«Трампу ніколи не дадуть Нобелівську премію миру. Бо Трамп дбає про мир — і ми збираємось досягти миру»
Ви маєте великий дипломатичний досвід, зокрема пов'язаний зі Східною Європою, а також із Балканами, де відіграли значну роль у налагодженні діалогу між сторонами, які конфліктують. Як ви оцінюєте переговорний процес, ініційований президентом Дональдом Трампом, у контексті війни Росії проти України?
Трамп не є дипломат, тому він не мислить десятиліттями. Він мислить годинами й днями. Наведу приклад.
Він був на Близькому Сході, де у нас багато друзів. За часів Обами та Байдена Америка фактично була лояльна до Ірану. Інші арабські країни цього не любили, тому вони підтримували Трампа. Коли Трамп приїхав у перші 50 днів після інавгурації, всі були раді його бачити. Але занепокоєння викликала ситуація у Сирії. Саме тоді після 45 років перебування при владі родина Асадів відлетіла до Росії. Керування країною перейняв на себе Ахмед аль-Шараа, представник Аль-Каїди, революціонерів. І всіх хвилювало, якою буде ця людина.
Дональд Трамп, як бізнесмен, сказав: «Чому б вам не запитати його?» Вони сказали, що не знають, як це зробити. Трамп звернувся до Саудівської Аравії і сказав: «У вас є літак, привезіть його».
Саудівці привезли. «Ви з Іраном, Китаєм і Росією?» - спитав тоді (у Ахмеда аль-Шараа. - С.К.) Дональд Трамп. А він у костюмі, з краваткою, всі теж одягнені (у костюми. - С.К.). Він озирається навколо і каже: «Я з ними». Трамп відповідає: «Добре». Саудити кажуть: «Ми знімемо санкції», ОАЕ каже: «Ми інвестуємо». Ахмеда аль-Шараа посадили на літак і відвезли додому. Так Дональд Трамп за три години досяг того, на що дипломатам знадобилося б 30 років переговорів.
Тепер в контексті російської війни проти України з лютого 22 року. 27 країн-членів Європейського Союзу, 27 міністерств закордонних справ, 27 міністрів закордонних справ разом із президентом Сполучених Штатів Джо Байденом, жоден з них не підняв слухавку, щоб поговорити з Путіним.
Приходить Дональд Трамп і каже: “Що ти робиш?” Путін відповідає:
“Ми хочемо частину цього”. Трамп каже: “Ні, це не годиться”. Путін каже: “Ну, ми якось домовимося”. Трамп думає, що все владнано, а Путін за спиною знову нападає на Україну. Тоді Трамп каже: “Добре, якщо це твій шлях вирішення — буде по-іншому”.
Він переконує Європейський Союз припинити купувати газ у Росії — а це 300 мільярдів доларів на рік твердою валютою, які йшли до російської економіки. Усі хочуть, щоб США захищали Україну. Європейці хочуть, щоб ми її захищали, але при цьому саме вони фінансують цю війну. Тож Трамп каже: “Припиніть це”. І вони припиняють.
Далі Індія каже: «Ми все одно будемо купувати бензин у Росії». Тоді Дональд Трамп відповідає: «Добре, тоді ви отримаєте 25 % мита на всі товари з Індії». І вже наступного дня Путін телефонує й каже: «Давайте поговоримо». Вони зустрічаються на Алясці.
Для тих, хто цікавиться історією: Росія продала Аляску Сполученим Штатам через її фінансову виснаженість і уразливість після Кримської війни. Тож, іронія у тому, що саме Крим дав нам Аляску.
І от Росія каже Трампу: «Я не хочу НАТО в себе під носом». Трамп відповідає: «Добре. Але мені потрібні гарантії, що ти більше не зробиш те, що вже зробив. Нам доведеться зібрати коаліцію сил, які підтримають Україну, і, якщо ти ще раз спробуєш щось подібне, ми всі оголосимо війну на захист України».
І Путін каже: «Добре, я згоден». Це 90 % усієї домовленості.
Наступний крок — що робити з окупованими територіями. І, схоже, що Путін вважає вигідним для себе ще більше пригнічувати Україну. Я вважаю, це велика помилка. Бо з Трампом жарти погані.
