Для України індійський ринок на сучасному етапі має виняткове значення у сфері розвитку військово-технічного співробітництва (ВТС) і прямого збройового експорту. І не тільки тому, що Індія – надзвичайно багата країна. А ще й тому, що в умовах санкцій проти Москви та технологічної кризи в Росії з’явилися унікальні можливості розвитку партнерства у високотехнологічних та оборонних програмах кількох напрямків.
У Києві це добре розуміють, тому серйозність намірів української сторони підкріплено беззаперечним фактом потужності десанту: делегацію України на виставці Aero India-2021 очолив міністр оборони України Андрій Таран, а до її складу також увійшли заступник міністра стратегічних галузей промисловості Тарас Коваленко та генеральний директор ДК «Укроборонпром» Юрій Гусєв.
Центр досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР) провів власний оперативний аналіз потенціалу українсько-індійського ВТС. Тож спробуємо дати оцінки та орієнтири.
Політично-економічні передумови
Здається, санкції та певна ізоляція Росії, яка стала наслідком путінського зовнішньополітичного курсу, зробили свою справу. Навіть традиційні партнери у сфері ВТС, серед яких Індія посідає друге місце після Китаю, почали згортати проєкти ВТС із Москвою, яка ставала все більш непередбачуваною для світу. Звісно, такий стан речей дуже позитивний для Києва. Хоча шансами ще треба вміло скористатися.
Так, ще у квітні 2016 року Індія заморозила російсько-індійський проєкт Multi-Role Transport Aircraft, визнала занадто дорогим і незадовільним з технічного погляду та відмовилася від нього. Власне кажучи, у технологічно виснаженій Росії сьогодні немає КБ, здатного розробляти сучасні військово-транспортні літаки, і це стало основою рішення індійської сторони. Ще в середині 2020 року в Росії зізналися, що з розрекламованим новим військово-транспортним літаком Іл-112В, який створювали 19 років, усе пішло не так. Перший політ його відбувся лише в березні 2019 року, а незабаром з'ясувалося: Міністерству оборони РФ такий літак не потрібен. Недолугі конструктори його неабияк «перевантажили», створивши близько трьох тонн зайвої ваги порівняно з вимогами до машини. У підсумку максимальна вантажопідйомність Іл-112В - лише 5 тонн. Отак безславно і закінчилася історія чергового російського «суперпроєкту».
А у 2018 році Індія відмовилася ще від одного проєкту – спільного з Росією FGFA (Fifth Generation Fighter Aircraft), який передбачав створення на основі Су-57 першого індійського винищувача п'ятого покоління. Саме в цей час стало відомо, що ще у 2016 році Нью-Делі віддав перевагу французьким бойовим літакам Rafale.
The National Interest ще в січні 2020 року видав сміливу заяву: новітній російський винищувач п'ятого покоління Су-57 не є повністю боєздатним. І, зрозуміло, не готовий до повномасштабної війни з високотехнологічним супротивником на кшталт ВПС США, які володіють F-22 Raptor і F-35 Lightning. Видання EADaily пішло ще далі, назвавши причиною втрати Росією Су-57 (у грудні 2019 року під Комсомольськом-на-Амурі під час випробування новий винищувач зазнав аварії) комплексну відмову систем бойового літака.
На додачу 2020 року РФ визнала, що «загнулися» ще 4-5 хвалених-перехвалених проєктів (зокрема, танк Т-14 «Армата», ПАК ДА – перспективний авіаційний комплекс дальньої авіації, ракета-носій важкого класу «Ангара-А5» та інші). А вже наприкінці січня 2021 року у статті із симптоматичною назвою «Росія створює літак, який може стати «летючою труною» експерти розповіли про крах ще одного проєкту КБ «Ільюшин» – військово-транспортного літака, озброєного гаубицями. Тож із технологічним сектором у РФ, що б там не співали пропагандисти Кремля, справді проблема. Хоча останні проєкти не мають прямого стосунку до Індії, вони вплинули на деякі рішення Нью-Делі.
