​Харитін Старський: Проблема Росії не в тому, що в них є Путлєр, проблема Росії в тому, що в них – колективний Путлєр

«У нас дуже великий досвід боїв у місті, на ближній дистанції»

Олег Базар: Більшість підрозділів твоєї бригади зараз працює на Луганщині. Які саме завдання вона виконує?

Наша бригада безпосередньо відповідає за оборону Сєвєродонецька, разом із нашими суміжниками – це і Збройні сили, і поліція. Зараз там тривають складні бої, наші хлопці продовжують тримати оборону.

У 2021-му, за дивним збігом, ми практично цілий рік тренувалися за тематикою бою в місті. Наші хлопці тренувалися з канадськими інструкторами, які півтора місяці жили з нами в таборі, після чого ми ще поїхали на злагодження, а потім – на міжнародні навчання Rapid Trident, де у складі міжнаціонального контингенту обкатали набуті знання безпосередньо у змодельованому місті. Тобто у нас дуже великий досвід боїв у місті, на ближній дистанції. Так само і в польових умовах, адже ми з 2016-го року виконуємо завдання в зоні проведення тоді ще АТО, зараз ООС.

Наші хлопці і дівчата досить треновані, досить досвідчені, досить молоді – у нас середній вік 23-25 років – достатньо вмотивовані і професійні. 

О.Б.: Ти сказав, що бригада саме і відповідає за цю ділянку фронту, тобто інші сили, фактично, придані вам?

Можна і так сказати, але вони всі виконують дуже важливі функції, кожен на своїй відведеній ділянці відповідальності. Але в основному так, там стоїть наша бригада, яка раніше знаходилася в Рубіжному. Ми були змушені відійти від Рубіжного після того, як місто перестало існувати фактично. Тобто ми знаємо оцю тактику, яку застосовують російські загарбники: вони нищать повністю місто, і потім уже заходять туди, тому що там немає за що зачепитись. 

О.Б.: Зараз дуже ефективно працює ваша артилерія. Яка і сама, і в парі з артою 24-ї бригади, творить чудеса. Нещодавно, наприклад, вони знищили ворожий «Тюльпан», місцезнаходження якого «запалив» російський пропагандист Коц. А за рахунок чого?

Справа в тому, що, на відміну від кацапів, які просто витрачають половину свого БК куди завгодно, по об’єктах цивільної інфраструктури, ми маємо все-таки БК берегти, і бути впевненими, що воно прилетить туди, куди слід. І, знову ж таки, у нас артилеристи треновані, досвідчені, вони мають сучасне обладнання – планшети із спеціальними програмами, які дозволяють їм проводити всі необхідні калькуляції для того, щоби вразити ціль. 

О.Б.: Але нові засоби 155-го калібру бригаді ще не дісталися?

Навіть якщо дісталися, то ми про це не дізнаємося до кінця війни. 

Олександр Рудоманов: А як побудована взаємодія з іншими підрозділами?

Дуже просто. Командир планує, скажімо, операцію по обороні того чи іншого об’єкта, це доноситься до інших командирів, відповідальних за свої підрозділи, і вони взаємодіють, канали комунікації в нас налагоджені. Ми це відпрацьовували дуже давно, коли нашу бригаду створювали за стандартами західних країн.

«В нас дуже міцний сержантський корпус, над яким ми тривалий час працювали. І він побудований за стандартами НАТО»

О.Р.: А у вас горизонтальні зв’язки між різними підрозділами чи все ж таки вертикальні?

Я би сказав, більше горизонтальні. У нас дуже поширена практика децентралізації, так, як у західних країнах. Приміром, у нас, в одних із перших, на позиції старшим може бути не капітан чи майор, а командир відділення – сержант. Який сам ухвалює рішення, коли відкривати вогонь у відповідь, коли не відкривати. Тому що, знову ж таки, в нас дуже міцний сержантський корпус, над яким ми тривалий час працювали. І він побудований теж за стандартами НАТО. 

О.Б.: Твоя бригада створена за стандартами НАТО. Що це означає на практиці?

В першу чергу, це стосується структури штабу. Раніше всі рішення ухвалював одноосібно командир і тому він зазвичай був дуже перевантажений. Йдеться не лише про командира бригади, але і про командира роти, взводу – вони всі були завжди відповідальні за все. А роль сержанта, так, як зараз в російській армії, була нівельована у нас до 2014 року.

У нас штаб розділений на секції, кожна з яких відповідає за свій напрямок – розвідка, кадри, забезпечення. І вони всі працюють над тим, щоби максимально спростити роботу командира і допомогти йому прийняти те чи інше рішення, виходячи із ситуації.

