Усе це відбулося за три дні до рішення саміту Європарламенту щодо надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського союзу. А ще раніше у соціальних мережах, на сторінках окремих депутатів, громадських та релігійних організацій почали зʼявлятись заклики до неприпустимості появи такого міжнародного нормативного акту у нашому нібито незайманому національному законодавстві.
Чому я акцентую на історичному рішенні Європарламенту, згадуючи Стамбульську конвенцію? Тому що прямо повʼязую ці речі в контексті подій. Хоч офіційно вимоги ратифікації для отримання статусу країни-кандидата не було, політично ми мали продемонструвати єдність у дотриманні і повазі до прав людини перед європейською спільнотою. Принаймні це підтверджують і кілька народних депутатів, серед яких член партії “Слуга народу” Роман Каптєлов:
“Особисто я проголосував "За", як того вимагав президент, фракція та ситуація, в якій опинилася країна. Днями Європейський Союз прийматиме рішення – надавати нам статус кандидата чи ні. Знаю, що такі держави, як Нідерланди та Швеція, проти. І прийняття конвенції, заздалегідь, є спробою змінити їх рішення. Тобто сьогоднішнє голосування – це типова дипломатія, і я не міг по-іншому”, - написав обранець у Фейсбуці.
І попри 254 голосів “За” є ті, хто проти або ж утримався, або просто проігнорував це питання, мотивуючи різними аргументами, які ширяться у соцмережах та тиражуються ЗМІ. Тому далі, користуючись правничим фахом та майже 10-річним стажем у сфері медіа, спробую пояснити якщо не для нардепів-консерваторів, то для споживачів інформації, що собою являє Стамбульська конвенція у тих положеннях, які вважаються нібито загрозливими.
Жінка, чоловік, гендер
Чимало організацій та політиків апелюють саме до появи внаслідок ратифікації в українському законодавстві визначення гендерної ідентичності. Уже згаданий вище Каптєлов взагалі називає це “появою третьої статі” і пропагандою гендерної ідеології. Це ж хвилює і Всеукраїнську Раду Церков і Релігійних організацій (далі - Рада Церков).
Однак, давайте звернемося до уже існуючого законодавства. Наприклад, у Кодексі законів про працю України стаття 2-1 забороняє дискримінацію у сфері праці залежно від статі та гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації та ще ряду різних ознак. Тож питання відкрите, як таке могли допустити представники “Батьківщини” та інші противники Конвенції. Тобто в українських нормативних актах ще раніше розрізняли поняття статі та гендерної ідентичності.
Загалом в українському законодавстві сотні разів вживається термін “гендер” у різних лексичних варіаціях уже не перший рік, у чому можна переконатись на сайті Верховної Ради ввівши пошукове слово.
Рада Церков також засуджує “зобов’язання навчати дітей не стереотипним гендерним ролям (стаття 14 Конвенції)”, адже це нібито “несе загрози спотворення у молодого покоління своєї статевої ідентичності, популяризації одностатевих сексуальних стосунків та поширення випадків захворювання на гендерну дисфорію серед дітей і молоді”. До речі, гендерна дисфорія не є хворобою.
Однак, чи станемо ми жити гірше, якщо дітям нагадуватимуть час від часу, що жінка - не посудомийка, а чоловіки теж можуть плакати?
“Українське законодавство краще”
Ще один міф, який поширюється як істина. Думаю, що спроба на початку 2018 привернути увагу до протидії домашньому насильству набранням чинності відповідного Закону це уже успіх. Подальші роки показували лише розвиток нормативної бази у цій сфері. Вона справді настільки розвинулась (станом на червень 2022 це 7 окремих Законів), що багато положень Стамбульської конвенції уже і так передбачені раніше. Зокрема уже у 2018 році жертвою домашнього насильства в Україні визнавали дітей, що стали свідками домашнього насильства. Також жертвами можуть бути не лише хтось з подружжя, а й особи, які проживають однією сімʼєю та мають спільний побут. Зауважте, жодної згадки про стать тут нема. Проживати однією сімʼєю у фактичному шлюбі можуть і представники ЛГБТ-спільноти, попри неможливість офіційно зареєструвати відносини. То ж де раніше були противники Стамбульської конвенції?
Загалом, зі змісту Конвенції можна простежити регулярну відсилку до національного законодавства, що можна тлумачити лише як підсилення національного законодавства, а у деяких моментах документ залишає за державою абсолютне право на ідеологічні поправки. Що, до речі, нардепи і конкретизували під час ратифікації.
У чому ж тоді користь?
По-перше, політична важливість ратифікації перед рішенням Європарламенту. Так це чи ні дізнаємось за кілька років за переглядом документалки про новітню історію України.
По-друге, Україна бере на себе зобовʼязання створити єдиний орган - Групу експертів з дій проти насильства стосовно жінок і домашнього насильства. Тобто відбудеться уніфікація повноважень та обовʼязків.
По-третє, ймовірно криміналізують ряд протиправних діянь, за які раніше не було такого виду відповідальності. Наприклад, психологічне насильство, примушування до аборту та переслідування жінок тепер може стати предметом кримінального права.
Яка користь саме для представників ЛГБТ-спільноти? Якоїсь спеціальної чи особливої нема - виключно те, що передбачено абсолютно для усіх, без будь-якої дискримінації.
Для гендерного балансу: де чоловіки?
Може скластися враження ніби Стамбульська конвенція захищає лише права жінок. Проте, незважаючи на відсутність у офіційному перекладі документу фемінітивів, згадані у ньому “партнер”, “правопорушник” можуть бути і партнеркою, і правопорушницею. Тому незалежно від статі та гендерної ідентичності Конвенція покликана захищати насамперед права ЛЮДЕЙ.
Враховуючи наведені зовнішні закиди та власні субʼєктивні думки-розʼяснення не можу вкотре не задати запитання, чому ж ратифікація посіяла перший масштабний розбрат під час голосування з початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року саме у контексті взаємин Україна-ЄС? І для чого бентежити інформаційний простір, сіяти розкол серед громадянського суспільства, яке як ніколи єдине, пропонуючи виносити гендерні питання на референдум? Чому так важливо ставити під сумнів законодавство європейських країн, ризикуючи тим, за що боремось з 2014 року? Сподіваюсь, колись ми отримаємо відповіді на ці питання від окремих депутатів та однієї з фракцій.