– Аріано, там бабуся помирає. Є місця в реанімації? Треба щось робити, – у двері ординаторської заглядає медсестра.
– Так, звісно, везіть, – говорить чергова лікарка на ім’я Аріана. Вона зривається з місця, на ходу вдягає поверх медичної маски респіратор, хапає рукавички й вилітає в коридор.
10-та ранку, Київська міська клінічна лікарня №3, кардіологічне відділення, нині перепрофільоване в інфекційне. Ми йдемо напівтемним коридором до ординаторської, яка розташувалася в одній з палат. Чергова лікарка попередньої зміни саме передає справи своїй наступниці Аріані:
– Тут варто звернути увагу. І ще оці аналізи мені не дуже сподобалися. Певно, на цьому все. Що ж, я пішла.
Аріана – лікарка-кардіолог, лікарка медицини невідкладних станів, лікарка-терапевт і віднедавна перепрофільована лікарка палати інтенсивної терапії. Виходимо разом із нею та ще одною лікаркою-інтерном в коридор інфекційного відділення. З-за стін чути тихе шипіння – це кисень іде по трубах у палати. Час від часу з-за зачинених дверей чути характерний мокрий кашель хворих.
– Загалом у нас відділення на 72 ліжка. Але в 3-й лікарні відділень кілька, разом маємо 320 ковідних ліжок. З них 318 уже зайняті, – пояснює Аріана.
Її інфекційне відділення розташовується на 5-му поверсі лікарні. Приблизно третину займає брудна зона. Там реанімація і найбільш тяжкохворі пацієнти. Щоправда, інтубованих людей, підключених до апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ), поки що немає. Натомість усі в кисневих масках: або звичайних, або жорстко фіксованих на обличчях – медики лагідно називають їх «чужими», за аналогією до фантастичних істот з фільму Рідлі Скотта 1979 року.
– Одразу попереджаю – виходити в комбінезоні з брудної зони не можна. Він лишається там. Камеру протираємо дезрозчином. Взуття також. У нас тут не класична інфекційка, але що могли – зробили, – говорить Аріана і трохи відхиляє поліетиленову завісу.
Ми потрапляємо, здається, в інший світ. У коридорі стоїть кілька вільних ліжок, візочок для людей з інвалідністю, візочок-туалет. Туди-сюди бігають медсестри: тому пацієнту маску поправити, тому допомогти поїсти. Заходимо в палату інтенсивної терапії. До шипіння кисню додається новий звук – нерівне дихання десятка людей, підключених або до апаратів ШВЛ, або до точок з киснем. Усі – в масках. Більшість лежить на животах. Раніше, за словами лікарів, тут було шість місць, але довелося розширити до 10. Останнє місце досі без точки з киснем.
Обхід починаємо з лівого краю. Там лежать, певно, найстарші пацієнтки – на ліжках під іконою двоє бабусь із масками, які фіксуються на обличчі звичайними гумками, а не спеціальними ременями-кріпленнями. Дихають зволоженим киснем, який подається через загальну систему.
– Як ваші справи? Води багато пили? Добре. Знаєте, у вас непогані показники. Кращі, ніж були, – Аріана говорить з бабусею, паралельно оглядає її і вивчає дані з моніторів, які стежать за здоров’ям пацієнтки: сатурація (рівень кисню у крові), пульс тощо. Бабуся показує, що хоче попити води.
– Насправді частина наших пацієнтів не може довго без масок. Буквально. Бо вони майже відразу починають задихатися. Тому їм потрібна допомога, – лікарка опускає тоненьку трубочку у пляшку води, яка стоїть біля ліжка, інший кінець трубки просовує бабусі під кисневу маску. Жінка хапає трубку зубами, робить кілька ковтків.
Отак, одного за одним, приблизно за пів години ми обходимо всіх пацієнтів. Одні з останніх – чоловіки в іншому кінці реанімаційної палати. Один з них, назвімо його Володимиром, сидить на ліжку й уважно дивиться на лікарів. У нього дещо опухли ноги, він дуже переживає. Каже, що почувається добре, краще, ніж у попередні дні. Помічає камеру.
– А чим ви тут займаєтеся? Знімаєте сюжет про реанімацію? Текст пишете? О, то можете мене зняти, якщо хочете. Хорошу справу робите. Може, хоч ці зображення когось переконають, що COVID-19 – серйозна хвороба. А то пишуть всяке. Що фото з реанімацій постановочні. Що лікарні не забиті хворими. Я оце знайомим пишу недавно, кажу, що сам потрапив у реанімацію, на кисні лежу. А вони не вірять. Не вакцинуються. Здоров’я вам, – говорить чоловік.
