Концерти в бомбосховищі – це не про те, що культура ховається в укриття. А про те, що культура сама і є укриття. Це щит. У екстремальний історичний момент, який Україна долає скоординовано і шляхетно, у час, коли документалісти фіксують, як люди, що в цивільному житті мали мову своєю головною зброєю – і мають її досі – беруть у руки неметафоричну смертельну зброю, щоб убивати і ранити, – у цей час культура залишається щитом і нагадуванням про те, за що точиться ця війна. Зрештою, Батьківщина-Мати, її щит і меч виявилися також і про це.
Із 24 лютого Львів, як і Івано-Франківськ, Чернівці та інші більші й менші міста, віддалені від ліній фронту, відчинив свої двері для вимушених переселенців, чиї домівки та плани на завтра забрала війна. За місяць війни стало помітно, як багато переселенців беруть на себе іншу соціальну роль і долучаються до волонтерства. Але і львів'яни намагаються полегшити для них адаптацію та допомогти інтегруватися на новому місці. “Львів зустрічає” — і мова йде не тільки про Головний вокзал на площі Двірцевій, і не лише про містян, що запропонували переселенцям своє житло. Благодійну культурну ініціативу з такою назвою втілює Асоціація галеристів спільно з міською радою Львова. Вона пропонує серію прогулянок і екскурсій, спокійний формат для знайомства з міським простором і мистецьким середовищем.
До ініціативи уже приєдналися артцентри "Я Галерея" та "Дзиґа", галерея "Зелена канапа", Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія Терору", Центр архітектури, дизайну та урбаністики "Порохова вежа", Личаківський цвинтар. Львівська філармонія запрошує на камерні концерти в Малому залі, там же піаністка Марта Кузій прочитала й виконала лекцію-концерт про музику в часи війни. Марта Троцюк запрошувала на Artwalk галереями вулиці Вірменської. Влодко Кауфман розповів про історію заснування “Дзиґи”. Олександра Сладкова і Павло Гудімов провадили прогулянку міськими парками.
Палац мистецтв на вулиці Коперника оперативно перелаштувався під гуманітарний штаб, а зовсім поруч нього, на вулиці Стефаника, у Муніципальному мистецькому артцентрі дві кімнати переорганізували під простір для спільної роботи переселенців і львів’ян. Вдень там пропонують відвідати виставковий проєкт “Укриття” (перші “відповідальні за укриття” — Kinder Album і Влада Ралко), а ввечері показують кіно з колекції Довженко-Центру. Інше кіно — "Що нам робити із цими будівлями?" — презентував актор з харківської резиденції "Слово" Микола Набока на кампусі УКУ. Це експериментальний короткий метр британського режисера Джонатана Бена-Шауля про несвідомий діалог між радянською архітектурою Харкова та мешканцями міста. Кадри з фільму поєднують роздуми містян про харківську архітектуру та акторську рефлексію на “динамічні особливості кожної будівлі” у формі танцювальних імпровізацій. Кошти від усіх показів цього фільму спрямовують на підтримку ініціативи Help Kharkiv, що допомагає евакуювати харків’ян до Дніпра та Полтави й постачає гуманітарну допомогу для міста.
Майже весь лютий львівські державні музеї та галереї були зачинені через пандемію, а після вибуху війни музейники складали і втілювали екстрений план порятунку для колекцій із фондів. Тепер експонати продовжують захищати вогнетривкими тканинами і відносити до сховищ, але від початку квітня у місті працюють тимчасові виставки. Більшість музеїв та галерей відчинилися і переспрямовують частину коштів за квитки на підтримку ЗСУ.
Зокрема, у галереї iconart проходить виставка іконописця та мистецтвознавця Остапа Лозинського – через війну організатори не змогли зібрати його першу посмертну експозицію, яка мала відкритись на початку квітня, до дня народження художника, тому повторили виставку "Дорога", яка вже проходила у 2014 році.
31 березня – 4 квітня на площі Ринок тривала вулична виставка “Call the War а War: Російські злочини проти медіа в Україні”. Стенди з фотографіями фіксували історії журналістів і журналісток з України і цілого світу, які загинули, опинились у полоні або зазнали переслідувань. На стенді “Зниклі безвісти й полонені” біля імені Максима Левіна хтось рукописно вивів “Вічная пам’ять Максу”. Це друга воєнна інсталяція на центральній міській площі. Першою були 109 порожніх дитячих возиків, що символізували число вбитих російськими окупантами дітей українських міст. Нині відомо щонайменше про 169 убитих дітей.
