Сьогодні іномовлення в руках росії - це зброя, яка підриває національну безпеку, авторитет, репутацію України, довіру до нашої держави. Підвищує соціальну напругу у країнах, які прийняли наших біженців, та, на жаль, формує власний порядок денний, де Україна не в найкращому світлі зі своїми основними союзниками.
З початку повномасштабної агресії темпи зросли - російські фейки і маніпуляції стали ударом не лише всередині України, а й за кордоном.
Масштаби мережі іномовлення, якою росія “інформує” іноземців про події в Україні вражають - російська пропаганда, замаскована під іномовлення, представлена у 140 країнах світу, поширюється 40 мовами у 160 країнах світу.
Все це призвело до викривленого сприйняття подій в Україні, суверенітет нашої держави ставлять під сумнів у Китаї, Німеччині, Греції і навіть у Польщі. Сформований росіянами “портрет українця” призвів до агресії і навіть нападів на українських біженців.
Наприклад, у Німеччині після повномасштабного вторгнення, за даними Федерального міністерства внутрішніх справ, на 73% зросла кількість нападів на притулки для біженців. У той же час, за інформацією німецьких ЗМІ, 19% німців частково вважають, що НАТО спровокувало росію розпочати війну, ще 21% - частково підтримують це твердження.
Не дивиною буде і пряма участь громадян Китаю у війні проти України. Там 79% опитаних назвали росію «союзником», для частини населення Китаю події в Бучі - інсценовані. Про це свідчать результати опитування European Council on Foreign Relations та Оксфордського університету, оприлюднені у лютому цього року.
Ще одним популярним наративом, який росія поширює через мережу підконтрольних пропагандистських медіа, спрямованих на іноземного споживача, - нівелювання ролі перемоги України у світовій безпеці та відсутність необхідності міжнародної підтримки українського опору.
Як протидіє цьому Україна?
Єдиними потужним голосом України за кордоном є особисто Президент України. Виступи Володимира Зеленського, заяви і поява в міжнародних інституціях - це гарантована поява теми України у міжнародних медіа.
Однак, чи має іномовлення України покладатися на трансляцію українського порядку денного виключно завдяки Президенту, маючи законодавчо визначену систему іномовлення?
Для мене очевидно, що ні.
Законодавчо в Україні існує власне іномовлення. Законом “Про систему іномовлення України” покладено реалізацію іномовлення на ІА “Укрінформ” та на ДП “Мультимедійна платформа іномовлення України”.
Система Мультимедійної платформи іномовлення України складається із телеканалів “Дім”, “Freedom”, сторінок у соціальних мережах “UATV English” та “UA Arabic” та віднедавно англомовного сайту “The Gaze”. Та про все по порядку.
Зміна телевізійного ринку та поява марафону “Єдині новини” фактично змінила законодавче призначення телеканалів “Дім” та “Freedom”, які працюють здебільшого на внутрішню аудиторію, транслюючи загальнонаціональний та окремий власний марафон відповідно українською та російською мовами. Такий контент радше орієнтований на внутрішню аудиторію, що не відповідає суті та природі іномовлення.
А російськомовний “Freedom”, мабуть, краще називати не іномовленням, а медіа реінтеграції тимчасово окупованих територій.
З іншими платформами іномовлення більш концептуально та зрозуміло, але не без проблем. Наприклад “UATV Arabic” представлено у соціальних мережах Facebook та YouTube. Але є одне “але”: у ряді арабських країн, наприклад, у Саудівській Аравії, Судані, Ірані, Пакистані, Бангладеш, КНР ці ресурси заблоковані. Ситуація з англомовними діджитал-платформами “UATV English” ситуація відмінна, проте так само виглядає неефективно - кількість реакцій і коментарів не співмірна з кількістю аудиторії цих сторінок.
Історія з The Gaze
Цікавіша історія з відносно новим онлайн-медіа The Gaze. Там і головні новини світу, історично-пізнавальні матеріали та власні політичне, аналітичне, розважальні шоу з українським контекстом прямим і опосередкованим. Формат контенту The Gaze справді тяжіє до трендів та уподобань західної аудиторії і буде зрозумілим, актуальним для іноземних споживачів, проте, знову ж таки, кількість переглядів цього контенту не співмірний з обсягами фінансування. Йдеться, за даними розслідувачів NGL, про 900 переглядів проти 60 млн грн фінансування сайту та продакшену. Також у описі медіа, яке розраховане на іноземців, війну в Україні називають “конфліктом, ініційованим Росією проти суверенної нації”.