Лікарі тим часом ретельно оглядають його припухлі ноги, слухають легені, заміряють інші показники. Усі цифри записують у блокнот. Поруч, під стіною, на ШВЛ лежать двоє чоловіків. Здається, непритомні. Але не інтубовані (тобто кисень вони отримують через маску, а не через спеціальну трубку, заведену в легені). Шкіра темна й бліда, важко розрізнити, де починаються й закінчуються нігті. Дихають швидко й уривчасто, з хрипінням і «хлюпанням». Один з них навіть вигинається під час вдихів. Обоє прив’язані до ліжок. Аріана затуляє собою камеру і просить цього не фотографувати. Суто з поваги до пацієнтів. Лікарка завершує обхід, разом виходимо у коридор, на дезінфекцію.
– Людина може провалитися у стан зміненої свідомості, коли починається нестача кисню. І може себе покалічити. Пацієнти роблять речі, яких навіть не пам’ятають. Найбільш невинне – це зняти маску й сидіти задихатися. Бувало, що вони виривали із себе катетери «з м’ясом», починали ними гратися, мов діти. Тому в окремих випадках доводиться фіксувати пацієнтів на ліжку, аби вони себе не вбили чи не покалічили, – пояснює Аріана.
Обприскуємося з пульверизатора дезрозчином, протираємо руки й техніку, заходимо в ординаторську. Лікарка сідає заповнювати щоденники хвороби своїх пацієнтів. У цей момент двері відчиняються, в отворі з’являється голова медсестри — помирає пацієнтка. Та сама бабуся, про яку ми згадували на початку тексту.
За хвилину ми знову в зараженій зоні. Медсестри саме розбираються з ліжками: з палати інтенсивної терапії вивозять найлегшу пацієнтку, яка може дихати без апарата ШВЛ. А на її місце везуть нову.
— Тут набряк легень. Давайте препарат ***, доза ***, ще ***, доза *** (на прохання лікарів, аби читачі не вирішили займатися самолікуванням, ми не вказуємо ані назв препаратів, ані їхніх доз. – LB.ua), – спокійно говорить Аріана, підключаючи до бабусі апаратуру, яка моніторитиме її життєві показники. Поки медсестри вколюють медикаменти, лікарка біжить в інший кінець реанімаційної, хапає портативний апарат ШВЛ і тягне його до пацієнтки.
— Маску мені дайте, швидше, – говорить Аріана. Апарат підключають до точки з киснем, на голові бабусі ременями намертво фіксують маску. Пацієнтка, яка лежить поруч, через шторку, зазирає до медиків, подивитися: а що ж відбувається по сусідству.
— Будь ласка, зараз сюди дивитися не треба. Дивіться у вікно, там сонечко, осінь красива, – говорить лікарка й рвучко завішує ліжко шторою.
— ...алет. Чу-алет, – чути слабкий, мов крізь товщу води, голос бабусі.
— Що ви кажете? – перепитує Аріана, нахиляючись до ліжка.
— Туалет, – нарешті вичавлює з себе бабуся.
— То ходіть на здоров’я. Не бійтеся, все нормально, на вас памперс. Нам головне, аби ви зараз дихали. Хочете в туалет – ходіть. Але дихайте, – говорить Аріана. Минає ще хвилин 15. Показники новоприбулої пацієнтки стабільні.
Пізніше Аріана розказує:
— Вона лежить у нас близько тижня. Днів 7. Була у звичайній кисневій палаті. А сьогодні, як ви могли бачити, їй раптово стало гірше. Вона просто провалилася в піке. Упала сатурація, почався набряк легень. Ми її стабілізували, ввели певні препарати, аби набряк зняти. Зараз багато чого залежить від її організму – чи зможе він упоратися з ускладненнями. Лікарі – не боги, на жаль, але ми робимо все, що можемо, – говорить лікарка. Тут вона помічає, що вийшла в реанімацію без халата.
— Чорт. Бачите, як буває. Навіть немає часу захисний одяг начепити на себе. А ви питали, як ми тут працюємо, – сумно сміється Аріана.
Обробляємося дезрозчином, знову заходимо в ординаторську. Аріана вкотре намагається заповнити щоденники хвороби своїх пацієнтів.
— Аріано? Там родичі Миколи цікавляться, як він. Вони на телефоні, – у дверях з’являється вже знайома медсестра.
— Ого, вже перша? Добре, зараз підійду, – говорить Аріана, відкладає ручку і йде розмовляти з родичами. Ця картина повторюється з десяток разів упродовж двох годин: щойно лікарка сідає заповнювати медичну документацію – хтось телефонує.