Путін раніше міг маніпулювати слабкістю Європи та некомпетентністю Джо Байдена. Але зараз він має справу з іншим — з нью-йоркцем, який мав справу з мафією та профспілками у Нью-Йорку. Він знає, як поводитися з тими, хто дивиться в очі й бреше. І він знає, що з ними робити. Усі козирі зараз у США. Китай потребує американського ринку у першу чергу. Трампу це неважливо.
Як тільки він вирішить ізолювати Путіна, він ізолює Росію від Китаю, він уже зробив це з Іраном, далі — Індія, а потім — Європейський Союз. Тож це лише питання днів, і ступінь спротиву Путіна відповідатиме тому, наскільки сильно Трамп «закрутить гайки». І в усьому світі більше ніхто не зробить цього.
Але стратегію Трампа критикують і в Україні, і в США за відсутність тиску на Росію.
Так, а коли Путін зайшов у Крим, Обама взагалі нічого не зробив, і йому дають Нобелівську премію миру.
У 2021 році Путін стягує війська вздовж усього кордону — і кожен, у кого є хоч трохи мізків, бачить, що ось-ось щось станеться. Байден нічого не робить. І зрештою каже: «Ну, все залежить від масштабу вторгнення». Дипломатичною мовою це означає: «Будь ласка, переходь кордон». Трамп би такого ніколи не дозволив.
Я казав людям — і відповім на це також у інших запитаннях: людям не подобається сильна Америка. Вони хочуть, щоб Америка робила сильні вчинки, але їм не подобається, коли Америка сильна.
Чому?
Я не знаю.
Коли Рональд Рейган захищав Берлін — Берлін був оточений комуністичною стіною, і тебе могли вбити, якщо ти намагався втекти — 500 тисяч берлінців вийшли на протест проти Рейгана. У Франції, коли Рейган хотів позбутися ядерної зброї, люди протестували, називаючи його військовим провокатором.
Вони знали, що Рональд Рейган буде боротися з комунізмом і зробить Америку сильною — ліві це ненавидять. Дональд Трамп діє так само. Дональд Трамп робить Америку сильнішою, а лівих — слабшими. Китай слабшає, Росія слабшає, Іран взагалі поза грою — і це дратує лівих.
Коли мене питають, а як же Нобелівська премія миру? Я кажу: він (Трамп. - С.К.) її ніколи не отримає. Ніколи. Вони дали її Обамі, який скинув бомби на сім країн — 26 тисяч бомб. Йому дали. Але Рейгану не дали. І Трампу теж не дадуть. Бо Трамп дбає про мир — і ми збираємось досягти миру.
Я вже пояснив, що сталося за 3,5 роки під керівництвом Байдена — абсолютно нічого. Але щойно Трамп почне діяти — його одразу критикують. І коли він приведе до миру — я вам обіцяю — коли він досягне миру, вони все одно будуть скаржитися і критикувати сам мирний договір. Я не знаю, чому так, але можу вам пообіцяти: вони скажуть, що це — неуспіх.
Коли це станеться?
Я думаю, це станеться ще до кінця року. Це точно. До кінця року.
Цікавий прогноз. Запам’ятаємо його, як то кажуть.
«Путін маніпулював майже всіма. Але Трампом не зможе»
Ви згадали історію. Під час Другої світової війни, Холодної війни США вміло використовували поєднання дипломатії та сили. Як ми можемо застосувати це сьогодні в ситуації з Україною?
Саме це зараз й відбувається. І тому, замість того, щоб говорити один одному, які ми сміливі їздити на саміти G7 або G20, ухвалювати резолюції «проти» — усе це не має жодного значення. Реальні дії — ось що важливо. Трамп, наприклад, дивиться людині просто в очі, не говорить опосередковано, не «через когось». Він звертається безпосередньо — і при цьому посміхається.
…Наприкінці 1970-х Сполучені Штати були в стані занепаду. Джиммі Картер був найгіршим президентом в історії Америки.
Не Обама? Картер?
Ні-ні, Картер був набагато гірший. Значно гірший.