Це так само певна система підготовки, певна система комунікації, це і спосіб прийняття рішень – Military Decision Making Process, і спосіб управління своїм персоналом, це і роль сержанта. Тобто дуже-дуже багато таких моментів.Але, оскільки ми ще повністю не перейшли на ці стандарти, то у нас бригада була створена комбінованим чином: на рівні батальйон-взвод було планування і прийняття рішень за стандартами НАТО, і штат теж поділений на секції. На рівні бригади у нас ще зберігалася стара система і ми її вдосконалили для того, щоби вона могла взаємодіяти із новою. Бо коли відбувається якась халепа і приїжджає військовий прокурор, то він буде звертатися до старого статуту, яким ми зараз користуємося. І який треба було давно поміняти. Статут – це і є якраз закон, який, на жаль, діє сьогодні, а не стандарти НАТО. 

О.Б.: На твою думку, чому Збройні сили України не перейшли на стандарти НАТО?

По-перше, тому що ми не є членом НАТО… 

О.Б.: Але ми багато років говорили про те, що ми переходимо на стандарти НАТО. Здається, першим це почав говорити Анатолій Гриценко (міністр оборони у 2005-2007 роках).

Анатолій Гриценко любив розказати дуже багато речей…

Чому існують оці стандарти? Для того, щоби якийсь окремо взятий підрозділ будь-якої країни-члена НАТО міг взаємодіяти у складі міжнаціонального контингенту. І я можу сказати, що ми брали участь у чотирьох міжнародних навчаннях Rapid Trident і продемонстрували, що готові це робити. У Збройних силах теж дуже багато підрозділів, достатньо тренованих, які добре показали себе в результаті таких спільних навчань. 

О.Б.: Колись ти розповідав, що твій тато казав: як тільки наші Збройні сили стануть схожими на армію країн НАТО, то він тебе пенделями буде заганяти в армію.

Це, фактично, цитата. 

О.Б.: Наскільки зараз наші Збройні сили схожі на армію країн НАТО?

Достатньо схожі. Я можу сказати, що у нас дуже багато підрозділів і Збройних сил, і Національної гвардії пройшли підготовку з іноземними інструкторами. Приміром, мою бригаду тренували інструктори з Канади, зі США, з багатьох інших країн. З американцями ми дуже дружимо: перший каліфорнійський батальйон Національної гвардії – це наші великі друзі. Тому у нас є всі шанси ефективно працювати у складі міжнаціонального контингенту. Інше питання: коли нас туди приймуть?

«Кожен бій важливий по-своєму. Немає простого бою»

О.Р.: Ти казав, що вас готували до боїв у місті. Наскільки те, що ви вчили, і те, що є зараз в Сєвєродонецьку, схоже?

Я можу сказати, що це практично те саме. Хлопці розповідають, що до них постійно намагаються зайти ДРГ, так само було і в Рубіжному, проникнути кудись між підрозділами, між їхніми позиціями, зайти в тил. І наші хлопці дуже ефективно їх знаходять, знешкоджують, зачищають будівлі. І, в принципі, дуже багато людей беруть в полон. Приміром, позавчора (розмова відбулась 4 червня, – LB.ua), якщо не помиляюсь, шістьох осіб наші хлопці взяли в полон. 

О.Р.: Ти згоден з тим, що зараз триває найважча фаза війни?

Я не можу сказати, що вона найважча, можуть бути складніші моменти, але я скажу так, що кожен бій важливий по-своєму. Немає простого бою. Те, що зараз відбувається, – це досить складний етап цієї війни. Але для моїх хлопців таким є кожен день. Вони зустріли вторгнення в Станиці Луганській, воювали в Рубіжному, зараз – в Сєвєродонецьку. Кожен їхній день – це дуже-дуже складна боротьба. Щодня по кілька спроб штурму, кожна спроба супроводжується артилерійськими ударами, авіанальотами, ворог застосовує повний спектр свого озброєння, включно з термобаричними снарядами. Кацапи також вдаються до різних неконвенційних способів ведення війни. Наприклад, в Рубіжному вони знищили цистерну з азотною кислотою і оця величезна оранжева хмара, яку ви бачили, це, власне, воно. Слава Богу, тоді сильний вітер дув в напрямку кацапів, і тому частина з них покращилась, скажемо так. 

О.Б.: Наскільки західна допомога, яка зараз надходить і яку нам обіцяють, здатна змінити баланс сил на фронті?

Вона здатна відіграти дуже важливу роль в цій війні, але проблема в тому, що ми цю допомогу очікували два місяці тому. І якби вона надійшла тоді, то зараз у нас були б значно більш виграшні позиції. Проблема в тому, що перед цим вторгненням дуже багато експертів, не лише кацапських, але й західних, нас недооцінювали. Вони вважали, що ми через три дні впадемо, і тому… 

О.Б.: І немає сенсу допомагати.

Так. Вони дивляться: так, українці тримаються день, два, тиждень, так, почекаємо ще трохи, подивимось, може вони от-от здадуться. Ні, продовжуємо воювати, і от вони… На жаль, пішло кілька місяців для того, щоби отримати цю допомогу.

