Російська пропаганда в Європі та всередині самої РФ діє просто: нацизм є незаперечним злом, перемогу над яким монополізує Росія. Інші союзники та навіть республіки Радянського союзу мають другорядну роль, а зараз взагалі "втратили пам'ять", а значить стали нацистами. Взагалі кожен, хто говорить про роль СРСР в розв'язування другової світової (пакт Ріббентропа-Молотова й подальша агресія проти Польщі, Фінляндії, країн Балтії), автоматично або є нацистами, або намагаються "реабілітувати режим Гітлера".
Кремль маніпулює почуттям провини Німеччини, яка є економічним лідером регіону, аби сковувати геополітику Берліна. Москва проектує почуття провини саме на СРСР. Проте тут же Кремль підкреслює, що Росія є спадкоємицею СРСР, а отже почуття провини Німеччина має мати лише перед Росією й не перед ким іншим. Такі меседжі не раз лунали з вуст Володимира Путіна.
Проте кремлівська концепція, що німці мають каятись перед Росією передбачає, що Берлін також має закривати очі на злочини Росії. Фактично саме безпідставним звинуваченням в нацизмі Кремль виправдовує свою війну в Україні. Звинувачує в нацизмі Москва й всіх тих, хто допомагає Києву.
Ми тут не будемо коментувати фантасмагорію Лаврова щодо нацизму в Україні та ЄС, аби не потрапити в королівство кривих дзеркал російської пропаганди. Просто розберемо втрати саме України, а не СРСР, в Другій світовій.
Сухі цифри
За підрахунками радянських вчених у 1945 році українська промисловість виробила лише чверть від довоєнних обсягів виробництва, а сільське господарство – лише 40 %. Цілком чи частково було зруйновано понад 714 великих і малих міст, понад 28 тис. сіл, перетворено на руїни 200 тис. промислово-виробничих споруд, 40% житлових будинків, внаслідок чого без житла залишилося щонайменше 10 млн осіб.
Війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшливих масштабів. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Україна здобула великою ціною у роки форсованої індустріалізації, суцільної колективізації та масових репресій.
Було зруйновано 9 магістральних залізничних шляхів, 5600 залізничних мостів, 50 тис. км шосейних шляхів, 132 портових господарства. Підраховано, що загальні збитки економіці України сягали 40%.
Було порушено та пограбовано близько 30 тис. колгоспів та радгоспів, 1300 машино-тракторних станцій, вивезено до Німеччини 56 тис. тракторів, 24 тис. комбайнів, 7,6 млн голів великої рогатої худоби, 9,3 млн свиней, 7,3 млн овець та кіз, 3,3 млн голів коней. Було зруйновано десятки тисяч лікувальних та освітніх закладів, бібліотек та ін..
Повністю була відсутня енергетична база через зруйнування Дніпрогесу та безліч енергостанцій. Щонайменше 5 млн цивільних осіб, або один із шести мешканців України загинув у війні, 2,3 млн осіб було вивезено для примусової праці до Німеччини, ще 3,5 млн осіб було вивезено у східні регіони СРСР, щоправда, частина з них повернулись.
За абсолютною й відносною кількістю втрат у цій війні Україна перебуває на другому місці: 8 млн осіб (за мінімальними розрахунками на війні також загинуло 3 млн військових), що становить 19,1% до всього передвоєнного населення, або кожний п’ятий українець. Україна поступається за абсолютною кількістю втрат Росії, а за відносною – Польщі (19,6%). Загалом Україна перебувала в німецькій окупації понад 3 роки (з середини 1941 по кінець 1944 року).
Тобто, Україна має за кількістю жертв співвідносні втрати з РФ, а в процентному співвідношенню постраждала найбільше. Більшість сучасної Росії не перебувала під окупацією, а велика кількість підприємств була вивезена до Росії з України, що стало промисловим поштовхом уральському регіону.
Щодо Червоної армії, кожен четвертий її солдат був українцем. Знову-таки, у відсотковому співвідношенні це найбільший показник. Проте Кремль ставить Берліну почуття вини саме за Росію.
Проте Україна прямо зараз знову втрачає об'єкти промисловості, фермерські господарства, солдат, втрачає населення, яке вивозиться до Росії, або емігрує до заходу. Знищуються міста (Маріуполь, Волноваха, Сєвєродонецьк, Рубіжне й інші).
Німеччина отримала історичний шанс спокути вину дійсно перед тими, країну чиїх предків вона вже зруйнувала. Для цього Берліну треба відмовитись від імперського мислення, згідно з яким Україна це Росія, а отже втрати України у другій світовій це втрати Росії, а нинішня війна це особисті справи Кремля.