Тоді в США була інфляція 18 %, процентні ставки — 22 %, армія перебувала в стані повного розвалу. І в 1980 році глава Радянського Союзу сказав: «До кінця цього десятиліття ми зможемо нав’язувати свою волю будь-де на планеті, бо співвідношення сил — економічних, військових і політичних — на боці соціалізму й комунізму».
За часів Джиммі Картера більше країн перейшли до комунізму, ніж за будь-якого іншого президента після Трумена, тобто після Другої світової війни. Америка була в занепаді, а Радянський Союз — на підйомі.
Але в день виборів Рональд Рейган звернувся до нації й сказав: «У цій країні немає нічого такого, що неможливо вилікувати за допомогою правильного лідерства». І от країна змінила лідера — інфляція різко знизилася, відсоткові ставки впали, економіка почала зростати зі швидкістю ракети. Він зміцнив армію, і світ почав приходити у рівновагу.
Коли помер Брежнєв, на зміну прийшли слабкі лідери — Андропов, потім Черненко. І нарешті — Горбачов. Йому було 54 роки, а Рейгану — майже 70. І медіа — особливо ліві медіа в Європі — почали розігрувати тему, який Горбачов розумний, освічений, перспективний. Постало питання: чи зможе «старий» американський президент впоратися з цим «блискучим» чоловіком із двома докторськими ступенями з комуністичної ідеології?
Перша їхня зустріч відбулася у Женеві. Опис сцени був таким: Горбачов приїхав у великому пальті й шапці — виглядав дуже по-радянськи. А Рейган з’явився на фоні каміна, у чорному піджаку — наче щойно з Голлівуду. Він підійшов, вищий і міцніший за Горбачова, взяв його за руку, повернув до камери — і на фото чітко видно: «великий хлопець» і «маленький хлопець». Це дуже засмутило пресу, бо вони сподівалися, що Горбачов буде виглядати домінантно.
Але те, чого ніхто не знав ще 10–12 років після тієї зустрічі, — це те, що Рейган — на віллі біля Женевського озера мав човновий будинок — він подбав, щоб він був надійно охоронений. І коли Горбачов уже збирався сідати в машину на двогодинну перерву перед вечерею, Рейган запитав:
— Чи можемо ми поговорити, тільки ти і я?
Перекладач запитав у Горбачова, той погодився. Рейган сказав:
— Добре.
І вказав рукою на човновий будинок. Вони спустилися туди, всього четверо людей: Рейган, Горбачов і два перекладачі. Вони сіли перед каміном, у якому горів вогонь.
Рейган сказав:
— Є лише двоє людей у світі, які здатні повністю знищити життя на планеті. Двоє людей, які можуть або знищити, або принести мир.
І, звісно, це саме те, що комуністи люблять чути. Вони люблять говорити про мир, бо вірять, що для демократій «мир» означає «здатися». І от він говорить усі ці банальності — про мир, про процвітання, про те, як ми можемо працювати разом і все таке.
А потім додає:
— Але не смій навіть намагатися. Якщо спробуєш — я знищу тебе. Ти мене розумієш? Сполучені Штати розтрощать тебе. Зрозуміло?
Пауза.
— Добре, тоді йдемо вечеряти.
Вони підвелися й пішли.
Він дав зрозуміти, з ким має справу. Я виглядаю доброзичливим, усміхненим, я чемний, але я знаю, що роблю. Це дуже схоже на підхід Дональда Трампа. Він усміхається, жартує, поводиться дружньо, але краще не переходити межу. І Путін дуже скоро це зрозуміє. Він уже маніпулював майже всіма, але цим чоловіком він не зможе маніпулювати.
Між нами, тими, хто підтримує Україну, скажу: найближчі кілька місяців будуть важкими. Трамп ненавидить смерть. Він справді ненавидить усе, що пов'язане зі смертю. Він не любить похорони, не любить війну. І він хоче, щоб усе це припинилося. Постійно каже: «Я просто хочу це зупинити. Обговоримо все пізніше, але спершу — зупинимо це».
Але Путін не хоче зупинятись. І в найближчі кілька місяців, на жаль, для України це означатиме ще більше жертв.
Проте в довгостроковій перспективі нарешті Європа, яка ніколи не хотіла брати на себе відповідальність, почне діяти. Навіть Німеччина, Швейцарія вже допомагають Україні. І все тому, що Трамп веде. Трамп збирається довести справу до кінця.
