Дивувати має те, що згідно з пунктом 1.4.6. Наказу Служби безпеки України від 23.12.2020 № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 січня 2021 р. за № 52/35674 «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» відомості про потребу, наявність, обсяги утримання в непорушних запасах, місця зберігання основних видів озброєння, військової техніки та матеріальних засобів, що необхідні для забезпечення стратегічного (мобілізаційного) розгортання військ мають ступінь секретності «Особливої важливості». А тут – Twitter. Спробуйте запитати в ГШ ЗС України, яка потреба ложок чи фляжок в ЗС України, і отримаєте відповідь з посиланням на 1.4.6.
На цей твіт звернув увагу військовий аналітик CNN Марк Гартлінг, генерал-лейтенант у відставці, і прокоментував ці цифри приблизно наступним чином: ЗС США мають у своєму розпорядженні 999 гаубиць М777калібру 155 мм, зокрема в Корпусі морської піхоти – 481, у Сухопутних військах та Національній гвардії – 518. Тобто на думку ОПУ нам для того, «щоб закінчити війну та викинути RU з UA», потрібно вилучити ВСІ наявні в ЗС США гаубиці?
Далі пан Гартлінг, котрий крім величезного бойового досвіду, має чудову освіту у галузі національної безпеки та оборони, розмірковує над забезпеченням цієї армади боєприпасами. І дуже дивується таким потребам Збройних Сил України.
Додам і я декілька коментарів до цієї «потреби»: типовий склад артилерійської бригади – 72 гармати. Тобто якщо навіть половина із запрошених гаубиць піде на покриття наших втрат, то з інших 500 слід сформувати 7 нових бригад. Знайти 7 комбригів – не проблема, а ось 500 командирів гармат – проблема. Де взяти звичайні вантажівки для цих бригад, а їх чомусь ніхто не просить, – невідомо.
Між іншим, зі 118 М777, переданих ЗС України, 108 ВИЛУЧЕНО в Корпусі морської піхоти, 4 гаубиці передані Канадою, 6 – Австралією. Передано також 200000 снарядів, і що радує, певну кількість високоточних снарядів M982 Excalibur (дякуємо Канаді).
300 РСЗВ – 3 нові реактивні артилерійські полки (пам’ятаємо – половина – поповнення втрат, типовий полк – 54 РСЗВ).
500 танків – 2-3 нові танкові бригади.
2000 одиниць бронетехніки – як в батальйоні – 36 БМП, то це 55 нових батальйонів (десь 17 механізованих бригад?).
Що ми маємо зробити з 1000 дронів (а вони надто різні – від взводного квадрика до оперативного ТВ-2 «Bairaktar»), взагалі не зрозуміло. Так само: де ж взяти 2000 пілотів?
До чого я про це все? До того, що заяви далеких від воєнних центрів прийняття рішень людей ніяк не відображають реальну потребу Збройних Сил України в озброєнні та військовій техніці, яка може бути поставлена партнерами та реально потрібна для досягнення військової перемоги.
Не все просто та однозначно і з заявами офіційних посадовців. 14 червня під час телемарафону пані Ганна Маляр, заступниця міністра оборони України, повідомила, що західні партнери надали лише близько 10% того, що просила України. Наприклад, США передали нашим ЗС 50000000 (щоб не заплутатися в нулях – п’ятдесят мільйонів) патронів. Якщо це – 10%, то виходить, що ми просили у партнерів пів мільярда? ЗС України мають у своєму розпорядженні друге у світі за чисельністю угруповання контрбатарейних РЛС сімейства AN/TPQ. Це 10% від чого? Для об’єктивності зауважу, щоб оцінити «10%» треба знати, що просили, а тут, принаймні, МО бездоганно дотрималося правил і процедур і суспільство нічого не знає, як, власне, і має бути.
Ось із таким багажем ми підійшли до Рамштайна-3.
У Рамштайні Україна почула приблизно таке:
– не можна недооцінювати виклики, з котрими стикається Україна сьогодні;
– наші західні партнери і у майбутньому дотримуватимуться планів військової допомоги Україні;
– допомога має на меті не лише посилити оборонні спроможності України, але й сприяти у довгостроковій перспективі переходу Сил оборони України на прийняті в НАТО стандарти озброєння та військової техніки та позбутися радянської спадщини;
– ЗС України будуть надані важкі озброєння, зокрема бронетехніка, далекобійні артилерійські системи, засоби берегової оборони;
– будуть поставлені додаткові РСЗВ HIMARS понад задекларованої раніше їх кількості;
– посилення військової підтримки України, адже у ці дні ЗС України переживають вирішальний момент цієї війни, – ЗС РФ зробили «надто високі ставки» на Донбасі, зосередивши там всі більш-менш боєздатні сили;
– необхідно терміново вирівняти спроможності України вести вогневий бій на дальніх дистанціях, відбивати удари з повітря, зокрема по цивільних об’єктах;
– Україні надається додатковий пакет військової допомоги на 1 млрд. доларів, котрий складатиметься з двох частин: 350 млн. доларів (протикорабельні ракетні системи, реактивні снаряди, боєприпаси для гаубиць, запасні частини) та 650 млн. доларів (протикорабельні ракетні комплекси Harpoon, засоби захищеного радіозв’язку, прилади нічного бачення);
– декілька нових (не названих) країн оголосили про свої національні пакети воєнної допомоги Україні.
Як це слід розуміти?
На мою думку, західні партнери зосереджують зусилля на всебічній підтримці Збройних Сил України у битві за Донбас. НАТО чудово розуміє, що неможливо у вкрай стислі терміни опанувати високотехнологічне озброєння, налагодити логістику і, головне, створити систему управління всім тим озброєнням, що надається. І тут, імовірно, також полягає головна проблема – інтеграція озброєння в ударно-вогневі системи, розгортання навколо них систем захищеного обміну даними, розвідувально-інформаційного забезпечення (для забезпечення стрільби РСЗВ HIMARS США зобов’язалися надавати розвідувальні дані, що говорить про відсутність сьогодні у ЗС України можливостей надавати розвідувальну інформацію належної якості своїм далекобійним засобам ураження).
Між іншим, лише за 100 діб в Румунії і Болгарії за сприяння США відновили роботу заводи з виробництва 152 мм снарядів, щоб покрити їх дефіцит в ЗС України у найкоротші терміни.
А скільки ми будуємо власний снарядний завод?