Щоби допомогти цим колоніям здобути незалежність, президент Монро у 1823 році проголосив у своєму щорічному зверненні до Конгресу, що європейські держави не можуть втручатися у справи обох американських континентів. На початку ХІХ століття ця декларація ще не була підкріплена військовою чи економічною міццю Сполучених Штатів, але у ХХ столітті вона стала основою так званої Американської «великої стратегії» в Америках. Вже як «доктрина Монро+», ця стратегія передбачає нейтралізацію впливів країн з-поза меж Європи, а саме з боку імператорської Японії, потім СРСР, а віднедавна — Китаю.
Під час Холодної війни СРСР прямо і через свій кубинський плацдарм намагався перетягувати на свою сторону країни південніше від Каліфорнії і Техасу і мав успіх у таких країнах як Нікарагуа, Ель Сальвадор та Гватемала. Відповідно до доктрини Монро, США намагалися усіляко нейтралізувати цей вплив. Базою для американських операцій проти про-радяньских режимів у Центральній Америці став Гондурас. Сюди тікали послідовники правого диктатора Анастасії Сомоси з Нікарагуа, після того як його повалив лівий диктатор Даніель Ортега, який сам тепер перетворився на правого диктатора.
До речі, трансформація Ортеги з лівого на правого диктатора трапилася за сприяння Католицької Церкви. Вона спочатку його підтримала, коли він приставав до правих поглядів, а потім, вже як активний член цієї церкви, він почав її активно утискати. Він кинув до вʼязниці або вислав у вигнання єпископів та священників, які його критикували. Я мав нагоду особисто спілкуватися з деякими з них і чув жахливі історії про гоніння на церкву з боку того, кого ця церква спочатку підтримала.
Але повернемося у той період, коли Ортега мав ще ліві погляди і боровся з церквою не як її член, а як ідеологічний противник. З послідовників повалених правих диктатур в Нікарагуа та інших країнах регіону, а також з місцевих рекрутів ЦРУ створило рух Контрас. Він мав на меті вести військову боротьбу з урядом сандіністів в Нікарагуа, а також іншими лівими урядами і силами в регіоні. Гондурас став базою для Контрас. Здавалося б, Америка мала вкладатися в цю країну, щоб перетворити її на оазу капіталізму, як колись у Західний Берлін — щоби показувати комуністам, яким має бути «світле майбутнє» людства. Але, проїхавши більшою частиною Гондурасу, я не побачив ознак процвітання. Окрім острова Роатан, куди приїздять американські туристи, решта країни — злидні і злочинність.
Разючим контрастом з Гондурасом став для мене Беліз — країна, яка до 1981 року називалася Британським Гондурасом. Вона до цього часу під Британською короною, хоча й отримала незалежність у тому самому 1981 році. Але сусідня Гватемала цю незалежність відмовилися визнавати. Ще з часів, коли і Гватемала, і Беліз були частиною Нової Іспанії, а потім Британія встановила свою владу над Британським Гондурасом, Гватемала зазіхала на Беліз. Гватемальський уряд вирішив скористатися проголошенням незалежності Белізу, аби його захопити. До речі, пересічні жителі цієї маленької країни, порівняно з якою Гватемала — гігант, говорили мені, що вони добре розуміють Україну, бо мають сусідом Гватемалу, яка для них як для нас Росія. І взагалі на рівні простих людей в Белізі я чув більше підтримки Україні, аніж в Гондурасі.
По ідеї, коли Гватемала сконцентрувала свою армію на кордоні з Белізом, який щойно проголосив незалежність від Великобританії, остання мала б умити руки, а США мали б втрутитися — в рамках згаданої вже доктрини Монро+. Але сталося рівно навпаки. Британія вирішила захисти маленьку націю, хоча та щойно відмежувалася від неї. В Белізі я зустрів бувших британських офіцерів, яких у 1981 році направили захищати незалежність цієї країни. Вони з гордістю мені розповідали, як захопили гватемальських вояк, що намагалися перетнути кордон, роздягли їх догола і відіслали назад в Гватемалу. Так британська армія захистила Беліз і продовжує навчати його армію. А деякі бувші британські солдати і офіцери отримали місцеве громадянство і живуть у цьому тропічному раї.
Що ж до американців, вони намагалися тихо саботувати британську активність, підіграючи гватемальському урядові генерала Ромео Гарсіа, який у той час був досить про-американським. Це була по суті диктатура, яка масово порушувала права людини, затримуючи, катуючи та вбиваючи незгідних без суда і слідства. Але Американський уряд на це заплющував очі.
Так само Американський уряд заплющував очі на праві військові диктатури у Гондурасі, зокрема під проводом полковника Освальдо Лопеса Арельʼяно. Тут, зокрема, отримав сумнівну славу так званий батальйон 3-16, який тренували американські та аргентинські військові, що були брали участь у «Брудній війні» доби Перона. Точна кількість жертв цього батальйону не встановлена, але правозахисники говорять про сотні.
Я час від часу буваю у Центральній та Південній Америці з метою вивчення історії місцевих війн, диктатур та практик подолання їх наслідків. У таких країнах як Аргентина і Чілі, де в 1970-1980-і праві диктатури займалися тим самим, що й батальйон 3-16 у Гондурасі, зараз створені різні урядові Комісії правди і примирення, а також національні і привітні інститути памʼяті, де ретельно документують і вивчають злочини та порушення прав людини. Всупереч своїм очікуванням, я так і не побачив згадок про такі злочини в музеях Гондурасу. Натомість я побачив лише високу стіну Офісу ООН з прав людини у Тегусігальпі. Тим не менш, під тиском міжнародної спільноти в Гондурасі було розпочато процес вивчення порушень прав людини, але цей процес майже не зачіпає період, коли країна була плацдармом для Контрас та батальйону 3-16. Він вивчає лише випадки таких порушень за останні 15-20 років. Всі порушення до того фактично табуйовані, у тому числі через позицію Американського уряду.
Яка з цього всього мораль для України? Треба продовжувати боротися навіть без американської підтримки — за незалежність, власну ідентичність та справедливість. Американський уряд у цій нашій боротьбі може бути проти нас. Він і раніше неодноразово переходив на неправильну сторону історію. Головне нам самим не піддаватися спокусі перейти на цю неправильну сторону. Тоді навіть американці не допоможуть нам не перетворитися на Гондурас. Якщо ж ми будемо на правильній стороні історії, то в нас завжди будуть союзники, як колись Британія для маленького Белізу.