Наприклад, Рада з оборонних закупівель індійського уряду ще в жовтні 2019 року виділила 465 млн дол. на три програми імпортозаміщення російської військової техніки. Два проєкти включають розробку і впровадження у виробництво протитанкових керованих ракет третього покоління і допоміжних силових установок для танків Т-72 і Т-90, третій стосується систем РЕБ для гірської і високогірної місцевості. Нагадаю, Індія погодилася на закупівлю великої партії Т-90 із розгортанням виробництва після того, як Україна продала сусідньому Пакистану 320 танків Т-80УД. Угода із РФ відбулася, попри той факт, що всі три російські двигуни згоріли під час випробувань у пустелі Раджастан.
Ще одна цікава суміжна інформація: у вересні 2014 року Нью-Делі запустив програму Make in India, яка вже 2015 року вивела країну на перше місце за рівнем прямих інвестицій - вона обігнала за капіталовкладеннями навіть США. Загальний обсяг інвестиційних зобов'язань Нью-Делі складав 240 млрд дол. Відповідно до цієї політики, прямі іноземні інвестиції в оборонній промисловості не повинні перевищувати 49%. Це до того, наскільки важливо Україні перейти від прямого експорту озброєнь і військової техніки до створення спільних виробництв.
Авіапром: туман чи Туманність Андромеди?
Почати варто із того, що з моменту відмови Індії від спільного військового транспортника з РФ ретельно вивчалася можливість реалізації спільної з Україною програми. Ба більше, ще 2016 року індійська компанія Reliance Defence Ltd і українське ДП «Антонов» домовилися про спільне створення багатофункціонального транспортного літака для потреб військових, десантників, а також комерційного використання в Індії. Йшлося про виробництво до 500 літаків загальною вартістю 5,3 млрд дол. (350 млрд індійських рупій) протягом 15 років. До проєкту були різні вимоги, у тому числі для створення пасажирського літака на 50-80 місць у базовій конфігурації, а також у всіх варіаціях.
Інтегратором грандіозної програми має виступити індійська корпорація «Hindustan Aeronautics Limited» (HAL), а на тендер українська сторона виводить проєкти виробництва пасажирських і транспортних літаків Ан-148, Ан-158, Ан-178. Зі самого початку зазначалося, що в разі перемоги сторони спільно вироблятимуть і постачатимуть літаки комерційним і державним експлуатантам в Індії у співпраці з HAL, а роботи розподілятимуть за погодженням сторін. Звісно, з ухилом до поступового збільшення локалізації виробництва в Індії. Партнери планували організувати підтримку експлуатації виготовлених літаків протягом усього терміну їхньої служби в індійських експлуатантів та в інших країнах.
Певною мірою успіх такого проєкту міг би спиратися на результативність попереднього. Справді, Індія вже тривалий час експлуатує понад сто транспортних літаків Ан-32 українського виробництва і ще у 2009 році уклала контракт вартістю 400 млн доларів із компанією «Спецтехноекспорт» про їхню модернізацію. Угода передбачала модернізацію 105 Ан-32 шляхом ремонту турбогвинтових двигунів АІ-20, планерів літаків, а також оснащення новою авіонікою, навігацією та засобами зв’язку. Співвиконавцями контракту «Спецтехноекспорту» стали ДП «Антонов» і ДП «Завод 410 ЦА». Попередня партія з 5 модернізованих літаків AN−32RE (re-equipped, тобто переобладнаний) була передана замовникові в листопаді 2015 року. Тепер триває модернізація ще 65 машин.
Як повідомив Jane’s Defence Weekly, у 2019 році Індія та Україна домовилися відновити програму модернізації парку транспортних літаків Ан-32 ВПС Індії завдяки запропонованій Києвом програмі заміщення російських комплектуючих. «Модернізація 65 турбогвинтових літаків Ан-32 розпочнеться найближчим часом і триватиме три-чотири роки», – повідомляло авторитетне видання.
