Святославе, близько місяця ви в лавах ЗСУ. Як вам зміна амплуа з музиканта на лейтенанта Збройних сил?
Та насправді нічого не змінилось. Бачите, я співаю, як зараз для пластунів, я співаю для людей на сході України, для бійців, у метро, на вокзалі. А якщо серйозно, то для мене велика честь бути частиною Збройних сил України. Це було свідоме рішення. Поки що в мене основними функціями є зустрічатись з людьми, піднімати їм настрій, давати певний заряд енергії. Але ми добре розуміємо, що війна може прийти до кожного.
У вас є зброя?
Безумовно, я офіцер.
Ви вмієте нею користуватись? Тренуєтесь?
Я займаюсь тим, щоб користуватись нею достойно
Якщо буде наказ замість гітари брати автомат, будете готові до цього?
Людина, яка є в армії, повинна розуміти, що вона має бути готовою до всього. Як можна йти в армію, а потім казати - я не готовий брати зброю?
Скільки українських міст уже відвідали під час повномасштабного вторгнення?
Багато, десятки. Уже навіть не рахую. Це ж не тільки великі міста, але й містечка. Два, три за добу. Пару десятків точно.
Що найбільше вразило під час візитів до міст, у які прийшла війна?
Найзворушливіше - це рівень патріотизму всіх українців. Незалежно від того, де я бував. Усі готові боротись за свою країну, йти до кінця і перемагати. Ми найхоробріша нація світу, і я цим пишаюсь.
Чи бувало страшно?
Та мені завжди страшно, я звичайна людина. Людина, яка не має страху, мені здається, має певні психічні відхилення. Тобто всі люди бояться. Питання не в тому, що в тебе немає страху, питання в тому, чи ти можеш його опанувати. Я стараюсь його опановувати, тому що вважаю, що те, що я роблю - воно важливе.
Потрапляли під обстріли?
Безпосередньо під обстріли, там де я бував, не потрапляв. Але були небезпечні ситуації, в яких, скажімо так, непросто знаходитись. Та я не хотів би про це говорити. До закінчення війни я не буду це оприлюднювати.
Ви пересуваєтесь під додатковим захистом, у бронежилеті?
Це питання, на які я не мав би відповідати. Як я їжджу, з якою командою, яка в мене форма захисту, в якому автомобілі, які маршрути обираю – я волів би залишити при собі. Ці питання не є публічні.
Який настрій у людей, яких ви зустрічаєте у Харкові чи Охтирці?
Чудовий, бойовий. От мер Охтирки (Павло Кузьменко. – Авт.) навіть з гумором ставиться до ситуації. Коли ми приїхали туди, я запитав: як настрій? Він відповів, що чудово, сьогодні ще не прилітало. Але насправді за тим жартом у людини, яка це все пережила, дуже багато сліз, горя та переживань. Охтирка, наприклад, напівзруйнована, і я не знаю, скільки часу потрібно, щоб усе це відновити.
У Миколаєві ви зустрілись з одним із, скажімо так, героїв цієї війни Віталієм Кімом (голова Миколаївської ОДА. - Авт.). Які враження?
Такі самі, як і від його відео. Він на своєму місці, працює і робить усе для того, щоб Миколаївщина не була під ворогом. Воює, зупиняє навалу. Мені здається, що він гарний керівник.
У спілкуванні він теж такий позитивний?
Він зосереджений. Безумовно, його роль - на камеру надихати людей. Думаю, він це робить і у звичайному житті. Але головне, мені здається, що він зосереджений і знає, що робить.
Як політичний опонент, бувало, що ви критикували Володимира Зеленського.
Чому опонент?
«Голос» і «Слуга Народу» на парламентських виборах були суперниками.
Та ні, я нікого не вважав своїм опонентом. Я прийшов у політику, щоб привести нових людей. Я це зробив і, в принципі, більше політикою не займаюсь.
Гаразд, усе ж як вам Володимир Зеленський під час війни?
Я повністю його підтримую. Я вважаю, що вся країна зараз бореться з ворогом і Верховний головнокомандувач виконує свої функції.
Ви неодноразово звертались до росіян. Якась реакція на ці звернення була?
Ми подивимось. Якась була, але треба почекати. Вода ж камінь точить. Але я думаю, що самих моїх звернень мало.
Можливо, хтось з російських музикантів, зокрема ті, які засудили анексію Криму, якось зреагували?
На рівні постів у фейсбуку. І на рівні їхнього виїзду за кордон. Бо вони не можуть залишатись у цій країні. Але це опосередковано і їхня провина, що вони стільки років терпіли. І коли вже було пізно щось робити, вони просто взяли і виїхали, тому що люди, в яких є совість, не можуть там залишатися. Тільки Україні зараз від цього не легше.
Натомість вас підтримали музиканти Massive Attack (британський трип-хоп-гурт. – Авт.).
Це мої знайомі, ми підтримуємо стосунки, Роб (Robert Del Naja, лідер Massive Attack. - Авт.) написав мені відразу після нападу Росії. Запитав, чи все добре. І я просто почав з ним активно спілкуватись. У нас є багато спільних творчих планів, але поки що про це не буду говорити.
Після перемоги?
Може, і не після перемоги, але, скажімо так, поки що в мене занадто мало часу. Я хочу весь свій час приділяти хлопцям на фронті, підтримці біженців, госпіталів і так далі. Я багато їжджу, і в мене немає фізично часу для реалізації творчих планів.
Ще хтось із закордонних музикантів надсилав слова підтримки?
Я мало з ким спілкуюсь, але підтримали багато західних відомих журналістів, політиків. Багато хто робить це публічно, по фейсбуку чи у твіттері, багато хто приватно, по телефону.
Музика чи поезія під час війни пишеться?
Немає зараз змоги повноцінно займатись музикою. Немає інструменту. Я якісь мелодії трошки придумую, але більше вдається поезія. Бо поезія не вимагає нічого, крім телефона, в якому ти її можеш записати.
Святославе, що ти відповів би тим, хто каже, що Вакарчук у ЗСУ задля піару?
Нічого. Навіщо мені з ними розмовляти? Я роблю свою справу.
А що відповів би тим, хто каже, що у ЗСУ Вакарчук, як і в парламенті, ненадовго?
Дивіться, це зовсім інша ситуація. Щойно буде потреба в демобілізації, я демобілізуюсь. Я не збираюсь ставати професійним військовим. І, до речі, коли я йшов у парламент, я говорив людям, що моя задача – привести туди потрібних людей, а не робити політичну кар’єру. Я вважаю, що політики займаються політикою, а музиканти – музикою. Але зараз така ситуація, що в нас війна в країні, війна – це справа кожного. Я роблю те, що можу, і буду робити стільки, скільки це буде потрібно моїй країні.
Коли закінчиться війна?
Цього не знає ніхто. Не робімо прогнозів, робімо так, щоб кожен наближав нашу перемогу. Фразами “скільки буде тривати війна” перемогу ми не наблизимо. А щоденною роботою – так.
Ми переможемо?
Сто відсотків.
Чому така впевненість?
Як хтось написав, ми переможемо, бо ми не маємо права програти.