О.Р.: А чого найбільше, на твою думку, не вистачає на фронті зараз?

Звичайно, не вистачає артилерії. На деяких ділянках кількість артилерійської техніки (ворога, – LB.ua) переважає нашу від 5 до 15 разів. Тобто ситуація досить складна. Звичайно, ми намагаємося працювати дуже розумно: знищуємо їхні лінії постачання, їхніх командирів, пункти зв’язку, командні пункти. Можна сказати, що ми їх знищимо завтра, та не можна сказати, що з ними дуже просто боротися, не зважаючи на те, що в них взагалі дуже низький рівень підготовки, мотивації і моралі. Але їх багато, і це – велика проблема.

«Дрони дуже небезпечні, тому що ними керують небезпечні люди»

О.Б.: Зокрема, військові кажуть, що дуже велика проблема – це російські безпілотники, яких насправді дуже багато. Ти робив на YouTube анбоксінг «Орлана». З того, що ти показав, він виглядає достатньо примітивною штукою. Але їх багато. А в нас аналогічних небагато.

«Орлани» – це безпілотники спостереження і радіоелектронної розвідки. На них можна ставити різне обладнання – для відеоспостереження, нічної зйомки, з допомогою тепловізорів і пристроїв нічного бачення. На них також можна ставити обладнання для радіоелектронної розвідки, тобто вони, наприклад, можуть прослідкувати, де знаходиться найбільше скупчення включених мобільних телефонів або будь-яких пристроїв, які випромінюють хвилі. І таким чином вони можуть корегувати вогонь артилерії.

Ми дрони використовуємо не лише для розвідки, а й для завдання ударів по противнику. Перед початком цього вторгнення кацапи зробили ставку на танки, ми зробили ставку на Байрактари, на ударні дрони. І, в принципі, у нас не лише Байрактари, є і самопальні дрони, які там ВОГи кидають, а це насправді дуже страшно. 

О.Б.: А це ефективно?

Ці дрони дуже небезпечні, тому що ними керують небезпечні люди. Тому що людина, яка придумала девайс, який дозволяє кидати ВОГ-17 в орків, дуже небезпечна для кацапів. І я скажу, що вони завдають їм досить великих втрат. Я маю на увазі втрати в людській силі, але вони також знищують їхній бойовий дух. Тому що коли ти сидиш і куриш бамбук десь на позиції, біля бліндажа, нічого не передвіщає біди, і тут тобі на голову падає ВОГ, то це небезпечно для здоров’я. 

О.Б.: Це звичайні, цивільного застосування, дрони, до яких кріпляться саморобні пристрої кидання ВОГів?

Так, є дрони з різними хватами, які в спеціальний порт вставляються, їх якимось чином модернізують, я не знаю, бо не настільки маніяк, але штука дуже класна. 

О.Б.: Зроби анбоксинг.

Я думаю, що місце цим девайсам в музеях війни. Після того, як війна закінчиться, будемо їх показувати публіці.

Але що стосується дронів, то ми показали свій високий професіоналізм саме в ефективному їх використанні. Я не можу сказати, що роль танка в 21-му столітті відходить на задній план, тому що танк залишається дуже грізною зброєю, але є хижаки, страшніші за танк. І це ті дрони, які на танки полюють. 

О.Б.: Що з неочевидного нам бракує на фронті?

ТВ принципі, у нас дуже багато потреб. Це і бронежилети, і каски... Та всього потрошку. Не скажу, що в нас є якась колосальна потреба в чомусь одному, щось таке неочевидне, що ми приховуємо. Всього потрохи, але в принципі, люди дуже допомагають. Я думаю, що Україна без волонтерів 100% не вигребла б.

«Ті тероборонівці, яких я знаю особисто, – це реально потужні хлопці»

О.Р.: Ще до вторгнення ти записував «Лайфхаки для ТрО». Як ти оцінюєш тероборону станом на зараз? Наскільки правильна ідея з теробороною, і наскільки правильно її реалізували?

Не можу сказати, наскільки правильно саме її реалізували, але ті тероборонівці, яких я знаю особисто, – це реально потужні хлопці. Я сподіваюся, що мої відео дійсно комусь стали в нагоді. Тоді, в грудні, я вже знав, що буде вторгнення, вирішив максимально записати ці відео.

Можу сказати, наприклад, про ірпінську тероборону – вони 10 годин вели бій з кадирівцями в Бучі, цілих 10 годин намагалися не дати їм пройти далі, на Ірпінь, віджали купу «коробочок». Хлопці там досить заряджені – колишні спецназівці, колишні ДШВ, ветерани АТО. Але прикол в тому, що там дуже-дуже різні люди. Наприклад, мій сімейний психолог, як виявилося, теж воював в Бучі в перші дні. Пам’ятаю, десь 27 лютого, ми якраз тільки-тільки відійшли з Гостомеля, сиділи, скажемо так, зализували рани. І тут дзвонить мій сімейний психолог і питає: «Братан, БК є?». Я кажу: «В смислі?». Він каже: «Та я тут, в Бучі зараз, воюємо, капєц треба допомога». Ну, коротше, молодці. 

