються так швидко, як би нам хотілося, і точно не відбуваються згідно з нашими уявленнями про зміни. Ми бачимо зараз початок успішних контрнаступів українських військ. Здобуваються нові оперативні переваги. Але це не ХХ століття, немає єдиної лінії фронту, поле бою - вся Україна. Тому треба спочатку говорити про певну кристалізацію тієї фази, яка є зараз.
Образно я назвав би її так: ворог відводить сили, поповнює їх і знову кидає на вогневі рубежі. Український комбайн смерті їх перемелює, і так багато разів. Річ уже не в боєздатності російських військ. Путін виконує два завдання таким чином - утилізує свій людський непотріб (наприклад, в’язнів російських тюрем) і змушує нас витрачати боєприпаси на це.
Є такий військовий “трикутник”: “вогонь-маневр-жива сила”. Тобто спочатку обстріли, потім бронетехніка, потім піхота чи хто там ще. От таких хвиль буде багато. І Шевченкові слова “Як понесе з України в синє море кров ворожу” вже зовсім не метафора, а чіткий план дій для всіх нас.
У Кремля буде два підходи. Один - ще більш масштабне вторгнення, уже в масштабі армій. Щоб все це залізо водночас поїхало і полетіло на нас. Хороша новина для нас у тому, що людський вміст цього заліза буде ще менш боєздатний, ніж те, що вже налізло сюди. Він спробує за будь-яку ціну втягнути у війну Білорусь або те, що буде нею прикриватися. Це призведе ще й до додаткового потоку біженців на Європу, сирійський сценарій. Про різних сирійців як військо - ну, це несерйозно з мілітарного погляду, керувати ними неможливо, але лави вагнерівців і кадировців вони можуть поповнити як карателі.
Другий підхід, якщо перший забуксує - кацапія буде довго і систематично руйнувати економіку країни ракетними обстрілами і авіаударами. Мета - зруйнувати тил як такий. Це в принципі нереалістично в сучасних реаліях. Але як я вже казав, що з маніяка взяти. Тімоті Снайдер написав блискучу статтю про мотивації цього недоумка, я лише радий, що мої попередньо висловлені думки туди цілком лягають.
Стабілізація цієї фази породить низку внутрішніх проблем, частина з яких і в моїй компетенції.
По-перше, знов вилізуть на світ божий різні ліберали, “мишебратья”, недогамлети, мамочки, які жаліють руських солдатиків, зовнішні борці з "неполіткоректністю" і "мовою ненависті". Ті, що з-за кордону ще недавно шанобливо заглядали в рота Фрау Ріббентроп, де постійно біліли путінські ідеологічні вливання.
Більшість з них - це активована “спляча” агентура, але буде чимало і власних ідіотів. По-друге, хто призабув уже 2014-15 роки і далі - активізується сила-силенна різних аферистів, провокаторів, саботажників. І всі вони виглядатимуть страшенно патріотично. У кожного буде селфі з автоматом, а то й двома.
По-третє, поновиться політична конкуренція. У старих і нових формах. Це було і після Майдану, і ніякі втрати територій і котли цьому не завадили. Огидно, але треба і це пережити. Ворог буде це всіляко роздмухувати, ви в пару кліків уже знайдете на цю тему якогось бота з патріотичною аватаркою, жіночим нікнеймом і сотнею френдів. Але провінційних ідіотів теж вистачатиме.
Річ у тому, що війна не змінює людей. Як би дивно це зараз не пролунало. Вона міняє групову поведінку, міняє соціально-економічний ландшафт, і ці зміни дійсно можуть бути незворотні. Але лайно з голови війна не витрушує. Воно там прилипло вже як частина ідентичності. Що далі до “прифронтових” містечок Європи, то такого кукурікання буде більше. Його варто просто ігнорувати, як би це вас особисто не зачіпало.
Нас чекають зовсім інші уявлення про те, що таке “зона комфорту”. Хто перший прийме ці правила гри і перейде на режим розумного самообмеження в побуті і думках, той і виживе. Не тільки фізично, а й морально.