У напрямку центру міста гуркотять напівпорожні вагони метро. Незвичне явище для понеділка в Києві. Між автівками, які тісняться на всіх можливих транспортних смугах, намагаються протиснутися швидкі Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги. Днями вереск їхніх сирен чути на районі постійно — лише за останню добу в місті діагностували ковід 495 людям, 39 померло від хвороби.
Швидкі заглушає крижаний жіночий голос з найближчої станції метро. Він сповіщає про нові карантинні обмеження.
Тим часом повз станцію проповзають напхом напхані жовті «богдани». Навіть якби хтось захотів перевірити, чи всі пасажири маршруток мають ковід-сертифікати, це навряд чи вдалося б, адже зайти в такий переповнений транспорт неможливо.
Я йду в пекарню. Продавчиня відразу просить мене показати зелений сертифікат. Поки застосунок "Дія" відкривається, до пекарні підходять двоє чоловіків.
— Пішли, я булку куплю, — говорить один з них.
— Та нє, барада, нада оця їбуча Дія, а в мене нема, — каже інший, дивлячись на оголошення про карантинні обмеження, приліплене до скла вітрини. Вони розвертаються і йдуть у напрямку метро. Я показую продавчині свою «їбучу Дію», купую горішок зі згущівкою і рушаю на ринок трамваєм. Пасажири чемно сканують QR-коди на квитках і картки киянина. QR-коди ковід-сертифікатів сканувати нікому. Я насовую маску на ніс, виходжу на кінцевій.
Нині понеділок, а отже, ринок напівпорожній. Продавчині неспішно цмуляють каву в паперянках, охоронець позіхає, спираючись на стіну крамниці, нечисленні покупці з масками під носом плавають поміж рядів, представник Муніципальної варти жує чебурек біля входу в павільйон. Ринок сонний і, здається, живе своїм життям. У цьому житті немає перевірок ковід-сертифікатів і срачів, тому я спокійно купую п’ять літрів оливкової олії за 280 гривень і направляюся до торговельного центру.
— Мужчина, виходьте, не маячте тут. Без сертифіката ми вас не пустимо, — сваряться на вході в ТЦ охоронці на відвідувача. Поряд з ними стоїть столик з антисептиком і роздрукованими папірцями з правилами карантину. Чоловік бурмоче під ніс щось нерозбірливе. Я дістаю свій телефон і показую охоронцю Дію.
— Проходьте, дєвушка, проходьте, прошу, — відступає від дверей охоронець, і я заходжу, роблю коло порожніми крамницями і йду до метро.
Перевіряючих немає ані на вході до метро, ані у вагонах. Підлітки без масок весело підтанцьовують під мобільні рингтони інших пасажирів. З їхніх розмов стає зрозуміло, що в них сьогодні були дистанційні заняття, але «перший урок я проспав, далі було скучно, а треню скасували».
Я виходжу з вагона слідом за ними і йду до іншого торговельного центру, куди, за новими карантинними обмеженнями, не мають пускати дітей без супроводу дорослих. Але ми спокійно проходимо повз охоронця, який взагалі нічого не перевіряє. При цьому кричить у спину, щоб підлітки вдягнули маски. Я завертаю у "Макдональдз", де в мене вперше за весь день сканують, а не просто перевіряють, ковід-сертифікат. Беру каву і піднімаюся в кінотеатр на другому поверсі ТЦ.
Дівчина на вході не пропускає людей, у яких є лише жовті сертифікати, тобто зроблена тільки одна доза вакцини. Таких нині багато, дуже велика частина людей щепилися від ковіду лише днями. Останній тиждень місцева група мого району рясніла запитаннями користувачів про те, де в столиці можна вакцинуватися. У Києві минулого тижня було зроблено більше ніж 152 тисячі щеплень першою дозою, і це рекордне число. Однак щоб користуватися різними послугами в «червоній зоні», потрібно зробити повний курс вакцинації. На диво, люди, яких розвертають біля кінотеатру, навіть не намагаються сваритися, а просто йдуть.
Я сідаю за столик на фудкорті. Поруч зі мною гучно свариться пара — його не пустили на роботу, бо в нього немає ковід-сертифікату. Вона теж не змогла вийти сьогодні на роботу, бо малий шморгав носом і в садочок його не прийняли. Їхній син грається в дитячій зоні ТЦ. Він стоїть за іграшковим прилавком магазину і кричить:
— Купуйте банани, мандарини, ананаси! — але покупців немає. На весь ТЦ він єдиний продавець без маски.