Імунітет для чинного керівництва Росії — це компроміс, і він не є абсолютним
Пане Миколо, нещодавно Комітет міністрів Ради Європи затвердив розширену часткову угоду про Керівний комітет Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Які можливості це відкриває? На якому етапі перебуває формування Спецтрибуналу?
Питання створення Cпеціального трибуналу постало з початком повномасштабної війни під час обговорення, якою може бути юридична і політична реакція світу на цей акт агресії. Ми всі пам'ятаємо, що війна почалася не в 2022 році, тож це питання можна було ставити і в 2014 році. Але саме масштаб агресії, спричинені нею руйнування і масові злочини проти людяності, воєнні злочини, катування викликали потрібну реакцію в партнерів.
Чинна система не дозволяє притягнути до відповідальності тих, хто розпочав цю війну. Наприклад, Міжнародний кримінальний суд, до якого Україна приєдналася нещодавно, не може розглядати злочин агресії проти України. Тож виникла потреба створити спеціальну інституцію за прикладом Нюрнберзького і Токійського трибуналів, яка розглядатиме саме відповідальність найвищого керівництва держав-агресорів — не тільки Росії, а й Білорусі та Північної Кореї, — й безпосередньо досліджувати їхню роль у розв'язанні цієї війни.
Процес був тривалим. Він почався з обговорень на рівні юридичних радників Міжнародної коаліції держав за створення спеціального трибуналу, так званої Core Group, але нарешті минулого тижня ми досягли важливого результату — підписання угоди, за якою буде створений трибунал.
Торік Україна уклала з Радою Європи двосторонню угоду, але для її запуску і щоб до цього трибуналу могли приєднатись інші держави, потрібна була ця друга угода.
Європейський Союз виділив 10 мільйонів євро передовій групі, яка вже готується фізично створювати Спецтрибунал, щойно ця угода набуде чинності. У 2023 році в Гаазі був створений Міжнародний центр переслідування злочину агресії проти України (ICPA), який збирає докази й готує матеріали для майбутнього Спецтрибуналу.
Читайте такожАндрій Костін, посол України в Нідерландах: «Спецтрибунал дозволить судити навіть тих, хто ніколи не покине Росію»
Розширену угоду підписали 37 держав і ЄС. Якою буде їхня подальша роль у забезпеченні цієї платформи правосуддя? Які зобов'язання братимуть на себе учасники? Чим цей процес відмінний від Нюрнберзького трибуналу?
Контексти створення Нюрнберзького й Токійського трибуналів і трибуналу щодо злочину агресії проти України різні. Найперше тому, що Росія ще не зазнала поразки у війні. Про це, звісно, можна сперечатися, але принаймні Москва не перебуває під українським контролем.
Це, звісно, впливає на сприйняття трибуналу, але з погляду правосуддя так навіть краще. До Нюрнберзького трибуналу з самого початку багато держав, зокрема держав-переможців, ставилися скептично саме через сприйняття його як суду переможців над переможеними. В нашому випадку трибунал створюють, коли бойові дії ще тривають. Це додає йому легітимності й не дає підстав звинувачувати в порушенні стандартів.
Залучення нових держав до роботи Спецтрибуналу — важливе завдання, над яким ми працюємо. Саме для цього ми їздимо до найважливіших регіонів, які можна буде згодом залучити: Латинської Америки, тихоокеанського регіону, Африки.
Також ми узгоджуємо наші дії з партнерами, щоб вони запрошували нові держави приєднуватися до Спецтрибуналу. Зараз у нього вже достатньо політичної і геополітичної ваги, але що більше держав до нього приєднається, то більшою вагою він буде наділений.
Президент, прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Росії мають міжнародний дипломатичний імунітет. Які перспективи винесення вироків цим посадовцям без їхньої фізичної присутності на процесі, якщо запустити Спецтрибунал планують у 2027 році?
Компроміс, досягнутий під час переговорів із деякими державами-партнерами, не означає імунітету для цих людей.