Та найважливіше у цьому кейсі те, що саме поява The Gaze продемонструвала повне нерозуміння і не сприйняття суті, завдань іномовлення. Розслідувачі NGL у матеріалі під назвою “Гроші на вітер Міністерство культури витратило понад 60 млн грн на The Gaze – нове англомовне ЗМІ, яке ніхто не читає і не дивиться”, коментатори у соціальних мережах роблять закид, що видання не пише про Україну або якщо і робить це, то в не прийнятній формі.
Наприклад, в одному з шоу, яке публікують на The Gaze, лялька качки розповідає про новини, часом з іронією та сарказмом. Серед текстових новин йдеться про те, що у Великий Британії на аукціон виставили найстаріший віскі у світі, а Німеччина може легалізувати вживання канабісу. Звісно, під час війни в Україні, серед українців це викличе обурення. І, коли найкращі люди гинуть на фронті, нас, мʼяко кажучи, не надто цікавлять торги за елітний алкоголь.
Такий підхід до матеріалу та реакція на нього українського суспільства продемонстрували нерозуміння частиною журналістів, суспільством мети і завдань іномовлення. Та це радше питання до загальної державної політики, адвокації, роботи з сенсами, медіа-менеджменту та комунікації про це з внутрішньою аудиторією - своєю нацією, суспільством, яке переживає колективну травму.
Хто ж тоді споживає іномовлення та яким воно має бути? Смаки і споживання контенту, інформації різні у країнах. Особливо - з суттєвими ментальними відмінностями.
Медіа, які спрямовані на іноземну аудиторію, мають враховувати інтереси, формати та порядок денний суспільства, на яке спрямовується вплив іномовлення. Для того, аби просувати власну державницьку риторику за кордоном, необхідно здобути прихильність цільової аудиторії. Іномовлення часто може бути нецікавим внутрішній аудиторії, але гарно споживатися за кордоном. Ба більше, контент іномовлення може бути взагалі нецікавим і незрозумілим громадянам країни, яка розвиває власне іномовлення.
Іномовлення - це не про переклад внутрішніх новин на іноземну. Це про створення абсолютно іншого, окремого продукту, зрозумілого, близького, зручного і доступного іноземцям. Про їхню країну, про світ і про Україну, у контексті близькому та дотичному до цільової аудиторії.
Так, можна сказати, що іномовлення “не на часі”, гроші потрібно виділяти на потреби Сил оборони. І це буде цілком слушно та справедливо. Однак, маємо памʼятати, що сучасна війна, яку веде росія проти України, відбувається у різних вимірах. У тому числі - інформаційному. І від наших позицій на міжнародній арені, міцності українського порядку денного в інформаційному просторі інших країн напряму залежить рівень підтримки України з боку міжнародних організацій, ставлення до українських біженців та умови їхнього перебування, зрештою знання правди про події в Україні та терористичну роль росії. Що зробить влада країни, яка підтримує росію, коли її ж народ висловить беззаперечну підтримку України?
Зрештою існує чимало бюджетних способів почати виводити іномовлення на якісно новий рівень - співпраця і координація з діаспорами, українськими медіа за кордоном, європейськими суспільними мовниками. Нетворкінг і створення умов для комунікації влади з фіксерами, фрілансерами, які напряму працюють з іноземними медіа, розробка програм підтримку незалежних українських журналістів за кордоном тощо.
Ми хоч щодня можемо кричати, про те, що світ нас не чує, що він закриває очі на правду про злочини росії, що нас не підтримують, а за кордоном на наших біженців влаштовують гоніння на підґрунті міжнаціональної ворожнечі. Так буде тривати доти, доки тут, з України, не почнемо гучно формувати власні наративи, підсилювати Президента і дипломатичний корпус, і нарешті говорити голосом іномовлення, який сьогодні, на жаль, мовчить.