О.Б.: На сторінці вашої бригади у Facebook прикріплений пост – звернення до бригад ТрО, які «записують відео і наводять зраду». Чому виникла потреба записати таке звернення?

Це була ініціатива наших хлопців, говорили те, що у них на душі. Вони знаходяться на фронті з перших днів, ще до того, як почалося вторгнення, заїхали на одні з найгарячіших ділянок в зону ООС. Тобто те, що ми бачимо по телевізору і вважаємо пеклом – оці найгарячіші ділянки, Сєвєродонецьк, Рубіжне, – мої хлопці були там з самого початку. Вони дуже втомлюються, часто немає часу перепочити, банально попити води чи поїсти, змінити одяг. Але вони воюють, і це вимагає від людини дуже великої пожертви. І тому, коли з’являються такі відео (заклики вивести підрозділи ТРО з фронту, – LB.ua), вони паплюжать гідність не конкретного підрозділу, а взагалі всіх – Збройних сил, Нацгвардії. І люди, які записують такі відео, повинні розуміти, що вони прийшли в армію для того, щоби воювати, а не просто стояти в красивій формі, в класній екіпіровці, і просити у волонтерів якісь там плюшки. Тому що це війна, і тому що там треба працювати і робити все для того, щоби кацапи не пройшли далі. 

О.Б.: А чому така різниця в мотивації? Одні вмотивовані і воюють, а інші кажуть, що їх до такого не готували.

Як я вже казав, наші хлопці в основному – контрактники… 

О.Б.: В Гостомелі воювали не контрактники.

В Гостомелі воювали не контрактники, тому що ми не посилаємо строковиків на фронт. Відповідно, коли 99% нашої бригади виїхало на фронт, то строковики залишилися забезпечувати життєдіяльність бригади, і відповідали за оборону аеропорту в тому числі. А наші хлопці, які зараз стоять на фронті, – це контрактники з хорошою мотивацією, серед них – дуже багато ветеранів. Тобто це люди з мотивацією і дуже ефективною підготовкою. І я думаю, що ці два фактори відіграють вирішальну роль.

«Трішки понасипали по вертушках, трішки – по десантниках»

О.Р.: Ти брав участь в бою в Гостомелі, попри те, що ти – пресофіцер. Наскільки це типова історія?

Складно сказати, я не знаю іншої історії, де пресофіцер брав би участь у тому бою. Ну, як участь в бою… Трішки… 

О.Б.: Стріляв по вертушках. 

Так. Трішки понасипали по вертушках, трішки – по десантниках, було два стрілецьких бої. Десантники намагалися проникнути на нашу базу через прохід до аеропорту, тому що ми якраз межуємо з аеропортом, і через КП. Вони якраз висадилися в полях, висадилися на аеропорту і отак заходили з кількох сторін.Я не скажу, що зіграв якусь вирішальну роль в цьому бою, можливо, навіть навпаки. Бо коли бій почався, я взагалі думав, що стріляти по вертушках немає сенсу, тому що кацапи так рекламували, начебто їх не можна знищити. 

О.Б.: Це ж були Ка-52?

Це були Ка-52, Мі-24, які кружляли на відстані метрів 60-100 від нас. Тобто дистанція була мінімальна. Вони, фактично, літали у нас над головами, намагалися відстежити наші позиції, особовий склад. 

Строковці дуже люто і азартно по них працювали, і для мене було великою несподіванкою, коли Ка-52, «літаючий танк», загорівся і почав летіти кудись в район злітної смуги. Тож я зрозумів, що, напевно, став жертвою російської пропаганди. І тоді теж підключився.

Власне, чому в нас дуже мало відео саме того бою? Тому що в житті пресофіцера настає такий момент, коли камеру треба заховати за спину, дістати автомат і працювати разом з усіма, щоб пацани не вважали, що ти ідіот. 

«Пресофіцер – це плюс один ствол в складі підрозділу, де він зараз знаходиться»

О.Р.: А які навички мають бути у пресофіцера, окрім того, що вміти стріляти і мати нормальну фізичну форму?

Пресофіцер, звичайно ж, повинен бути дуже великим професіоналом в плані підготовки сюжетів, повинен уміти працювати з журналістами, знаходити спільну мову з усіма. Якщо пресофіцер не може знайти спільну мову з кимось із журналістів або навіть із своїм командиром, то він фіговий пресофіцер. І, звичайно, він повинен мати хорошу фізичну форму, як ти сказав, тому що рано чи пізно настає такий момент, коли починається бій, і пресофіцер – це плюс один ствол в складі підрозділу, де він зараз знаходиться. Тому треба працювати і зі зброєю також. 