Імунітет — це абсолютне звільнення від відповідальності за будь-які дії, які вчиняла людина. У міжнародному праві він поділяється на функціональний і персональний.
У статуті Спецтрибуналу передбачено, що функціональний імунітет не допускається. Щодо трьох людей — глави держави, глави уряду і глави зовнішньополітичного відомства — є тимчасове обмеження на притягнення до судової відповідальності.
Однак важливо, що прокурор Спецтрибуналу має повноваження оголосити їм обвинувальний акт. І це найважливіше досягнення, яке ми змогли здобути під час переговорів, адже первинна позиція деяких партнерів полягала в тому, що необхідно прописати абсолютний імунітет для цієї «трійки».
Однією з причин, яку вони називали, було те, що трибунал не є достатньо міжнародним. Вони вимагали, щоб кількість держав сягала понад 100. Тоді, на їхню думку, це був би глобальний трибунал, який би міг повністю зняти цей імунітет,.
Ми закріпили у статутних документах, що ці люди не звільняються від відповідальності. Тобто, наприклад, Дмітрій Медведєв, який входив до «трійки» на момент початку російської агресії в 2014 році, не буде захищений. Він може бути засуджений Спецтрибуналом і притягнутий до кримінальної відповідальності.
Для урядів багатьох держав створення Спецтрибуналу не є комфортним
Наскільки можливо зробити Спецтрибунал незалежним, щоб кінцева мета правосуддя була втілена без політичних впливів? Влада в державах, які є підписантами, може змінюватися і ставати більш лояльною до Росії.
Ми бачимо з досвіду і з історії, що не всі приклади міжнародного правосуддя були ідеальними.
Щоб на якомога найвищому рівні закріпити незалежність і прозорість, створюється Керівний комітет Спеціального трибуналу. Держави, які входитимуть у цей комітет, будуть разом ухвалювати рішення про призначення прокурорів, суддів, набір захисників, які представлятимуть обвинувачених у злочині агресії.
Тут також важливу роль відіграє громадянське суспільство, яке створює необхідний тиск всередині країн-партнерів і вимагає, щоб ці процеси відбувалися прозоро і законно. Я не думаю, що без громадянського суспільства ми б узагалі могли створити Спецтрибунал. Саме завдяки активному і гучному голосу правозахисників по всьому світу, які вимагали від своїх урядів піти на цей крок, це відбулося.
Читайте такожІгор Ліскі про спецтрибунал: «Хочу подивитися, як Орбан вітатиметься з Путіним, коли той буде визнаний міжнародним злочинцем»
Для багатьох урядів таке рішення не є комфортним. Усі думають про довгострокові наслідки створення цього спецтрибуналу поза українським контекстом.
За 80 років після Другої світової війни у світі відбувались агресивні війни, але не було створено жодного спецтрибуналу. Навіть у Римському статуті злочин агресії залишається максимально обрізаним із погляду юрисдикції, тобто до відповідальності за нього можна притягнути тільки державу, яка ратифікувала Кампальські поправки (поправки до Римського статуту Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії — ред.), — або за зверненням Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй. Це режим, який унеможливлює справжнє притягнення до відповідальності керівництва держав-агресорів, що, власне, і призвело до необхідності створення Спецтрибуналу.
Однак завдяки скоординованій роботі між дипломатами, керівництвом нашої держави і нашим громадянським суспільством, а також тими, хто нас підтримує в інших країнах, ми змогли їх переконати. Якщо ми будемо підтримувати такий самий рівень адвокації і комунікації про те, що це критично важливо не тільки для України, а й для інших держав, ми зможемо досягти створення прозорого і справедливого Спецтрибуналу.
Серед підписантів розширеної угоди немає Сполучених Штатів Амереики. Чи бачите ви небезпеку, що перемовний процес щодо врегулювання війни, в якому США є посередником, може вплинути на незалежність учасників Спецтрибуналу, на плечах яких лежатиме велика відповідальність за справедливість?