За два-три місяці, якщо Путін продовжить грати в цю гру, коли дійде до фінальних переговорів, Україна буде значно сильнішою, ніж зараз. Кожен день зволікання Путіна — не на його користь. Він дурень, якщо так робить. Якби він був розумнішим, він би погодився на мир ще в Алясці.
На жаль, з кожним днем обриваються нові життя, але зобов’язань і інвестицій з боку Європи та США стає все більше. І Путін від цього не виграє.
Давайте згадаємо ще один історичний факт - розпад Радянського Союзу. Ви були спостерігачем на виборах у Польщі 1989 року, які фактично стали передвісником падіння комуністичного режиму в країні і сигналом для інших соціалістичних республік. Чи вважаєте ви можливим сценарій розпаду Росії, про який все активніше починають говорити?
Тоді у Польщі люди голосували за обрання некомуністичного лідера у комуністичній країні — такого раніше ніколи не було, відколи більшовики прийшли до влади у листопаді 1917 року. Багато хто думає, що вони виступили проти царя, але ні — цар пішов ще у квітні.
За часів уряду Керенського в Росії була республіка, але потім Леніна відрядили з Німеччини і фактично фінансували, щоб він повалив уряд. Більшовики силою прийшли до влади. Буквально «простріляли» собі шлях до неї. І від того моменту, аж до серпня 1989 року, жодна країна не змогла вийти з комунізму. Тобто не було жодного прецеденту «відступу» від радянської системи. Тому, коли це сталося — через серію помилок, які я можу вам пояснити, — це стало шоком для всіх.
... Я поясню. Влада дозволила демонстрації, страйки, які проводила «Солідарність» (поляки були незадоволені економічною ситуацією, високими цінами тощо, через що країною прокотилася хвиля страйків. - С.К.). Але страйкували вони не так, що не приходили на роботу. Це було схоже на те, коли твої діти прибирають гараж — багато метушні, але нічого не відбувається. Люди йшли на роботу, але нічого не робили. Країна просто розвалювалася, бо нічого не працювало. «Солідарність» фактично паралізувала систему.
Потім влада почали переговори (з опозицією. - С.К.) й дозволила вибори частини парламенту. Вони домовились, що можна буде обирати дві третини нижньої палати (Сейму) та частину Сенату. І це все відбувалося на тлі гласності — всі могли спостерігати, міжнародна преса. Але коли прийшов час виборів до Сенату, а Сенат — це сто членів, де балотуватися могли лише комуністи — ви або голосуєте «за», або «проти». І ось, міжнародна преса бачить, що 85 % виборців проголосували «проти».
Після цього журналісти й спостерігачі заявили: «Так не можна! 85 % проти — це не вибори!». «Солідарність» продовжила тиснути. Зрештою, влада погодилася провести вільні вибори до Сенату також.
Але в Кремлі хтось вирішив, що впораються з цими виборами. Просто потрібно контролювати інформацію: не пускати опозицію на радіо, телебачення, не публікувати в газетах, не дозволяти мітинги, не давати їм зали для зусьрічей. Нехай собі проводять вибори. Так вони й зробили.
Але чим ближче наближалися вибори, тим більше було демонстрацій. Зрештою, влада погодилася дати «Солідарності» 20 хвилин на телебаченні — лише один раз.
І от, у неділю ввечері вся країна дивилася телевізор. Це була уся виборча кампанія. За ці 20 хвилин вони сказали: «Ось за кого ви маєте голосувати». І просто прочитали імена всіх кандидатів від «Солідарності». Не було афіш, газет, нічого. Але коли прозвучали імена — всі їх записували, переписували, передавали одне одному.
У день виборів опозиція зі 100 місць виграє майже 100. Тепер прем’єр-міністр не має права вето. І я бачу, що вони потрапили в пастку, що вони у великій біді, та не міг переконати в цьому нікого. Тим не менш, проходить голосування (у Сенаті за прем’єр-міністра. - С.К.), і всі ці люди (обрані на виборах від опозиції. - С.К.) приїжджають на велосипедах, у фермерському одязі. А партійні функціонери — у сірому, у костюмах. І вони обирають некомуністичного лідера в комуністичній країні.