Поновили роботу репертуарні театри – а досі більшість львівських театрів, зокрема Театр Лесі і Театр Курбаса, були тимчасовим прихистком для переселенців і одночасно гуманітарним штабом, де волонтерять самі ж актори й штат. Актор Ярослав Федорчук із Театру Курбаса повернувся до того, що вміє найкраще, і проводить психофізичні тренінги, а всі зібрані кошти передає на потреби війська. Акторки з театру “І люди, і ляльки” відвідували переселенців з виставами для дітей, а також плели маскувальні сітки, назвавшись “Артіль Арахна”. Режисер театру Олекса Кравчук тим часом на фронті. Утім перші від початку війни театральні покази відбулись у Львові ще 27 березня, в День театру, наступного дня після двох потужних вибухів. Грали вистави “Великий льох” за двома поемами Тараса Шевченка (Шкільний театр УКУ “На Симонових стовпах”, режисер – Євген Худзик, режисерка співу – Надія Тарнавська) і “Перший день війни” (перформанс новоствореного на початку повномасштабної війни театру “Варта”, який співтворять митці й мисткині з різних міст, що зараз перебувають у Львові).
Поновив репертуарні концерти і Львівський органний зал – з двадцятих чисел березня він пропонує регулярну програму. 2 квітня з бароковим концертом там виступив брас-ансамбль Луганської філармонії, що від початку російсько-української війни змушений переїздити вже вдруге: у 2014 році – до Сєвєродонецька, у 2022 – до Львова. А 7 квітня формація NOVA OPERA показала там прем’єру опери “Мистецтво війни,” в якій шукає спосіб говорити про жахливу реальність мовою мистецтва в режимі реального часу.
Потроху оживають і публічні розмови: Муніципальний мистецький центр розпочав серію розмов з мисткинями і митцями про вимушені переміщення (перші співрозмовники: платформа “ТЮ” (Маріуполь), “гарелея неотодрёшь” (Лисичанськ), Dnipro Center for Contemporary Culture).
У просторі "Я Галереї" Богдан Шумилович, львівський дослідник візуальної культури, разом із Борисом Філоненком, харківським арткритиком, і куратором галереї Павлом Гудімовим говорили про живопис Андрія Сагайдаковського та Влодка Костирка. Четвертим співрозмовником – а не лаштунками – була “Драма” Євгена Лисика, розгорнута на стінах галереї. Ця виставка зібрала есхатологічну графіку художника (більше відомого як сценограф Львівської опери), його рисунки 1960-х років, інспіровані кровопролитною Другою світовою.
***
“Це наші Треті Визвольні змагання”, – написала 28 лютого поетка Катерина Калитко. Козаччина, українська революція 1917-1921 років, сучасна війна за незалежність: естафету визвольних змагань живить наша культурна пам’ять. Зникає обережність до “сильних” слів, і немовби витончується часова дистанція з поколіннями борців за волю України, які залишили нам приклад і спадок. Це і “висока” героїчна епіка у виконанні Тараса Компаніченка чи Юрія Фединського (зараз обоє музикантів у лавах Київської ТрО), і “низовий” стендап у бомбосховищі в Сумах, чий злободенний і навіть грубий маскультний гумор підхоплює традицію мандрованих дяків, відгукується нам як близький культурний код, як розгорнутий мем.
Між тим у Львові зараз квітень зі снігом і дощем – і можливість повноцінного поновлення культурного життя виглядає так само контрастно. Директорка Інституту стратегії культури у Львові Юлія Хомчин влаштувала на Facebook невелику "перекличку": хто з мистецької спільноти саме зараз захищає незалежність України зі зброєю. Імпровізований перелік доповнюється, зараз у ньому вже 89 імен. Відомо і про трьох полеглих.
Про що ці цифри? Зокрема – про єдність. Не будемо називати культуру другим фронтом, адже повномасштабна війна в якомусь сенсі вичистила мову від зайвини, недомовок, гібридності. Культура стає сховком і прихистком для усіх, хто тут живе, запрошує і залучає тих, кому важлива, стає щитом за тих, хто її захищає.
P.S. Анонс культурних подій у Львові на тиждень:
Євген Лисик, “Драма”, "Я Галерея", вул. Шота Руставелі, 8. Триває до 14 квітня.
Остап Лозинський, “Дорога”, iconart, вул.Вірменська, 26. Триває до 15 квітня.
Інга Леві (графіка), Андрій Федорчук (скульптура), “Подвійна експозиція”, галерея “Світло”, Валова, 19. Триває до 22 квітня.
Театр “І люди, і ляльки,” вул. Фредра, 6. Вистави для дітей щосуботи і неділі о 12:00; “Намалюй мені літак,” сценічне читання за Еріком-Еммануелем Шміттом, режисер – Михайло Урицький, 8-9 квітня, 15:00.
Театр Курбаса, вул. Курбаса, 3. Вистава “Апокрифи” (за Лесею Українкою; режисер – Володимир Кучинський), 9-10 квітня о 18:00.
ШТУКУ “На Симонових стовпах”, Нижній храм Климента Папи, вул. Козельницька 2А.
Вистава “Великий льох” (за Тарасом Шевченком; режисер – Євген Худзик, режисера співу – Надія Тарнавська; 9 квітня о 18:00. Вистава “Сніг у Флоренції” (за Ліною Костенко; режисер – Євген Худзик; запрошені актори – Олег Стефан із Театру на лівому березі Дніпра та Микола Набока з харківської резиденції “Слово”), 12 квітня о 16:00.
Події за хештеґом #львівзустрічає.