Попри те, що Сполучені Штати зараз призупинили участь у роботі над Спецтрибуналом, саме юридична дипломатична команда Сполучених Штатів була однією з тих, завдяки кому ми змогли його створити. Той важливий компроміс щодо, з одного боку, обмеження розслідування щодо «трійки», але, з іншого боку, надання можливості прокурорам оголошувати обвинувальний акт Путіну, Лаврову і Мішустіну, — результат роботи саме американських юристів. Вони доклались до створення Спецтрибуналу, і ми не отримували жодних сигналів, що вони проти нього.
Ми чітко відмежовуємо поточний переговорний процес від роботи над відновленням справедливості. Позиція української сторони послідовна: ми не будемо за жодних обставин перетворювати питання справедливості на розмінну монету.
Це питання суспільного інтересу в Україні, але це ще й питання безпеки. Якщо ми не забезпечуємо реальних наслідків для тих, хто розпочав агресію, це відкриває двері для нових агресій як проти України, так і в інших частинах світу. Ми вже бачили це на прикладі вторгнення Росії до Грузії в 2008 році і початку агресії проти України в 2014 році, і на прикладі попередніх спроб Росії загарбати нашу територію, починаючи з 1990-х років у Криму.
Якщо ми пробачаємо Росії тут, це заохочує її до нового нападу на нас, коли вона відновиться.
Робота Спецтрибуналу має розпочатись у 2027 році. Розслідування злочину агресії відбуватиметься швидше, на відміну від воєнних злочинів або злочинів проти людяності, масштаби яких в Україні колосальні? Чи можемо очікувати результату раніше, ніж у трибуналі щодо колишньої Югославії, який тривав майже 20 років?
Трибунал щодо колишньої Югославії мав інше коло злочинів, які підлягали розслідуванню. Там ішлося про порушення міжнародного гуманітарного права, тобто Женевських і Гаазьких конвенцій — корпусу норм, які регулюють право ведення війни. Ці злочини Росії зараз розслідують наші органи правопорядку. Частково їх розслідує Міжнародний кримінальний суд, і вони вимагають величезної роботи зі збору доказів, формування справ і доведення їх у суді.
Злочин агресії в нашому випадку є очевидним. Важливо, що в 2023 році був створений Міжнародний центр розслідування агресії. У Гаазі вже три роки працює група слідчих і прокурорів, які, я впевнений, зібрали всі необхідні докази, щоб оперативно притягнути до відповідальності конкретних посадовців держав-агресорів.
Не хотілося б давати обіцянок щодо того, коли це може статися, але за умови збереження позитивної динаміки, якщо ми швидко пройдемо процес набуття чинності угоди, трибунал буде створений і ми будемо тримати це питання на порядку денному, вже наступного року сподіваємося отримати перший обвинувальний акт, а у 2028 році — перший вирок.
Читайте такожДанило Лубківський: «Росія зробила сакраментальну помилку, вигідну Китаю»
Щодо кого необхідно відкривати справу першочергово? Ці імена мали б бути вагомими, щоб суспільство й учасники могли вважати процес результативним.
Ідеться про найвище військово-політичне керівництво держав-агресорів. В статуті Спеціального трибуналу прямо визначений поріг: це ті люди, які за своєю посадою або становищем здатні були віддавати накази про початок, планування або проведення агресивної війни. Конкретний перелік прізвищ я не можу назвати через таємницю досудового розслідування. Він є в наших прокурорів і слідчих, які працюють у Міжнародному центрі з переслідування за злочин агресії.
Але можна уявити, що йдеться саме про найвищі щаблі російської і білоруської влади, які — у випадку Росії — були причетні до початку агресії з 2014 року. Ми сподіваємося, що будуть окремі епізоди, пов'язані з 2014 роком, хоча врешті це залежить від прокурора Спецтрибуналу.
У випадку з Росією ми приблизно бачили, хто був причетний — принаймні до фази агресії в 2022 році. Окреме питання — про 2014 рік. Ми знаємо публічно, хто був причетний, але настільки відкритого голосування в 2014 році, як те, яке було перед повномасштабним вторгненням, я зараз не можу згадати.