Окрім того, Україна здатна наростити експорт авіаційного озброєння, зокрема ракет «повітря-повітря» Р-27, які вже може виробляти без російських вузлів. Володимир Зімін, президент ДАХК «Артем», заявив у 2019 році: «У липні цього року я підписав контракт з урядом Індії з приводу ракет Р-27 на 221 млн доларів. Також я підписав контракт на поставку контрольно-перевірочної апаратури до ракет Р- 27 на 26 млн доларів до Індії». Отже, йдеться про створення вітчизняного ланцюжка з виготовлення Р-27 – без російських комплектуючих. З урахуванням проведення подальших випробувань таких нових ракет на носіях цього озброєння. Це бойові літаки типу МіГ і Су.
Спецпроєкти як системне розгортання ВТС
Ще у грудні 2018 року вустами посла Індії в Україні Партха Сатпатхі було заявлено, що Республіка Індія задоволена поточним рівнем двостороннього військово-технічного співробітництва з Україною та розраховує на його подальший розвиток. Серед нових актуальних напрямків співпраці між країнами у сфері ВТС тоді було визначено «постачання оборонних систем для гелікоптерів, проведення спільних науково-дослідних робіт, а також налагодження виробництва окремих авіаційних систем в Індії». Також Київ запевнили, що компанія «Спецтехноекспорт» братиме участь у тендерах на проведення спільної модернізації радарів П-18 і СТ-68, а також систем протиповітряної оборони ЗСУ-23-4 «Шилка», С-125 «Печора».
Показово, що напередодні промови дипломата, у листопаді 2018 року, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» відкрило своє друге закордонне представництво в Індії. Офіційно «Спецтехноекспорт» поінформував, що залучає до роботи з індійським партнером HAL такі оборонні підприємства України, як Львівський державний авіаційно-ремонтний завод, ДП «Одеський авіаційний завод», ДП «НДІ «Шторм», ДП «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», Харківське агрегатне конструкторське бюро, ДП «Новатор», ТОВ «Радіонікс» та інші. Нових домовленостей було досягнуто і з індійською державною компанією Bharat Electronics Limited (BEL). З того часу «Спецтехноекспорт» отримав можливість брати участь у згаданих тендерах: модернізації РЛС П-18 і СТ-68, систем ППО ЗСУ-23-4 «Шилка», С-125 «Печора» та інших. А під час оборонної виставки DefExpo-2018 в Індії «Спецтехноекспорт» спромігся укласти нові контракти в авіаційній сфері загальною вартістю понад пів мільярда гривень.
Ще один перспективний проєкт уже було згадано вище. Протитанкові керовані ракети третього покоління і допоміжні силові установки для танків Т-72 і Т-90. І українські ПТРК «Скіф» та «Корсар», і українські танкові двигуни в рази кращі від російських. Загалом російське ВТС багато в чому тримається на політиці, вдалій роботі спецслужб та інформаційних фейкових атаках. Як уже зазначалося, російський газотурбінний двигун для танків навіть не розглядається конкурентом українському дизелю – в умовах спекотного клімату… І попри те, що на місцевому заводі двигунів Avadi (EFA) розпочато випуск двигунів V-46-6 і V92S2 для основних бойових індійських танків Т-72 Ajeya і Т-90 Bhishma відповідно, їм потрібні технології, що гарантуватимуть безперебійну експлуатацію двигунів при температурах плюс 40 і вище.
У всіх згаданих потенційних проєктах важливо не оминути увагою те, що Індія, як і більшість потужних держав на світовій арені, націлена на розвиток власної високотехнологічної індустрії та на експорт. Отже, переможними будуть ті проєкти, які міститимуть преференції для розвитку власного ОПК. Нещодавно Індія оголосила про широкомасштабну програму експорту своїх військових технологій, включаючи ракети BrahMos (клон російської протикорабельної ракети П-800 «Онікс», точніше його експортної версії – «Яхонт») у дрібніші країни Азії, які побоюються загрози з Китаю.
Наостанок варто згадати, що все це – перспективні проєкти, за які необхідно боротися. Щонайменше половину аналогів пропонує саме Росія: літаки, авіаційне озброєння, ПТРК, танки, системи ППО та їхні модернізації. Тож час покаже, наскільки «зубастими» є українські торговці зброєю. А відступати їм немає куди – експорт зброї й так упав минулого року…