Вітаю вас з дебютною перемогою на турнірі серії Гран-прі. Чи усвідомили вже, наскільки високо здійнялися?
Дуже дякую, вже встигла усвідомити. Я дуже рада, що виборола такий результат, але також здивована, що вдалося це зробити. Цей результат показує, що моя праця та зусилля мого тренера дають свої плоди.
Які цілі ви ставили перед цим турніром?
Саме перед цими змаганнями я ставила собі за мету просто виступити й перевершити свої минулі результати на етапах Кубка світу та Гран-прі. До цього моменту мені вдавалося лише заходити у 64 кращих. Цього разу думала потрапити у список 32 кращих, або пройти трішки далі. Те, що я мушу виграти ці змагання… Звісно, такого не було. Усе склалося вже походу змагань.
У який момент на Гран-прі зрозуміли, що можете претендувати на медаль?
Коли фехтувала за «вісімку» з «нейтральною» спортсменкою (росіянкою Айзанат Муртазаєвою, – Lb.ua). Коли перемогла її, то зрозуміла, що все можливо. Хотілося виграти в неї через свої принципи. Враховуючи війну проти Росії, перемога над нею була дуже важливою. Але водночас на мене не тиснуло, що проти мене фехтує спортсменка країни-агресора. Я була спокійна й укол за уколом старалася виграти в неї.
Цей бій був найскладнішим на турнірі?
Мій тренер каже, що так. Але для мене за весь день, мабуть, найскладнішим був бій з італійкою (олімпійською чемпіонкою Парижа-2024 у командній першості Джулією Ріцці, яка протистояла Анні у фіналі Гран-прі – Lb.ua). Це був дуже напружений поєдинок.
З кожною перемогою напруга зростала. Після виходу у півфінал ви гарантували собі бронзову медаль. Стало легше?
Звичайно! Однак, я протягом усього дня не переживала так, як переживала раніше. Не знаю, з чим це пов’язано. Можливо, це тому, що я тоді вже перевиконала всі свої завдання. Я так думаю, що трохи розслабилась, адже розуміла, що вже точно виступила краще, ніж будь-коли. Я фехтувала у своє задоволення. Усвідомлювала, що медаль вже є, тому фехтувала більш вільно, ніж будь-коли.
Як минув день перед змаганнями?
У мене все було як зазвичай. Це був звичайний день перед змаганнями: я поїла, склала речі, поспала і все.
У фіналі ви здолали олімпійську чемпіонку Джулію Ріцці. Після такого можна й на олімпійську медаль замахнутися. Що думаєте з цього приводу?
Насправді цей бій не був найскладнішим для мене протягом усього дня. Фехтувати з нею було складно, але мені було важко і в поєдинку за 32 кращих на Гран-прі. Усі бої були для мене складними. Ба більше, кожен із них починала доволі таки важко: спочатку я постійно йшла укол в укол, десь навіть програвала на початку бою, а вже наприкінці вдавалося відіграватись. Звісно, Джулія – крута спортсменка, але я розуміла, що можу виграти в неї, адже немає нічого неможливого. Виграти можна у будь-кого, просто для цього має бути правильний підхід.
Після бою спілкувались із нею?
Ні, ми зустрілися зі всіма призерками вже перед нагородженням, привітали одна одну і все.
Мені розповідали, що в житті ви завжди стримана, спокійна, втім, як можна побачити з вашого виступу, на змаганнях ви інша. Це природний процес, чи навмисно поводите себе так?
Мені здається, кожен професійний спортсмен показує всі свої емоції на змаганнях, адже в тебе адреналін. Крикнути – це виходить само собою, воно допомагає викинути зайві емоції й заспокоїтись, тому це нормальна справа. У житті я дійсно доволі таки спокійна та й на доріжці також, але в певні моменти, коли я розумію, що це кінець бою, або коли дуже захопилася й емоції на межі, то крикнути – це «must have».
Я знаю історію, як колись Яну Шемякіну (українська фехтувальниця, – Lb.ua) подруга брала на майданчики, де гуляють мами з дітьми, і вчила її там кричати.
Є така проблема, що хтось соромиться крикнути, бо це не їхнє. У мене раніше теж таке було. Думаю, це хтось поклав мені в голову, бо зараз цього немає. Я розумію, що мені буде далі легше, якщо я крикну. Як це виглядає збоку? Мені байдуже.
Трибуни, емоції тренера допомагають під час виступу, чи навпаки заважають?
Це робить свою атмосферу і додатково тебе налаштовує. Саме на цьому старті була велика публіка, багато спортсменів на трибунах. Наша команда також сиділа, вболівала за мене. Я думаю, що це також дало своє, також мені допомогло. Я дуже вдячна всім.
Яна Шемякіна – ваш наставник у фехтуванні? У вас навіть тренер один і той самий...
Так, один тренер, доволі схожий стиль фехтування. Ми обоє фехтуємо «на ручках». Звісно, ми різні люди, але вона мій кумир. Вона також була на Гран-прі, вітала і мені було дуже приємно. Мій кумир бачить мої досягнення і це особливе відчуття.
Як вас зустрічали в Україні?
Мене дуже тепло зустріла моя родина, а ще на змаганнях – вся наша делегація. Вони дуже гарно привітали нас із тренером. Очі були на мокрому місці, це було просто нереально приємно. Мені здається, що саме в той момент я була найщасливішою людиною у світі.
Ця нагорода додала вам впевненості, чи все ж звалила більше відповідальності?
Це більше про впевненість, але і про відповідальність теж. Тепер треба старатися ще більше, треба підтверджувати свій результат. Для мене це ознака моєї якості. Тепер я знаю, на що здатна. Сподіваюся, надалі це додасть мені впевненості, коли я цього потребуватиму.
На яких наступних змаганнях ми вас побачимо?
9 квітня поїдемо на наступні змагання в Китай. Це буде Чемпіонат світу – кадетський та юніорський. Я виступатиму на юніорському. Хочеться виступити там якомога краще та потрапити на п’єдестал.
Яким для вас був би ідеальний 2025 рік у спортивному плані?
Чесно кажучи, як такого плану немає. Зараз після перемоги я піднялась у національному рейтингу, тому тепер входжу до збірної України. Я б дуже хотіла втримати цю планку і поїхати перший раз уже на дорослі чемпіонати Європи та світу. От це було б круто. Мені важливо бути в збірній – це головне зараз.
Бути в збірній – це новий етап для Вашої кар’єри?
Так, це щось нове, бажане і дуже важливе.
У чому ви бачите красу фехтування?
Коли я була молодшою, то була не дуже впевненою в собі, а от фехтування мене навчило вірити в себе.
Якби не фехтування, який вид спорту обрали б?
Можливо, теніс або плавання, бо я не вмію плавати. Загалом умію, але просто, а не різними стилями, як плавці. Інколи люблю дивитися в соцмережах відео про теніс чи плавання, але це суто для розваги.
Чи маєте амбіції виступити на Олімпіаді-2028 у Лос-Анджелесі?
Так, я б хотіла потрапити туди, тому працюватиму задля цього. Це моя ціль. Потрібно багато тренуватися, працювати разом із тренером, а також тримати в порядку своє ментальне здоров’я. У комплексі все це є запорукою успіху.