Зараз ми можемо сказати, що докази є і щодо Росії, і щодо Білорусі, і щодо Північної Кореї. Які справи на підставі цих доказів вирішить вести прокурор Спецтрибуналу і доводити їх до самого Спецтрибуналу, до палат, — побачимо.
Якщо Білорусь надавала свою територію для початку агресії, але її військові не вступали в бойові дії, то Північна Корея надавала зброю і військових. Чи для держав, які брали різну участь у злочині агресії, вироки можуть відрізнятися?
Роль і ступінь залученості різних держав є різною. Є, очевидно, основний агресор, який це все спланував і почав. І є держави-агресори, які надали свою територію, як у випадку Білорусі, або свої збройні сили для прямої участі в агресії проти України. Як саме судді це будуть сприймати, ще побачимо, але я розумію, що, можливо, буде передбачений різний ступінь відповідальності залежно від тяжкості злочину.
Військові Північної Кореї, наскільки відомо з відкритих джерел, не заходили на територію суверенної України. Чи має це значення?
Це не має значення, тому що Україна була вимушена зайти на територію Росії, захищаючись від агресії. І коли північнокорейські війська спільно з російськими брали участь у бойових діях проти країни, яка захищається, це є участю в агресії проти України, навіть якщо ці військові не перетинали нашого кордону.
Чи може підготовка і робота Спецтрибуналу запобігти більш масштабному залученню Білорусі до бойових дій проти України?
Ми бачимо Спеціальний трибунал і як інструмент відновлення справедливості, і як запобіжник. Коли ми його запустимо, коли почнеться притягнення до відповідальності тих, хто розпочав агресію, це буде сигналом для інших, що не варто брати участі в агресії, бо можуть бути наслідки.
Я не можу коментувати конкретно контекст Білорусі. Мені складно зрозуміти, яка мотивація є в Лукашенка для подальшого залучення Білорусі до агресії проти України. Але точно можу сказати, що нині він і найвище політичне керівництво Білорусі підпадають під визначення злочину агресії.
Щонайменше трибунал дасть нам визнання факту злочину агресії
Яке значення матиме робота Спецтрибуналу в міжнародному вимірі?
Найважливішим результатом роботи Спецтрибуналу буде встановлення юридичного факту, що Росія розпочала агресію проти України в 2014 році. Станом на зараз у нас є засудження агресії на рівні Організації Об'єднаних Націй, є рішення Європейського суду з прав людини щодо порушення прав людини на окупованих Росією територіях під час війни, але немає жодного суду, який міг би встановити, що Росія є агресором.
Навіть якщо ми подивимося на спадщину Нюрнберзького трибуналу, то, попри всю критику щодо подвійних стандартів, незасудження злочинів, наприклад, Радянського Союзу і його участі в розв'язанні Другої світової війни, прецедент Нюрнберга заклав безпекову і правову політику повоєнного періоду. Без засудження злочину агресії Друга світова була б сприйнята як чергова війна: хтось переміг, хтось програв — як після Першої світової чи будь-якої іншої війни.
Чи буде Путін або хтось із його посіпак колись сидіти на лаві підсудних у Гаазі чи в Міжнародному кримінальному суді, який оголосив ордер на його арешт, чи в залі засідань Спеціального трибуналу, — побачимо.
Читайте такожЗбагачена картопля: що означають тактичні ядерні навчання Білорусі та Росії
Зараз нам здається, що це неможливо, що росіяни радше його вб'ють, ніж віддадуть, але те саме свого часу казали про Мілошевича, коли починався трибунал щодо колишньої Югославії. Те саме казали про колишнього президента Ліберії Чарлза Тейлора, коли починався процес проти нього, — він був главою своєї держави. Але врешті вони потрапили на лаву підсудних.
Найважливіше зараз, що ми створюємо міцний юридичний фундамент, а подальший розвиток подій покаже нам, що саме з нього ми можемо отримати. Щонайменше — це вирок, в якому буде встановлено факт агресії проти України.
