Усе починається з історії створення фільму. Продюсер Біллі Сміт і Шон Пенн на камеру розповідають, як вирішили зняти стрічку про маловідомого їм президента України. Усе, що вони знали про нього – він був комедійним актором і став причиною імпічменту Трампа.
Тоді нам влаштовують урок історії: Майдан, втеча Януковича, окупація Криму й окремих територій Донецької і Луганської областей. Вочевидь, ці події дуже сильно вразили Шона Пенна. Ось як на круглому столі про це розповідають режисери фільму:
Шон Пенн: «Ми почали робити домашню роботу й отримали контекст, що ця країна вже більше не мала майндсету колишнього Радянського Союзу. Дослідження почалося з того, з чого починається будь-яке дослідження: з прекрасної невинності. У фільмі ми з Аароном не брали камери та мікрофони, а просто йшли за чуйкою. Ми сиділи в ресторанах, отримували цей досвід, і це саме те, що ви бачите у фільмі».
Аарон Кауфман: «Ми два хлопці, які ставили запитання, на які не знали відповіді. Не було такого, що ми йшли кудись, точно знаючи, що там станеться. Це завжди було: «О, що сталося? На що це схоже?» Ми ставили запитання всім, хто знайомий з регіоном і готовий був говорити на камеру. Для мене це завжди працює».
Оце згадане сидіння в ресторанах — перше, що не дає сприймати фільм серйозно. Значну частину хронометражу займають саме ці кадри: Шон Пенн, який розпиває водку-тонік і питає в усіх довкола, що вони думають про Зеленського. Певної миті відчуваєш незручність за лавреата «Оскару».
Якщо спитати себе, чому тут так багато цих кадрів, дуже швидко знайдеш відповідь. Стрічку планували знімати про Зеленського й аж ніяк не про війну. Вона заскочила команду зненацька й сильно вплинула на той матеріал, який зрештою увійшов у фінальний монтаж.
Шон Пенн: «Я казав це вже декілька разів: я не думав, що вторгнення станеться. Але, звісно, ти також ментально готуєшся. Я не пам’ятаю, щоб змінювалися мої думки. Я пам’ятаю, що змінилися обставини. Знаєте, як вчора було сонце, а сьогодні почався дощ. У цьому випадку був дощ, який неможливо забути. У сенсі, що це був епіцентр настільки гострого історичного моменту, що ми відчували себе одночасно привілейованими бути тут і розчавленими горем. Це дуже і дуже важко».
Аарон Кауфман: «Адаптація для нас проходила в різних напрямках. Ми адаптувалися до того, що історія змінилася, і до того, як ми розповідаємо історію. Ми планували зібрати велику команду документалістів, але це змінилося. У нас була дуже маленька команда, усього лише двоє нас, які проводили багато часу в полі. Це змінило все відчуття проєкту, який став абсолютно іншим кіно, бо наші життя стали іншими на той час».
Власне перше інтерв’ю із Зеленським стається 24 лютого. Невиспаний і тверезіючий Шон Пенн має лише коротку аудієнцію, але моментально закохується в нашого президента та неодноразово зізнається йому в цьому. Але не менше його вражає і голова Офісу Президента України — Андрій Єрмак, якого тут показують (якщо говорити про зняті інтерв’ю, а не архівні кадри), мабуть, більше за Зеленського. На моє питання про те, як так сталося і чи знають автори, що Єрмак дуже неоднозначна персона в українській політиці, дають таку відповідь:
Шон Пенн: «Я ніколи не перевіряв його банківських рахунків. Але я також дізнався, що всі ці гравці — тема для пропаганди і розкручування скандалів. Ви бачили наш власний досвід, ми розмовляли з ним вдруге, бо були натхненні першою зустріччю. Він людина поруч з президентом, яка від початку там постійно. Вони брати по зброї.
Я думаю, що є дискусії про те, що він — розум, що стоїть за операцією. Він також надзвичайно прагматичний. Коли я зустрів цих хлопців і вони мені миттєво сподобалися, я з острахом подумав: «Сподіваюсь, що ці хлопці зметикують, коли вони виграють, як швидко впоратися з викликами, які виникнуть, коли прийдуть мільйони доларів на реконструкцію і почнуться шахрайські схеми».
Аарон Кауфман: «Нам було важливо отримати думку людей з вулиці, думку військових, але також когось на кшталт Єрмака, який працює з Зеленським особисто. Усі знають Зеленського. Для мене не було кращої людини, яка б була близька, бачила його як фігуру шоу-бізнесу і бачила його як лідера країни. Це виглядало дуже логічно для нас».
Узагалі підбір спікерів і спікерок у стрічці — окрема тема. Разом з офіційними особами на кшталт Резнікова, вже згаданого Єрмака, Кулеби тут зустрічається експрем’єр Гончарук (Шмигаля якимось чином проігнорували), власник Veterano Pizza Леонід Остальцев, колишня керівниця Одеської митниці Юлія Марушевська та інші. Нам логіку цього відбору не зовсім легко усвідомити, але для міжнародних глядачів це навряд чи є проблемою.
Власне для них Шон Пенн та Аарон Кауфман і створювали «Суперсилу», надто не переймаючись тим, чи дивитимуться її українці. Тому тут розвінчуються очевидні нам фейки росіян і просуваються важливі меседжі. На екрані та на пресконференції Шон Пенн закликає давати Україні зброю. І хоча у фільмі він ще шукає діалогу з росіянами, на Берлінале вже активно пропагує бойкот російської культури.
Така прямолінійність авторів дещо шокувала міжнародну пресу, яка то хвалить фільм, то називає його відвертою пропагандою. Насправді ж будь-яка серйозна розмова про нього неможлива, так само як неможливий критичний розбір валентинки чи любовної записки, кинутої із сусідньої парти. Шон Пенн привселюдно освідчується в коханні і робить це з розмахом, який припаде до смаку в першу чергу американській публіці.