О.Р.: Наскільки оперативно ти подаєш новини і зі скількома людьми їх погоджуєш?

У нас новини, в принципі, досить оперативно подаються, в той же день, максимум наступний, залежно від того, наскільки це актуально і необхідно. Тому що буває так, що ти зняв якийсь момент, скажімо, в Рубіжному, а можеш викласти відео, скажімо, через тиждень, не раніше -- з міркувань безпеки. Я затверджую всі свої матеріали з командиром. Він – найбільший поціновувач нашої роботи. Він ставить лайк, і я, як правило, пишу. Тобто в нас взагалі робота дуже автономна. Мені не потрібно проходити десять інстанцій для того, щоб затвердити матеріал. 

О.Б: А військова цензура є? Ти сам розумієш, що не можна, а що можна, чи є хтось, хто каже: «Сорі, Харитін, це не можна»?

Ні, такого немає, тому що ми всі професіонали. Я до служби в армії майже десять років працював в комунікаціях, маю трохи уявлення, що можна викладати, а що не можна. В першу чергу, звичайно ж, це матеріали, які можуть поставити під ризик і загрозу чиєсь життя, визначити якісь наші позиції. Такі речі треба вміти фільтрувати, або вже їх постфактум якось викладати. Ну, але це окрема тема. 

О.Р.: Як ділять лаври в разі успішної операції, в якій брали участь декілька підрозділів? Хто перший написав, того і лаври, чи у вас є взаємодія на рівні пресофіцерів?

Безперечно, у нас є взаємодія. Вона завжди має бути, комунікація – це, в принципі, все. Якщо не існує комунікації, то все йде шкереберть.Як ділять лаври? Як би тобі сказати? Все залежить від того, наскільки успішний пресофіцер, тому що наше завдання – донести інформацію до суспільства, розповісти про героїчні вчинки наших бійців, які на це заслуговують. Бо якщо ми цього не зробимо, про це ніхто ніколи не дізнається. А така інформація потрібна нашому суспільству, тому що вона мотивує. Це важливо. Якщо у людини зранку поганий настрій, вона прокидається, у неї якась особиста проблема, щось трапилося, або начиталася якоїсь російської пропаганди і боїться, що ми програємо війну, і тому подібне, то вона завжди може зайти в інтернет на нашу сторінку і прочитати, що, насправді, все не так погано, все буде окей, ми над цим працюємо, ми вас захищаємо. Все буде чотко – обіцяємо.

«Якщо ми ліквідуємо Путіна, то не факт, що війна зупиниться в той же день»

О.Б.: На твою думку, наскільки ефективно Україна зуміла вибудувати свою інформаційну політику?

Ця політика працювала досить непогано з року 2015-го, не без допомоги наших волонтерів. Ідеться про цивільних волонтерів, як InformNapalm, і тому подібне. У нас є дуже багато організацій, які займаються і OSINT, і створенням різних матеріалів. StopFake той же. З 2015-го року, коли у нас з’явилась ідея СтратКому, спочатку в Збройних силах, потім в структурах МВС, все і почало налагоджуватись.

Проблема в іншому. В тому, що до цього вторгнення кацапи викидали колосальний бюджет на свою пропаганду. Якщо вірити РНБО, то десь 4 мільярди баксів вони витратили тільки на зовнішню пропаганду у 2018-му році. А це лише верхівка айсберга, тому що, як відомо, у них є і бот-ферми, і купа всяких організацій. І в силу того, що вони викидали такі колосальні бюджети, їхня пропаганда реально працювала. Вона працювала не лише на нашу аудиторію чи російську, але і на країни Європи та США. Там досі є люди, які переконані, що це нацисти воюють проти комуністів, що насправді брєд.

Після того, як кацапам почали обрубувати ці можливості, забанили цілу купу їхніх ресурсів, RussiaToday в тому числі, інформаційну війну вони почали програвати, вперше для себе. Знову ж таки, про це свідчить і зменшення підтримки цієї кацапської путінської політики в Україні в цілому. У нас абсолютна більшість громадян підтримує те, що ми зараз робимо, те, що робить наша армія. 

О.Б.: Ти ведеш англомовний канал на YouTube із понад 300 тисячами підписників…

І можу сказати, що наша підтримка колосальна – в усьому світі. Нас підтримують, і ми повинні робити все для того, щоб ці зв’язки із країнами вільного світу підтримувати і покращувати. 

О.Б.: Чи вдається зараз російській пропаганді ефективно працювати проти наших Збройних сил?