Я повернувся і сказав: «Це не може залишитися без наслідків. Такого ще ніколи не було. Вони або його вб’ють, або комунізм як політична сила у світі мертвий. Якщо люди можуть добровільно вийняти вила з власного горла — вони це зроблять. Хтось має щось зробити». У відповідь почув: «Чому б не ти?» Я сказав: «Гаразд». Почав аплодувати, і всі почали аплодувати.
Тадеуша Мазовецького, якого обрали прем’єр-міністром від опозиції, ми ховали. Знали, що це критичний момент. Приблизно за пів року до цього ще один революційний лідер повернувся на Філіппіни і його застрелили просто на злітній смузі, щойно він приземлився. Тож ми вирішили діяти.
Я переконав Боба Доула (американський політик-республіканець. - С.К.), який отримав поранення під час Другої світової війни в Італії (його права рука так і залишилася паралізованою. - С.К.), пояснив йому, що саме його поранена рука має значення, саме тому його поранили у Другій світовій війні, бо Польща 1939 року — це ось про це все і було. Він погодився. Ще з нами були Елізабет Доул (американська політична діячка. - С.К.), Роберт Мак’Юен, Елізабет Доул і Елізабет Мак’Юен. Ми вирішили супроводжувати Мазовецького до Радянського Союзу, на Далекий Схід. Ми розуміли, що, якщо його й уб’ють, то десь між Угорщиною й СРСР. Тож ми супроводжували. А коли вийшли — на нас уже чекали всі мікрофони світу.
І я сказав: «Це лише початок.Це пошириться всією Центральною та Східною Європою, і ми не зупинимось, доки не дійдемо до самого серця злочинної системи». Наступного тижня — бах, Угорщина пішла тим самим шляхом. 60 днів потому — стіна впала (Берлінська. - С.К.). І це було рішення, яке, ймовірно, ухвалив Горбачов.
Коли я завершив промову про те, що світ змінюється і уже ніколи не буде таким, як раніше, до мене підійшов хтось із посольства, торкнув за плече й вказав через вулицю. А там — радянський посол, який сперся на свою машину і чекав, поки американці підуть. І це дало мені зрозуміти, що вони не збираються воювати, бо якби збиралися — він би приїхав не з папірцями, а на танку. Тож я тоді вже зрозумів, що все змінюється.
Пізніше, вже наступного року, за часів Єльцина, ситуація остаточно змінилася.
Чи може таке статися знову? Я думаю, що цілком можливо. Уряди будуються або на страху й ненависті, або на любові й довірі. Тоталітарні системи тримаються на страху — саме тому в них є таємна поліція, репресії й усе таке інше. Путін має своїх олігархів, які працюють разом із ним. Якщо хтось переходить йому дорогу — він його знищує. Але вже три роки вони не можуть заправити свої яхти в Середземному морі через санкції. І всі ці обмеження починають їм набридати.
Отож, чи може уряд Росії впасти? Не знаю точно. Але я думаю, що Путін боїться, що якщо він зараз здасться, після стількох втрат — солдат, ресурсів — це буде його кінець.
Чи можливо досягти миру без зміни режиму в Кремлі?
Так. Я думаю, така ймовірність існує. Я просто не знаю, наскільки сильно Путін знищив опозицію. Я не знаю, наскільки сильно він усунув усіх, хто був проти нього, за останні роки.
Майже під ноль. Але менше з тим. Повернімося до поточної ситуації та поговоримо про припинення вогню. Це для початку реальних переговорів важливо, щоб не було бойових дій?
Припинення вогню, безумовно, було б краще. Але ми не можемо чекати — очікування не допомогло. Ми обов'язково маємо починати саме звідти. Але припинення вогню — це, швидше, гарантія того, що процес буде довгим і реальним, а не просто триватиме кілька днів.
Немає жодного підручника, як діяти в таких ситуаціях. Це не математична формула. Це робота з людьми. Те, що може спрацювати в одному місці, не обов’язково спрацює в іншому.
