Поки російські військові намагаються досягти якихось перемог на полі бою, а їх медіа уже успішно провалюють інформаційну війну, то звичайні цивільні на росії не те що проводять активну культурну експансію, а відбувається реальна культурна анексія. Вивозяться наші картини, музейні експонати. Більше того – наші пісні, перекладені на російську, тепер у трендах Тік-току. Хіти Океану Ельзу та Скрябіна звучать московською. Ба більше, нещодавно замахнулись на святе – осквернили “Пливе кача”. І це страшно, оскільки вони відчувають це своїм і пробують легалізувати привласнення нашої культури свято вірячи у власну правоту. Тобто ми маємо справу з божевільними ідейними.
Треба розуміти, що рівень наглості росіян настільки високий, що вони це роблять відкрито і прямо заявляють, що "затрофеїли українську мову". Раніше просувати наративи про “адін народ, адна культура” їм вдавалося через мережу підконтрольних російському мінкульту громадських організацій, благодійних фондів, діячів культури, афілійовану з росією світову інтелігенцію. Наприклад, як це вже відбулося у 2020 році, коли юний волинянин Максим Ткачук отримав перемогу у конкурсі «Stars of the albion 2020» у Лондоні. Тільки є одне але: там хлопець заспівав Мусліма Магомаєва «Сіняя вєчность», Демиса Русосса «Сувенір» і по завершенню, до 75-річчя «Побєди», – «Смуглянку-молдаванку» на мові окупанта. При цьому ще й одягнули дитину у форму червоної армії. Здавалось би, як таке можливо на британському конкурсі під час війни росії проти України? Відповідь серед організаторів: “Підтримали такий «потужний» музичний захід «Россотрудничество», російське посольство у Лондоні, Znaniye Poetry Competition та академія «Музика Нова»”.
І це лише один приклад просування російських наративів на іноземну аудиторію, використовуючи українців або представників інших країн та свої ручні інституції й медіа раніше.
Я слабо вірю, що та нація здатна на переосмислення, покаяння й відмову від старих методів та моделі сприйняття України і нашої нації, а тому матимемо знекровленого, але такого ж агресивного сусіда ще довгі роки. Разом з ним – мережу мистецької, наукової, спортивної агентури у світі. А тому і війна наша продовжуватиметься – на змаганнях, художніх виставках, кінопоказах, фестивалях та наукових конференціях.
І тут усе залежатиме від кожного українця індивідуально незалежно від місця перебування. Чи готовий кожен з нас вивчити справжню історію України і не просто засвоїти, а й використовувати в майбутньому? Чи готовий кожен з нас далі нагадувати кожному росіянину, за яких умов би не зустрілись – чи це паб у Дубліні, чи церемонія Оскара – про його персональну відповідальність за скоєне у майбутньому? Чи зможе кожен з нас бойкотувати те, що організовують росіяни? І головне – чи готовий надалі кожен з нас продукувати українську культуру, науку та все українське не лише для нас, а й для експорту, вказуючи світові, що Україна – це не країна колишнього радянського союзу, це не там, де був Чорнобиль, не країна корупціонерів та олігархів?
Сьогодні Україна – тренд, а мародерська росія – дешева копія. І поки у нас не буде урядової програми інформаційної та культурної політики, орієнтованої на зовнішній сегмент, відстоювання цих нематеріальних інтересів ляже на плечі кожного громадянина України. І нам цей тренд відстоювати, розвивати і транслювати.