Люди самоорганізовувалися і склали план дій на різні випадки.
В перші дні війни виникла проблема із забезпеченням ліками. В аптеці не було рецептурних препаратів, зокрема інсуліну, тироксину, інших гормональних ліків. Люди мали труднощі з оплатою медикаментів.
А ще нам потрібно було вакцинувати бійців ТРО від COVІD-19, а з доставкою вакцин були проблеми: не працювали склади, не працювала логістика.
Завдяки чому ми змогли вирішити ці питання?
Лікарі почали дзвонити один одному, питати, хто де, в кого яка ситуація, кому що потрібно. До мене почали йти посилки з ліками від колег. Приходили турнікети для територіальної оборони, медикаменти, перев'язочні матеріали, організували доставку вакцин і навчання тактичній медицині.
Це все відбувалося без вказівки зверху, без будь-яких директив чи інструкцій. Але дуже чітко, швидко, ефективно.
Я вважаю, що ми змогли це все завдяки тим процесам, які почалися після Майдану. І коли люди кажуть, що не відбулося вагомих змін (а так, звісно, може здаватися, бо людині завжди хочеться швидше, більше…), я просто дивлюся на ситуацію в медичній спільноті збоку.
Після Майдану в професійному медичному середовищі України розпочався потужний трансформаційний рух. Як було до Майдану? Існували професійні лікарські асоціації, засновані ще в СРСР, голова цих асоціацій не змінювався десятиліттями, а лікарі не бачили для себе сенсу вступати в ці організації.
Після Майдану ми почали створювати нові, сучасні, дієві та ефективні асоціації, будувати між ними зв’язки, формувати нове середовище на основі спільних цінностей. Особливо активним цей трансформаційний рух був в 2016-2017 роках: саме тоді проактивні педіатри України створили Українську академію педіатричних спеціальностей.
Я є одним із її співзасновників. У нас склалася хороша, продуктивна співпраця з іншими сучасними асоціаціями, зокрема з Українською академією сімейної медицини (АСМУ).
Це все організації без вертикального управління, без традиційної ієрархії. Це об’єднання в першу чергу на основі спільних цінностей і на основі прозорих спільних інтересів.
І ми побачили, що в критичній ситуації працює саме це.
Мені здається, що така модель, про яку ми говоримо на прикладі лікарського середовища, ефективна для всього українського суспільства.
Нам багато років говорили про те, що Україні для прогресу потрібен «сильний лідер». Але виявилося, я бачу це і на прикладі медичного середовища, і в цілому, що ми ефективні завдяки горизонталям, завдяки здатності приймати рішення без вказівок.
Ми змогли організуватися, бути ефективними і, зрештою, вистояти не завдяки лідерам, а завдяки лідерству. Лідерству, яке проявилося як система горизонтальних зв’язків, як безумовна довіра один до одного, віра один в одного і здатність відкинути всі суперечності, об’єднатися навколо спільної мети.
Нам треба зберегти ці риси як основу нашої дієздатності і плекати їх у всіх спільнотах, «бульбашках», у суспільстві загалом.
Я можу сказати про свою «бульбашку», про медичну спільноту: нам треба об’єднуватися довкола нових, сучасних асоціацій. Вони – основа дієздатної і суб’єктної медичної спільноти. Випускники медвишів, молоді лікарі, повинні знати: є прогресивне середовище, яке про прозорість, про цінності, про важливість кожного і про підтримку.
Принагідно даю посилання на реєстр цих асоціацій, оскільки передбачаю, що це зацікавить передусім медиків.
https://medleaders.org.ua/associations
Але модель «горизонтального лідерства» – це не лише про медичне середовище, воно – просто приклад. Це про те, завдяки чому ми вистояли і маємо плекати як головну концепцію українського лідерства.