І я думаю, Путін відчуває себе так само, як аятоли в Ірані: вони ніби їдуть верхи на тигрі і бояться, що тигр їх з’їсть, якщо вони з нього зійдуть. Я думаю, що світ усе ж стає на наш бік у всіх цих складних, ізольованих регіонах. А чи зможе Путін це пережити, я не знаю. Я чув від кількох експертів, що ні, але я не впевнений.
Ми очікуємо на зустріч, можливо, між президентом Зеленським і Владіміром Путіним. Як ви вважаєте, яка зустріч буде ефективнішою: Путін і Зеленський чи Путін, Зеленський і Трамп?
Я думаю, ви самі вже здогадуєтеся, що буде ефективніше.
Яку роль, на вашу думку, відіграватиме Китай у цьому процесі?
На щастя, Китай зараз має власні проблеми.
Проблеми? Я думала, що Китай — джерело проблем.
Ні, у них самих великі проблеми: економічні, демографічні, з усіх боків. Вони весь час намагаються маневрувати, але ситуація ускладнюється.
І от у чому річ: деякі з нас доволі агресивно налаштовані щодо того, що вони зараз намагаються виправити ситуацію через пропаганду чи лекції, але нічого не сталося за три роки. Річард Ніксон свого часу вбив клин між Китаєм і Росією. І з того часу ці дві країни почали змагатися між собою — хто краще зможе домовитися з Заходом. І це створило між ними конкуренцію.
Лише за останні три з половиною роки ці двоє (Китай і Росія. - С.К.) знову почали діяти спільно через некомпетентність керівництва Європи й Америки щодо України. Між Китаєм та Росією є давня неприязнь через землі, які колись належали Китаю, а Росії загарбала їх у 1890-х роках (за Айгунським договором, колишня китайська територія на лівому березі Амура перейшла до Росії. Та у 2023 році державний картографічний сервіс Китаю позначив на мапі російський острів Великий Уссурійський на річці Амур як китайську територію. - С.К.).
Але останні три роки вони, дійсно, співпрацюють краще, ніж протягом останніх тридцяти. І відповідальність Дональда Трампа — розколоти їх. Зверніть увагу: він не уклав торгівельну угоду з Китаєм — те, що було б відчутним. З іншими країнами — Європою тощо — він поводиться рішучіше. Але він ставить запитання: «На чому ти стоїш?». Якщо й надалі підтримуватимеш Росію, ми з цим не погодимося. Він грає ними як професіонал. І тому цікаво буде побачити, що зробить Індія з нафтою.
США їх потребують менше, ніж вони потребують США. Дональд Трамп знає, як розігрувати карти. І, як я казав, для мене було б розумним для Путіна спробувати укласти мирну угоду в Алясці і провести межі, замість того, щоб штовхати все далі, поки всі ті, хто болісно реагує у Франції, Британії, Німеччині та інших країнах, говорять гарно, але нічого не роблять.
Вони зараз починають вставати в одну лінію. І коли Путін продовжує цю гру, відданість зростає. Трамп веде цей процес і, як мені здається, це буде найкраще для України.
«Можливо, угода буде такою: Україна не стане членом НАТО. Вона матиме краще із всього: всю підтримку НАТО, але не матиме обов’язків»
Організація, яку ви очолюєте, — Рада з національної політики (Council for National Policy) — є однією з найстаріших і найвпливовіших у американському консервативному русі. Яка її роль сьогодні, в епоху президента Трампа, коли сам консервативний рух у США переживає трансформацію?
Це як Торгова палата для консервативного руху. Торгова палата не виробляє взуття, але має членів, які його виготовляють. Не продає автомобілі, але члени Палати торгують машинами абощо. Палата — це різні бізнеси, які працюють разом, бо не можуть наказувати один одному, що робити.
Так само і з цими незалежними організаціями — "Право на життя", "Вільне підприємництво", "Сильна оборона" тощо. Неможливо змусити їх діяти однаково. Як зробити так, щоб усі вони рухалися в одному напрямку? Це була ідея Рональда Рейгана створити об’єднання. І дуже важливо, щоб ця група нічого не робила. Щойно вона починає щось робити — те, що вже робить хтось інший, це змінює саму її суть. Отже, це зібрання консервативних лідерів, яке зустрічається тричі на рік. І саме туди приходить керівництво консервативного руху виступити. Оце і все.