Я б не сказав. Збройні сили достатньо ізольовані, в принципі, від пропаганди. Кожен військовий підрозділ в силу тих чи інших причин достатньо ізольований від всього, що відбувається. Наприклад, коли ти знаходишся на фронті, психологічно там, я би сказав, легше, ніж в тилу, в мирному місці, де люди мають цілодобовий доступ до яких завгодно соціальних мереж, до всіх каналів комунікації, і, в тому числі, до кацапських ботів, які постять свої нісенітниці. А якщо ти знаходишся на фронті, у тебе немає на це часу банально. Або у тебе немає інтернету. 

О.Б.: Але люди на фронті сидять все одно в соцмережах.

Звичайно, вони сидять в соцмережах. Я пам’ятаю, що коли було спокійніше, вони там і в World of Tanks могли рубатися, сидячи в реальному танку. 

О.Б.: А який сенс? Ти в реальному танчику, навіщо тобі ще й World of Tanks?

В 2017 році ми на Світодарці стояли в одному селі покинутому, і ввечері після того, як у нас закінчився брифінг, я йшов до себе в бліндажик. Проходжу повз капонір, де стоїть мій БТР, дивлюся, що одна із його «вій» привідкрита, і з-під неї таке блакитне сяйво. Думаю: що за фігня, підійшов, постукав, відкривається люк. Я: «пацани, ви що, кіно дивитесь?». Вони: «Та ні, ми граємо World of Tanks». Я кажу: «Чувак, ти ж сидиш в реальному!». Він: «Ну так, але це ж прикольно, тут графіка краща». 

О.Б.: Повернімось до соцмереж. Бійці на фронті все-таки сидять в соцмережах, і сприймають різний контент.

Сидять. У цьому, що вони мають змогу це робити, величезна заслуга пана Ілона Маска.

Що стосується російської пропаганди, то ми домовилися її не читати і не сприймати. В цьому немає жодного сенсу. Те, що пишуть кацапські медіа, в основному читає тільки одна людина – це я, на жаль. Що стосується наших хлопців, то їм це не потрібно. 

О.Б.: По них може працювати вороже ІПСО, наприклад, через соцмережі.

Безперечно, вони намагаються це робити. Один із найпоширеніших способів -- це коли якась дєвочка з дуже красивими фотографіями до тебе проситься в друзі, і каже: «Слухай, я за тебе так вболіваю, розкажи про себе. Скільки у вас хлопців на позиціях стоять», і тому подібне. 

О.Р.: Таке часто?

Постійно. Причому ми робимо те саме. 

О.Б.: І це працює?

Так, це працює дуже ефективно. 

О.Б.: Але про це знають всі і все одно працює?

Ну, так.

О.Б.: Ти багато працюєш із західними журналістами і спілкуєшся, як ти сам казав, зі своєю англомовною аудиторією на YouTube. Наскільки ця аудиторія розуміє, що у нас відбувається? Що це не просто війна між Україною і Росією, умовно кажучи, на знищення певної кількості танків з тієї чи тієї сторони. Що це – війна на знищення України. Про те, що жодних логічних чи навіть нелогічних підстав нападати не було, жодного casus belli. Наскільки це вони розуміють?

Є речі, які вони розуміють дуже чітко, є такі, що не так чітко. Якщо йдеться про те, що ми боремося за наше існування як нація, і що ми боремося за існування вільного світу, то вони це розуміють досить чітко. Є речі, в які вони продовжують наївно вірити. Наприклад, дуже багато людей з моєї аудиторії, продовжує вірити в те, що єдина людина, яка винна в цій війні, – це Путлєр. Але проблема Росії не в тому, що в них є Путлєр, проблема Росії в тому, що в них – колективний Путлєр. І дуже багато людей продовжили би його політику, політику оцього «русского міра», якби його не стало. Тобто, якщо ми ліквідуємо Путіна, то не факт, що війна зупиниться в той же день.

І якщо говорити про «русскій мір», то для мене, наприклад, було відкриттям те, що на Заході не знають, що це таке. Мені довелося робити окрему тему, і пояснювати їм, що таке «русскій мір», тому що вони не знайомі з цією ідеологією взагалі. 

О.Б.: Дивно, цю концепцію Росія просуває вже багато років.

«Русскій мір» був взагалі спрямований локально на пострадянський простір. 

О.Б.: Туди, де говорять російською мовою.

Так точно. Тому що основний базис цього «русского міра» – це єднання всіх земель, які раніше належали Радянському Союзу, і Путлєр намагається це втілювати в життя.Що стосується західної аудиторії, вони про це не знали, тому що це не було на них розраховано взагалі. Вони з величезним подивом дізнались про те, що кацапи просувають абсолютно гітлерівську ідею «избранной нации с глубокой открытой русской душой загадочной» – найправильніша релігія, найправильніша церква і тому подібне. Оці чисто фашистські лозунги проти освіти, про повернення до «корнєй» – нацисти під час Другої світової робили те саме. Зараз, приміром, кацапи намагаються заборонити викладання англійської мови в Криму, тому що, на їхню думку, якщо діти будуть вчити англійську мову… 

О.Б.: Вони виїдуть.

