Як примиритися з переселенцями і як примиритися з місцевими?
Для місцевих приїжджі люди - це джерело неспокою. Цей неспокій переселенці привезли зі собою, і він генерує в місцевих додатковий неспокій. Тому і виникають конфлікти. Формалізувати цю тривожність словесно неможливо, тому що це, по-перше, неетично, а люди всі виховані. По-друге, ця тривожність існує на підсвідомому рівні і виливається в побутові суперечки, які ми знаємо ще з класичної української літератури.
Маємо ситуацію, коли одне умовне село приїхало в інше умовне село. Під селом я маю на увазі поселення зі своїми традиціями, звичаями, родоводом, історією. Зі своїми ритуалами, які присвячені тому, аби село зберігало свою цілісність.
Я кажу "село", тому що в Україні дуже небагато міст, які мають таку тяглість. Вони є, і це переважно Західна Україна, наприклад Львів - такий архетип європейського міста. А в європейських містах є люди, які пам’ятають свій родовід на 400 років углиб.
Тому термін "село" я вживаю не як зменшувальний, а для позначення поселення, де історична, ментальна вертикаль домінує над горизонталлю. Хоча, можливо, зовні село виглядає для нас примітивно: ну, село й село. Але це як рослина: квіточка може бути невелика, а коріння - дуже серйозне. У міста ж навпаки, як у дерева, можуть бути велика крона і слабкі корені.
Тим часом люди, які зараз вимушено переселяються в сталі поселення, - це люди з вирваним корінням. Ситуативно. Рештки цього коріння вони несуть зі собою - у своїй ментальності, у ставленні до світу, до себе і так далі. Але вони висмикнуті зі своєї землі.
На новому місці їх зустрічають відповідно до ритуалу, який не є формалізованим, але він є. Люди приїхали, це наші друзі, наші краяни, це українці, ми їх зустрічаємо, все таке. Але цей ритуал триває лише кілька днів або якийсь певний час, як заведено в цій конкретній місцевості. До вас не будуть так гостинно ставитися постійно. Далі ви маєте знайти в селі якесь своє місце, бажано вакантне.
Як правило, певна кількість вакансій у селі є. Не тільки робочих, я маю на увазі, але й психологічних, побутових. Є порожні хати, в які можна заселитися, облаштувати побут. Далі в рамках оцієї локальної ідентичності починається така тема, як конкуренція. Бо раніше ж як було? Інше село - вже конкуренти.
«Це наше село, а ви що, не з нашого села?» «А що ви тут робите?» «Що ви тут прийшли до нас?» Ці всі сільські парубки, ці всі бійки на вечорницях і дискотеках між селами – це ж вічна сільська тема. Воно зараз, можливо, не в такому гарному вигляді проявляється, але все одно існує.
«Ну от ви приїхали, і що? І що далі?» А в людей, які приїхали, нема відповіді на це питання. Бо що далі - не від них залежить. Вони радо поїхали б додому, якби могли.
Що можна зробити в цій ситуації?
Для місцевих ніякі поради зі сторони не працюватимуть. Якщо ми говоримо про Західну Україну, то там священник міг би людей привести до тями: закликати поводитися по-християнськи і бути милосердними.
А людей, які приїхали, я радив би таку установку, можливо, не найприємнішу з погляду самооцінки. Ви підпорядковані громаді, в якій тимчасово живете. Ви підпорядковані цим людям статусно, ви не рівноправні партнери. Тому що опція «ми такі самі, як ви» абсолютно справедлива на цивілізаційному, культурному, етнічному, релігійному рівні. Але те, що вона абсолютно справедлива, не позбавляє мешканців відчуття, що їхній сталий ресурс, який десятки і сотні років розподілявся тільки на місцевих, тепер буде розподілятися ще й на приїжджих. Тобто «ми такі самі» за замовчуванням означає «дайте нам частину свого».
Люди щиро дають частину свого, але в рамках того, що вони можуть дати. Ті ж, хто приїздить, має свої уявлення про ресурси і свої реальні потреби. Якщо на новому місці немає попереднього ресурсного забезпечення, значить, час радикально міняти потреби. Свідомість може це зробити, але підсвідомо людина все одно демонструватиме рухи, які виглядають як «дайте мені частину вашого ресурсу».
Тому треба намагатися відчувати, що ви залежите від цих людей, які вас прийняли. І маєте приймати правила гри, які діють у цій місцевості.
Це другий момент. Люди, які мешкають спільно десятки і сотні років, мають свій протокол і свої правила. Не вербалізовані, але дуже чіткі. Вони так звикли, тут заведено робити так, а тут - отак.
Сторонні думають, що якщо це ніде не написано на стовпі, то його не існує. Але ні, існує. Є дуже чіткі нюанси ритуалів у кожному селі, у кожному містечку - і про них треба розпитувати. Делікатно, чемно питати: "А як ви це робите? А це? А коли краще?"
Розпитувати не через допитливість, бо цим ви лише додасте дискомфорту, і вам скажуть: «Та нє, ну шо ви, все нормально». Але місцеві будуть радісно вітати доброзичливе зацікавлення, бо зацікавлення означає, що люди мають бажання йти назустріч місцевій громаді, а це дуже важливо.
У жодному разі не потрібно сперечатися з місцевими людьми, які знають, як краще. Це правда - вони знають, як тут, конкретно в цьому місці, краще. Навіть якщо їхні уявлення здаються вам провінційними, примітивними або консервативними. Прийміть це як даність і тримайте свою думку при собі. Що, власне, і в мирний час у разі конфліктів варто робити.
Коли у людини високий рівень свідомості, вона не намагається цей рівень свідомості показати іншим. А вміє прийняти чужу думку.
Абсолютно всі ці поради підходять і для наших переселенців у країнах Європи.
Тільки там з тобою не будуть конфліктувати, а будуть тебе ізольовувати, ментально сторонитися. Бо це виховані люди, які поважають закон. А з тобою будуть намагатися не мати справи. «Якісь дивні ті українці. Кричать багато, весь час гучно говорять, вимагають від обивателів закрити небо. Негайно причому».
Мені з Канади пишуть, що українські студенти кричать на місцевих: «Чого ви не тиснете на уряд?» А на канадців не можна кричати, вони всі дуже спокійні, говорять тихо і розважливо. Там так не поводяться.
Тобто немає значення: село в Україні чи в Німеччині - всюди є свої правила поведінки. Тільки за кордоном будуть учити через відсутність підтримки. А якщо хочете отримати підтримку - то поводьтеся так, як там прийнято. І тоді до вас будуть ставитися так, як ви хочете, щоб до вас ставилися.