Цікаво, що саме термін “консервативні цінності” Росія постійно використовує у переговорах зі США та іншими країнами. І треба визнати — досягла у цьому певного успіху, хоча нічого спільного те, що вона під цим розуміє, з консервативними цінностями не має. Чому їй це вдається?
Я, наприклад, не вважаю тоталітаризм консервативним. Я вважаю себе консерватором. Тому що для мене консерватизм — це духовна та богословська система. А вони (росіяни.—С.К.) не поважають життя. Тому я не вважаю це консерватизмом.
На завершення — цікава статистика від New York Post: вже 51 % республіканців вважають, що США повинні надавати більше зброї та військової підтримки Україні (у порівнянні з 30 % шістьма місяцями раніше), а 84 % виборців-республіканців мають негативну думку про Путіна. Що спричинило цю зміну?
Ідея, що Трамп робитиме те, що найкраще в інтересах Сполучених Штатів. Тим часом ліві робитимуть те, що вважають найкращим для світу, й при цьому не цінують Америку, не люблять Америку, але вважають, що саме Америка має нести тягар за всіх інших.
Візьмімо Камалу Гарріс. Вона хотіла вивчити причини міграції з кореня. Я можу сказати, які вони насправді — це соціалізм. Чим більше соціалізму, тим більше бідності, тим більше людей хочуть втекти. Це нескладно. Але вони цього не скажуть. Республіканці втомилися від того, що ліві творять весь цей хаос, а потім ми маємо витрачати час, кров і ресурси, щоб виправити ситуацію.
Дональд Трамп приходить і каже: «Ми цього не робимо. Ми не будемо створювати Афганістан заново. Ми не витрачатимемо мільярди доларів в Іраку. Ми будемо допомагати українцям, але не будемо воювати за них». І республіканці говорять: «Добре, ми за це». Ви не повернете сюди війська, будете просто підтримувати — не як Джиммі, як Клінтон чи Байден. Байден навіть не міг людей повернути додому. Я маю на увазі — він некомпетентний і справи в нього не йдуть добре. І республіканцям це не подобається. Але нам подобається свобода. І тому українці борються — і це повинно залишитися в історії.
В перший місяць війни усі залишили Україну. Ніхто нічого не зробив. Навіть серед українців не було такої підтримки. Це були індивіди, які взяли на себе те, що, здавалося, мало бути однією з найсильніших армій у світі. І ви бачили, як близько вони підійшли. І що робили люди: підривали мости, зупиняли їх і потім ловили. В американців це викликає захоплення. Вони готові допомагати такому. Але їх втомили іракці, які підривають щось, отримують гроші, потім вечеряють з тобою, а вночі знову йдуть і бомбардують твій будинок. Ми з цим вже мали справу, і це дістало.
Яке, на вашу думку, місце України у глобальній архітектурі безпеки після війни: регіональна «середня держава», член НАТО чи нейтральна країна?
Я повторю: у Путіна все пішло навпаки від того, чого він хотів. Він не хотів НАТО під своїм порогом, але він це отримав: Швеція, Фінляндія доєдналися. Він влаштував цю провокацію з Україною, і люди сказали: «Ми хочемо бути з НАТО». Тож НАТО тепер у нього під порогом — того, чого він не хотів.
Його армія зруйнована. Весь світ знає, яка вона некомпетентна. Не лише солдати, ще гірше — керівництво. У нього керівництво нікчемне, з технікою, яка розвалюється. І він змушений наймати іранців, щоб ті постачали йому дрони. Ще 4 роки тому всі думали, що він — велич. А тепер Україна показала, що він — паперовий тигр.
То де має бути Україна в цій новій системі? Можливо, угода буде такою: Україна не стане членом НАТО. Вона матиме краще із всього: всю підтримку НАТО, але не матиме обов’язків. Вона отримає гарантії безпеки, іноземні війська для захисту як страховий тривожний пункт, якщо хтось наважиться на вторгнення, вона отримає всі переваги без повного членства і при цьому їй не доведеться платити внесок, який за наполяганням Трампа має зрости з 2 % ВВП (для країн-членів НАТО. - С.К.) до 5 % ВВП. Отже, кожен день для України стає кращим, а для Росії — гіршим.