Це їх спонукатиме цікавитися цією культурою, а їх треба максимально обмежити. І саме з цієї причини вони, наприклад, обмежують і доступ до соцмереж.

Тобто система зомбіфікації в Росії посилюється, чим більше вони ізолюють самі себе від зовнішнього світу. А жити окремо від зовнішнього світу – це нереально, це нонсенс.

О.Б.: Як можна в епоху тотального домінування соцмереж, універсальних засобів зв’язку в принципі, ізолюватися і стати зомбі? Для того, щоби почитати якусь альтернативну точку зору, альтернативну до того, що говорять по телевізору, достатньо один-два кліки. Як можна було до такого стану довести таку величезну країну?

Це абсолютно спокійно робиться. Тому що вони живуть в цьому інформпросторі 24 години на добу, де все, що ти бачиш, все, що ти чуєш, наповнене цією ідеологією. Будь-який кліп, будь-яка пісня їхнього сучасного виконавця, будь-який блог їхнього блогера наповнений цією от «незримой ностальгией» за совком. Все, що вони чують, все, що вони бачать, наповнене меседжами про те, що «Россия самая сильная, и нас все боятся, американцы – тупые, хохлы – предатели» і тому подібне. І от, якщо ти в цьому варишся, то починаєш так і будувати своє світосприйняття.

Якщо подивитися російські випуски новин в 90-ті роки, початку 2000-их, то вони називали чеченців терористами в кожному випуску новин. І через деякий час, якщо ти це дивишся, то сам починаєш їх так називати. Потім зупиняєш себе: так, блін, стоп, щось тут не те. Це стосується і нас, в тому числі. Якщо вони продовжують клеймити нас нацистами, то через деякий час всі їхні споживачі інформації будуть нас такими сприймати. 

О.Б.: Ти досі уважно стежиш за російськими медіа?

Так. На жаль, зараз не можна вживати алкоголь, але я би з радістю, тому що час від часу після перегляду цього – треба. 

О.Б.: У них в головах ще не іскрить від того, що оця «специальная военная операция» мала закінчитися за три дні, а вже триває понад сто днів?

Не іскрить. Знову ж таки, вони зараз дуже сильно ізольовані від світу, у них фейсбук – це екстремістська мережа, тому вона заборонена. 

О.Б.: Але коли телевізор говорив, «мы победим за три дня», а вже минуло сто днів. Невже в голові не закрадається якась маленька думочка, що «что-то не то»?

Ні-ні, «всё идёт по плану, мы не отступаем, мы просто пытаемся перегруппироваться. Корабль «Москва» не тонет, он просто совершает отрицательное всплытие». 

О.Б.: Психічно здорова людина не може в це повірити.

Не може, але ми не говоримо про психічно здорових людей. Я дивився карту бойових дій, яку вони виклали 9 травня, на «дєнь пабєди». У цей день вже не було і сліду російських військ ні в Київській області, ні в Сумській, ні в Чернігові. Вони виклали карту бойових дій, де ці території були позначені не просто як зони бойових дій, а території «под контролем вооруженных сил РФ». А бойові дії, щоб ви розуміли, тривали під Львовом, наприклад. Тобто вони реально вірять в те, що під Львовом стоять російські танки і атакують «этих бандеровцев». 

О.Р.: Яку контрпропаганду ми маємо вести?

Ми не повинні вести контрпропаганду, тому що це нічого не змінить. Звичайно, ми повинні вести свої інформаційні операції в російському полі, цим займаються наші хоробрі ІПСОшники, але у нас неспівставні бюджети для того, щоб там здійснювати якусь хоча б симетричну роботу. Ми не можемо витрачати мільярди доларів просто для того, щоби проводити цю роботу в російському інформпросторі. 

О.Б.: Наприклад, надання громадянства Нєвзорову, – це хороший, правильний крок з точки зору пропаганди на російську аудиторію, чи ні?

Я не дивлюсь Нєвзорова, тому не можу нічого сказати з цього приводу. Думаю, що ми більше повинні посилювати зв’язки із західним світом, ніж з росіянами. 

О.Б.: Повернімося до твоєї англомовної аудиторії. Якийсь час назад в західному світі був такий достатньо помітний наратив про те, що не треба давати Україні зброю, тому що це спровокує ескалацію конфлікту. Наскільки такі позиції помітні зараз?

На Заході всі дуже чітко розуміють: якщо Україна не втримається, то їхні країни будуть наступними. Йдеться про Польщу, Литву, Латвію, Естонію, Фінляндію. Навіть Францію, тому що Мєдвєдєв недавно «потрясал» ефір на телебаченні і кричав про те, що Франція оголосила Росії економічну війну, а кожна економічна війна може перетворитись в реальну. 