— Насправді раніше родичі нам наярювали ледь не цілодобово. І ми їм пояснили, що як будемо постійно говорити з ними по телефону, то в результаті нам не буде коли лікувати їхніх рідних. Тепер час для дзвінків десь з 13:00 до 14:00-15:00. І, що найважче, часто телефонують свати, куми, брати, сестри, діти. А направду могла зателефонувати одна людина і вже всій сім’ї розповісти, що тут і як у реанімації. Це дуже від роботи відволікає, – скаржиться Аріана.
Поки лікарка бігає відповідати на телефонні дзвінки, приходить її помічник-хірург.
— О, то ви текст будете писати? Можна прохання? Напишіть, щоб люди перестали на комп’ютерну томографію ходити, коли треба й не треба. Цифри ураження легень усе одно жодним чином на них не вплинуть. Як і на лікування.
— Тим паче, бувають різні випадки. У нас був пацієнт, у якого понад 90% легень уражені хворобою були. І при цьому в нього була адекватна, як для такого стану, сатурація. Він навіть з реанімації вийшов. Хоча довго одужував, – розказує хірург.
Він ставить чайник, дістає цукерки, розкриває пакет з виноградом, пропонує пригощатися.
— А друга річ, яку я вас дуже прошу – напишіть, щоб люди перестали лікувати вірусні захворювання антибіотиками. Бо антибіотики від бактерій, а не вірусів. Коли родичі скаржаться, що ми не лікуємо пацієнтів, бо не прописуємо антибіотики… Уже сил немає, правда. Якщо ми їх не прописали – значить, немає бактеріальної пневмонії. Значить, антибіотики не потрібні. Поясніть якось людям: якщо ми використовуємо антибіотики, коли не треба, ми вирощуємо супербактерію, стійку до антибіотиків. І в результаті ми будемо помирати від сепсису, який зараз виліковний. А, ну і ще нагадайте людям, щоб вакцинувалися, – говорить чоловік.
На годиннику 15:30, в Аріани з’являється час на написання щоденників хвороби. У кутку на ліжку сидить лікарка-інтерн. У неї саме почалися пари у виші, тож вона після обходу пацієнтів устигає кілька годин послухати лекції.
— COVID-19 змінився. Він швидко поширюється, швидше передається від людини до людини. І вражає пацієнтів молодшого віку. Якщо в попередні хвилі в мене в інтенсивній терапії лежали здебільшого пацієнти віком 60-65+, з патологіями і хворобами нирок, серця, були післяінфарктні стани, інсульти, то зараз є люди 30 років. Без вад серця, без аутоімунних захворювань. До мене потрапляли спортсмени, які займалися важкою атлетикою й не пили алкоголю і не курили, — втомлено говорить Аріана і додає:
— При цьому за час роботи в інфекційному відділенні до мене в палату інтенсивної терапії не потрапило жодної вакцинованої людини. Жодної. Тому, будь ласка, вакцинуйтеся. – Сама вона отримала свою дозу "Файзера" ще весною. Утім просить переконати читачів: усі вакцини дієві.
Заварюємо чай з пакетиків, Аріана запарює собі каву. Продовжує розповідь: «Люди дуже бояться побічних реакцій. Кажуть, що вакцини не досліджені і треба почекати ще 3-5-10 років. Але ж любі мої, хороші, ви можете ці 3-5-10 років просто не прожити, бо вас уб’є коронавірусна інфекція. Будь ласка, вакцинуйтеся. Дуже вас прошу. Вакцини працюють».
За вікном тим часом починає поволі темніти. За дверима гуркотить возик з вечерею.
– Не всі захворювання є протипоказом до вакцинації. Наприклад, якщо у вас онкологія, активна фаза хіміо- чи радіотерапії – це одна історія. Але якщо у вас ремісія і ви не отримуєте терапію, спостерігаєтеся в онколога – вакцинуватися необхідно!
– Є люди, які перенесли тромбоемболію (закупорка кровоносних судин), тромбози, інфаркти чи інсульти – люди бояться вакцин, бо прочитали, що щеплення призводить до утворення тромбів. По-перше, є дослідження, які говорять, що утворення цих тромбів можна контролювати спеціальними препаратами, – розказує лікарка. – По-друге, ризик фатального тромбоутворення відсутній (існують дослідження щодо вакцини AstraZeneca, які говорять, що ризик тромбоутворення від цієї вакцини є, однак він дуже і дуже рідкісний. – LB.ua.). Тому, будь ласка, вакцинуйтеся.
Ми робимо все від нас залежне. Але ми не боги, хвиля захворюваності росте, у нас у лікарнях місць уже майже нема. Люди свій вибір зробили. Хтось вакцинувався, хтось – ні. Але ми рятуємо всіх.
Аріана говорить: якщо хворих ставатиме більше – доведеться виписувати людей на амбулаторне лікування. «Будемо дивитися за таких умов на їхній загальний стан здоров’я. А якщо все стане дуже погано – доведеться сортувати пацієнтів і вирішувати, хто буде отримувати допомогу, а хто – ні. Сподіваюся, до цього не дійде», – каже лікарка.
