Але мова не про діагнози та екзистенційні засади нашої боротьби, що само по собі є важливою складової нашого світогляду та майбутньої перемоги, а про ситуацію, коли путіна не стане.
Думки експертів з цього питання різняться. Але абсолютно зрозуміло, що росія після путіна не буде іншою в один день. Так було після усунення Миколи ІІ – зміна політичного устрою, громадянська війна та розпад імперії, після смерті Сталіна – стагнація і розпад СРСР, але для цього знадобилося декілька війн і 38 років.
Росія це корабель, який іде відомим курсом, тому розвернути його на повній швидкості буде просто неможливо. Єдине що – швидко затопити. Для цього потрібна детонація всередині. Дійсно, на фронті і в тилу рф не вистачає агітаторів проти загарбницької війни, які б закликали не виконувати злочинні накази, знищувати офіцерів та повернути зброю на володарів кремля. Усвідомлення того, що влада в росії нелегітимна, прийде із збільшенням втрат на війні проти України. Критична маса людей в рф, яких перемолола війна, стане основою опору чинному кремлівського режиму.
Поплічники режиму путіна утворили між собою групи впливу, які можна умовно розділити на три великі частини: силовики (ФСБ, МОУ, ГРУ ГШ) , адміністратори (чиновники федерального і регіональних рівнів, партійні функціонери) та підрядники (бізнесмени, які заробляють за рахунок доступу до дешевих державних ресурсів). В росії будь-який великий бізнес не можливий без злиття із владою.
Групи впливу за роки путінського режиму набрали всі ознаки кримінальних організацій, де путін виконує роль арбітра та гаранта збереження активів, нажитих «непосильною працею». А за умов залучення більшості з них до агресивної війни проти України – це участь в терористичній організації з усіма політико-правовими наслідками.
Розмахування ядерною палицею, маніакальна недовіра до оточуючих та західні санкції у відповідь на агресію росії поставили під сумнів здатність путіна гарантувати їм будь-що. За таких умов усунення путіна, навіть при доброму стані здоров'я, є лише питанням часу. Переможець отримує все – багатомільйонну країну з колосальними природними ресурсами та необмежену владу. Ставки дуже високі. Тут має бути вже не до України.
А це означає гостру конкурентну і навіть криваву боротьбу в середині політичних «еліт» за право не лише призначити формально тимчасову особу на виконання обов’язків президента рф за конституцією, а й забезпечити умовну легалізацію за рахунок проведення виборів, якщо такі відбудуться. В будь-якому випадку на росію чекають громадянські конфлікти або навіть громадянська війна і відокремлення найбільш ресурсних регіонів.
Основні надходження до бюджету рф забезпечують податки на видобуток корисних копалин, податок на прибуток, ПДВ та ПДФО. При цьому нафтогазові регіони, з одного боку, дають найбільші надходження до держбюджету, а з іншого – найменше податків лишають у себе. Так Ханти-Мансійський автономний округ (ХМАО) залишає лише 8,5% від усіх зібраних на своїй території податків, Ямало-Ненецький автономний округ – 15,4%, Ненецький автономний округ – 16,4%. ХМАО в 2021 році направив до федерального бюджету 3,75 трлн руб., що вдвічі перевищує перераховані Москвою 1,87 трлн руб. Третє місце за податковими відрахуваннями федеральному центру зайняв Ямал – 1,62 трлн руб., наступним у списку – Татарстан. Регіональні еліти, які вже рік як задаються питанням хто «годує» Москву.
Попри формальну легітимізацію та інституційність жоден з представників груп впливу, навіть голова уряду рф, на якого в разі чого можуть виконувати обов’язки президента не зможе гарантувати стабільність в країні та статус-кво конкуруючих груп.
Головною проблемою росії залишається відсутність легітимного механізму трансферу влади. Тобто конфліктів уникнути не вдасться. Кантемирівська дивізія, рязанське вдв та тік-ток війська Кадирова знадобляться в Москві. Не виключено, що з різних ворогуючих сторін.