Чи буде надалі розширюватися перелік держав-підписантів угоди про Спецтрибунал? Ще не всі члени Ради Європи її підписали?
Ми не обмежуємося Радою Європи. Важливою буде динаміка. Коли трибунал був у фазі обговорення, концепції, яка ще не набула конкретної форми, для певних держав і їхніх лідерів участь у проєкті, який не обов’язково доведуть до кінця, могла здаватися ризикованою. Зараз, коли це сталося, угода підписана і ми рухаємося до притягнення до відповідальності керівників держав-агресорів, це змінює баланс і ставлення.
Я не можу сказати, скільки держав ми зможемо залучити, але в нас є перелік держав, з якими ми працюємо, до яких ми їздимо, яким пояснюємо, чому це важливо, чому це їхній внесок не просто у справедливість для України, а й у глобальну систему безпеки.
Ми сподіваємося, що з часом їхня кількість значно збільшиться. Але це залежить не тільки від нас, а й від того, як у цілому будуть розвиватися події у світі, якою буде глобальна безпекова ситуація.
Які юридичні, організаційні, фінансові зобов’язання нестимуть держави-підписанти?
Є різні форми участі. Ті, хто повноцінно доєднується до Спеціального трибуналу, мають фінансові зобов'язання. Однак є й можливість асоційованого членства, як ми бачимо на прикладі Міжнародного реєстру збитків. Це інший інструмент відповідальності, створений у межах Ради Європи, де асоційовані члени можуть доєднуватися, але не обов'язково мають сплачувати внески.
Це наш аргумент для менших держав, які не мають значних бюджетів, щоб витрачати їх на міжнародні інституції, але в кожному разі розмір внесків підраховується пропорційно до економічної потужності держави. В такому випадку обов'язки держави полягатимуть не тільки в питанні сплати внесків, а й у співпраці зі Спеціальним трибуналом. Можуть бути додатково проговорені можливості участі у виконанні вироків — наприклад, у програмах захисту свідків чи в обміні доказовою базою.
Усе це описано в статуті Спецтрибуналу і в розширеній частковій угоді. Насамперед важливо, що держава підтверджує свою відданість глобальним нормам міжнародного права, про які зараз хтось каже, що вони не працюють. Саме ці норми захищають менші держави від більших. Тому ми бачимо безпековий інтерес middle powers («середніх сил»), як їх називає прем’єр-міністр Канади Марк Карні, і менших держав брати участь у Спецтрибуналі.
Наша мета — отримати заморожені активи Росії для виплати компенсацій
Громадяни, організації і наша держава мають право документувати збитки в Міжнародному реєстрі збитків, створеному під егідою Ради Європи. Чи доступною є процедура звернення? Як довго може тривати компенсація збитків? Які компенсації в перспективі очікує отримати держава?
Процес подання доволі простий. Інструкція викладена на сайті Міжнародного реєстру збитків, а також на порталі «Дія», через який може подаватися будь-яка людина, яка з 24 лютого 2022 року постраждала внаслідок російської агресії на території України. Коли ми запустимо таку технічну можливість, зможуть подаватися й іноземці, не лише громадяни України. Юридичні особи і держава України теж можуть подавати інформацію в цей реєстр.
Цей реєстр — єдиний механізм, який має міжнародну легітимність. Зараз до нього долучені 45 учасників, і через нього ми сподіваємося стягнути з Росії відшкодування збитків.
Механізм складається з трьох елементів. Перший — це реєстр, до якого подають заяви. Другий — компенсаційна комісія, яка створюється за прикладом ірако-кувейтської комісії, а також за прикладами комісій, утворених після конфліктів Еритреї з Ефіопією та Ірану зі США.
Коли комісія буде сформована, — а ми сподіваємось, що це станеться наступного року, — вона розглядатиме всі заяви, внесені до реєстру, і визначатиме розмір компенсації.