У дверях знову з’являється медсестра – приносить свіжі аналізи пацієнтів. І свіжі показники. Лікарі в ординаторській уважно їх вивчають, стиха перемовляються.
– Ці мені не подобаються. Показник надто завищений. При нормі в кілька одиниць тут кілька сотень…
– Тут показники кращі, добре, можна спробувати просто кисневу терапію замість ШВЛ, а далі виводити з реанімації…
– Отут усе дуже погано. Організм не витримує. Можемо спробувати *** в дозі ***…
«Щось дуже спокійно вечір починається. Мені це не подобається. Певно, зараз поїдуть швидкі. А місць нема», – замислено говорить Аріана.
Знову у дверях з’являється медсестра. Каже: у бабусі, в якої вранці був набряк легень і яку довелося стабілізувати, різко підскочила температура. Поганий дзвіночок.
«Добре, йду», – Аріана хапає свою шапочку для волосся, маску і йде в реанімацію.
«О, у нас у прийомці (приймальному відділенні. – Авт.) жопа. Оце щойно лікар звідти написав. Народу купу привезли», – говорить лікар-хірург, вдягає маску і теж йде в коридор.
Під дверима реанімації вже сидить жінка, на вигляд років 50-55. Важко дихає, скаржиться на біль за ребрами. Постійно повторює одну фразу: «Не може бути, щоб знову COVID, не може бути, господи». До неї підходить лікар, проводить попереднє анкетування: чи є хронічні хвороби, інсульти, інфаркти, алергія на препарати, симптоми – втрата нюху, відчуття смаку, діарея, температура, утрудненість дихання.
«Але ж я уже хворіла! От взимку! Лежала в лікарні. Невже знову?!» – розпачливо каже жінка.
«Ви вакциновані?» – втомлено питає лікар-хірург.
«Ні. Думала сьогодні сходити до сімейного лікаря, вирішити це питання…» – виправдовується жінка.
«Що ж, зараз будемо шукати для вас ліжко з киснем», – медсестра садить пацієнтку в інвалідний візочок, і вони разом з лікарем ідуть шукати вільне місце в лікарні. Щойно вони відходять – завозять ще одну пацієнтку. Також з підозрою на коронавірусну хворобу й подібними симптомами.
У приймальному відділенні людно. Лікарі оформлюють новоприбулих пацієнтів. Найтяжчих відправляють до 1-го відділення – як про нього кажуть самі медики, реанімації реанімацій. Там здебільшого лежать інтубовані пацієнти з важкою формою хвороби.
«Людо, що там з жінкою? Продихалася на кисні? Бо в неї дуже низька сатурація була. Так, вона НЕВАКЦИНОВАНА», – кричить лікар з приймальні колезі, що розвозить прибулих по поверхах. На останньому слові особливий акцент – аби присутні пацієнти почули.
Тим часом на 5-му поверсі в палаті інтенсивної терапії звільняється одне ліжко. Організм бабусі, яка пережила набряк легень, таки не витримав хвороби. Тіло накрили ковдрою під самі очі, від’єднали всі крапельниці й апаратуру. Навколо ходять мовчазні лікарі й медсестри. Треба взяти останній аналіз крові, аби знати, які зміни відбувалися в останні хвилини життя людини, оформити документи й повідомити рідних. Тіло врешті забирають. Над порожнім ліжком лишається ікона. Чути, як хтось з пацієнтів слухає молитви з мобільного телефона.
«На жаль, організм не витримав. Але ми правда зробили все, що могли. Універсальної таблетки від COVID-19 не існує. У вас може бути багато грошей і ви можете думати, що є якісь секретні ліки, які вас вилікують. Але це не так. Усіх лікують однаково. Є вакцинація, яка знижує шанси до нас потрапити, є симптоматичне лікування, яке може допомогти не всім. Хвороба стала агресивнішою, на декого препарати діють слабше. Плюс можливості організму людини не гумові. У нашому випадку до набряку легень додалася гостра лівошлуночкова недостатність серця», – тихо пояснює Аріана й мовчки виходить з палати, дивлячись у підлогу.
Виходимо слідом за нею. Чути, як у палаті двоє непритомних чоловіків дихають на апаратах ШВЛ. Так само, як і вранці: уривчасто, з хрипами й хлюпанням. А на ранок у реанімації з’являться ще два вільних ліжка. Які за кілька годин займуть нові пацієнти.
P.S. За день, коли ми спостерігали за роботою лікарів, в Україні від коронавірусної хвороби померли 734 людини.
P.P.S. Частина імен героїв змінена.