Незважаючи на те, що росіяни перебувають під тиском західних санкцій, 70% населення Росії підтримують режим Путіна. Така тенденція там наразі панує. Як так сталося, що пересічний росіянин живе з таким когнітивним дисонансом? Чому для росіян досі «важливо» підтримувати політику Путіна?
Це не зовсім коректне питання. Росіяни не перебувають під санкціями. Під санкціями нині економіка Російської Федерації. Економіка Росії зосереджена в руках Путіна і підкоряється путінським олігархіям.
Російська економіка розвивається понад двадцять років завдяки активній політичній і фінансовій підтримці багатьох західних країн. Тепер ця підтримка зникає. Нинішню ситуацію Путін розглядає як конфлікт між ним і колишніми бізнес-партнерами Кремля на Заході, які обдурили Росію. Російський уряд залишається певен, що постійні розмови про права людини та цінності вільного світу є лише непотрібною демагогією, яка стоїть на шляху справжнього бізнесу.
Щоб було легше зрозуміти: населення нинішньої Росії має ті самі моделі поведінки, що й населення Радянського Союзу. Путін забезпечив росіянам той самий старий алгоритм самоідентифікації - і вони з радістю його прийняли. Вони відмовилися від свободи в обмін на відносну економічну стабільність, і якість такої стабільності для них не має значення.
Росіяни, крім Москви та Санкт-Петербурга, живуть в абсолютній бідності та ізольовані від загальної економічної реальності своєї країни. Їхній світогляд і поточні життєві обставини, здається, не травматичні для них.
Уже двадцять років влада Путіна базується на культі його особистості. Його стиль керівництва поєднує образи та зразки східного монарха і племінного вождя. У ньому немає нічого європейського. Своїми діями він нагадує Муаммара Каддафі і Саддама Хусейна.
Як це, бути громадянином авторитарної держави, як-от Росія, Північна Корея чи нацистська Німеччина? Які є механізми захисту людської гідності і чи можна їх вимкнути за певних обставин? Скільки часу знадобиться для цього?
Більшість європейських держав на початку своєї історії були авторитарними. Демократія, як ми її розуміємо сьогодні, є молодим історичним явищем. Авторитарні режими, незважаючи на великі культурні відмінності, мають схожу рису: вони реконструюють алгоритм розвитку минулого. Вони говорять про силу та велич своїх країн, маючи досить слабкі аргументи для свого виправдання. Основою підтримки росіянами тоталітарних режимів – а режим Путіна тоталітарний, а не авторитарний – є сукупність приємного відчуття, що весь світ боїться Росію.
Навіть якщо ви ніхто, усі у світі бояться вас, незважаючи на ваші обмежені особисті та професійні досягнення. Ви здобули владу і владу над усім світом зовсім незначними зусиллями: лише підтримали свого надійного тирана. Як не любити людину, яка щойно забезпечила тобі такий високий рівень самооцінки?
Путіна часто порівнюють з Гітлером. Так, у гітлерівській пропагандистській машині та мотивації його підтримки є багато подібного до Росії. Але якщо Гітлер і Гіммлер культивували відсутність людського сумління в моделях поведінки СС і гестапо, то Путін зобов’язав усю Росію вести себе як СС і гестапо разом узяті.
Це призвело до того, що повністю втрачено два-три покоління радянських людей. Майбутня співпраця із Заходом виглядає можливою лише для молодих росіян, хоча це буде непросто. При цьому важливо враховувати ті досить суттєві соціальні труднощі, які виникли і продовжують існувати в Німеччині після падіння Берлінської стіни.
Що може виправдати ядерний удар Кремля? Що може розкрутити спіраль ядерного насильства? Можливість російського ядерного нападу є невід'ємною частиною репутації Путіна в російському суспільстві. Так було з керівниками Радянського Союзу. Путін не цікавиться світом, де Росія не відповідає своїм уявленням про себе. Путін дуже схожий на Сталіна та Гітлера у їхній параної щодо світового панування. Путін не вірить, що Захід може його не боятися. Його може зупинити лише демонстрація об’єднаних і скоординованих міжнародних сил, так як Хрущова зупинили під час Карибської кризи.