У грудні 2025 року, після двох років переговорів, була підписана Конвенція про створення Міжнародної комісії з розгляду заяв щодо шкоди, завданої агресією Росії проти України. Вона набуде чинності після її ратифікації 25 державами. Зараз у нас є 6.
В кінці квітня Верховна Рада проголосувала за ратифікацію цієї конвенції, Президент підписав відповідний закон. Тепер, щойно ми набираємо 25 ратифікацій, комісія запуститься і почне розглядати заяви.
Суми компенсації і джерела, звідки брати гроші, — складні питання, тому ми цей процес розділили на три елементи.
З перших днів повномасштабного вторгнення говоримо про заморожені російські активи, понад 300 мільярдів доларів США, які зберігаються по всьому світу, більшість — у Euroclear у Бельгії.
Зараз партнери готові давати нам відсотки з цих активів чи розглядати варіант із репараційним кредитом, який обговорювали минулого року. Поки що вони не готові передати саме тіло цих заморожених активів, щоб витрачати їх на компенсацію.
Ми працюємо над тим, щоб у момент, коли комісія буде створена й почне ухвалювати рішення, фонд компенсаційного механізму вже мав доступ до цих російських активів. Це надскладна робота з юридичного погляду — є юристи в країнах-партнерах, які стверджують, що це суперечить міжнародному праву. І з економічного — багато економістів розповідають про фінансові ризики для країн, де ці активи зберігаються.
Читайте такожКомпенсації від Росії: у якому вигляді та коли вони можуть бути
Кілька наших експертних установ показали, що ризиків для стабільності немає. Досі хтось вважає, що це важіль стримування чи впливу на росіян, і якщо вони будуть зберігати ці активи в себе, це нібито попередить новий напад Росії на їхні країни.
Ми сподіваємося дійти до рішення, яким ці активи передадуть до компенсаційного механізму. Чи є це ідеальним виходом? Звісно, ні, але поки що немає альтернативи.
Рішення українських судів, яких, ми бачимо, ухвалюють багато, на жаль, не підлягають виконанню на території інших держав. Будь-які спроби виконати такі рішення були невдалими.
Є, звісно, ще варіант з інвестиційними арбітражами — ще з 2014 року тривають так звані «кримські справи», але порядок виконання таких рішень неймовірно складний. Поки що ніхто не зміг стягнути ані копійки російських активів для компенсації збитків, завданих Україні.
І в конвенції, і в реєстрі вказано, що саме Росія несе відповідальність. Основою для цього стала резолюція Генеральної Асамблеї ООН. 94 країни в листопаді 2022 року погодилися, що Росія має заплатити за всі збитки. Міжнародна легітимність є, і ми її конвертуємо в юридичний механізм.
Україна декларує 650 мільярдів доларів збитків, але, зважаючи на масштаб мобілізації ресурсів на оборону, якої б не було в разі ненападу, сума є значно більшою… Чи можна охопити всі збитки цим механізмом?
Така категорія збитків, як витрати на оборону, прямо не передбачена зараз у реєстрі.
З 2014 року ми оцінювали збитки у понад трильйон доларів, а звіт Світового банку щодо 4 років великої війни, починаючи з 2022 року, показував тільки 666 мільярдів. Це пов'язано з тим, що ми тільки запустили категорію збитків для держави в реєстрі.
Читайте такожСтворення Реєстру збитків для України: що це означає
Враховуючи те, що в реєстрі понад 40 категорій, запуск кожної з них вимагав роботи фахівців з IT і кібербезпеки, щоб забезпечити його цілісність. Ми запроваджували категорії поступово. Минулого місяця нарешті відкрилися категорії збитків для бізнесу і держави. Ми очікуємо, що зараз подавати заяви до рєстру будуть частіше. Тим більше, що підписана конвенція про комісію.
Якщо ви зазнали збитків внаслідок агресії, подавайтеся до реєстру. Для нас вкрай важливо мати якомога більше заяв, бо це підсилює легітимність нашої вимоги до Росії.