О.Б.: Так, але Макрон після цього все одно телефонує Путіну і довго та нудно з ним розмовляє.

Макрон має таке завдання, тому що на великій кількості знищених нами танків були візуальні засоби спостереження – тепловізори, пристрої нічного бачення, оптика – зроблені у Франції. І я думаю, що в інтересах Макрона зараз дзвонити Путіну і говорити з ним. 

О.Б.: Які ти бачиш основні стереотипи щодо нас у західної аудиторії?

Дуже багато стереотипів змінилося. Який був головний стереотип про Україну? Corruption і gangsters. 

О.Б.: Серйозно? Ми бідні, це зрозуміло, а ми гангстери ще й до цього всього?

Мафія 90-их, і оце от усе. Це, насправді, дуже популярно. Поляки, українці і кацапи, і трохи грузини – це для них були gangsters такі, мафія. Я сказав би, що це дуже змінилося, коли вони почали більше відкривати для себе українську культуру. Після цього вторгнення почали більше цікавитися українською мовою. Мені пишуть люди час від часу: «слухай, як моє таїландське ім’я звучить українською?». І я намагаюсь якось це перекласти. Це класно, тому що люди починають розуміти, що вони не лише можуть Україні щось дати, але й отримати щось взамін. По-моєму, це прекрасно. І от перемога наша на «Євробаченні» дуже чітко це показала. 

О.Р.: А які основні стереотипи у азійської аудиторії? Азія більше тяжіє до Росії?

Я не сказав би, що це так. Азія – якщо ми розглядаємо такі країни, як Камбоджа, В’єтнам, Малайзія, Індонезія, – дуже підтримує Україну. І я не думаю, що вони дуже підтримують Рашку. Вони всі намагаються бути схожими на Японію, яка завжди задає тренди в тому регіоні. 

О.Б.: Не на Китай?

Ну, і частково на Китай, але Китай не задає тренди. Трендсеттер у східному світі – це саме Японія. Вона завжди щось таке створює, що всім дуже подобається, і воно поширюється по регіону.

О.Б.: Сашко на Facebook запропонував ставити тобі запитання. Часто запитували, чому ти перестав записувати відео.

По-перше, я зараз займаюся західною аудиторією. Цей напрям необхідно розвивати. Крім того, я почав записувати відео для нашої аудиторії, коли почалося вторгнення, тому що дуже багато людей зловили в’ялого, скажемо так, тобто вони були в депресії, були перестрашені тим, що відбувається, і моїм завданням було їх якось мотивувати, розрухати. Типу: «Люди, воу, не треба зараз впадати в депресію, треба щось реально робити». І, в принципі, на якийсь час це допомогло, і я свою місію певною мірою виконав.

Я хочу, щоб мій блог був чимось корисним, і тому, безперечно, буду записувати україномовні блоги. Нещодавно ходив на «Нову пошту», і там мене зупиняє якийсь хлопець з дитячим візком: «Братан, коли буде твій наступний випуск, бо я вже задовбався чекати». І такі речі теж мотивують. Тому я, безперечно, повернуся до цього, але мені треба придумати якусь концепцію, щоб це було корисно, так, як було перед вторгненням, коли записував поради і для ТрО, і для цивільних: що робити, якщо війна.

Зараз у нас насправді дуже багато класних блогів, їх просто величезна кількість, саме україномовних, – і про війну, і про оборону, про культуру та інформаційну гігієну. Думаю, що моя допомога в цьому вже не потрібна.

О.Р.: А що б ти зараз порадив цивільним?

Я б сказав так: кожен з нас наближає перемогу там, де ми є, на нашому місці. І якщо вони хочуть наблизити цю перемогу, то вони повинні вірити в свою армію, і просто добре виконувати свою роботу, щоб нам на фронті було спокійно. 

О.Р.: А що для тебе буде перемогою в цій війні?

Для мене перемогою в цій війні буде, по-перше, видворення всіх кацапів в живому чи покращеному вигляді з території України, повернення наших територій стовідсоткове, включаючи Крим.

І я сказав би, що основну перемогу ми вже здобули. Ця перемога відбулася в головах, коли ми всі зрозуміли, що треба захищатися, інакше нам гаплик, інакше завтра України не існуватиме. І ми пам’ятаємо ці величезні черги біля військкоматів. Всі боялися, що в нас половина людей просто змотається на захід, половина – на схід, і ми тут не витримаємо. Ні, ніфіга, українська нація об’єдналася, ми стали проти нашого загарбника. І я думаю, що це найголовніша перемога, яку ми здобули.

Ми почали дбати про себе, перетворилися у войовничу більшість. «Войовнича більшість» – це була назва мого каналу, і після того, як ми перетворилися на цю войовничу більшість, яка готова боротися за свою свободу, я зі спокійним серцем перейменував канал на «Харитін Старський».