Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського
Головна всеукраїнська бібліотека насторожує розмахом радянської модерної будівлі. На вході зустрічає охоронниця — сувора під стать будови. Хоча Ольга Василенко, директорка Інституту бібліотекознавства НБУВ, розповідає, що стереотип про строгість книгозбірень залишився ще з радянського часу – тоді охочих записатися та взяти книгу було дуже багато, і бібліотека орієнтувалася на обслуговування тих категорій читачів, діяльність яких була пов’язана з науковою роботою, освітою чи підвищенням фахового рівня. Зараз же, відповідно до правил закладу, усі громадяни України, які досягли повноліття, можуть стати читачами Вернадки.
Фонд закладу становить майже 16 млн одиниць. НБУВ звертає увагу і на цифрові науково-інформаційні ресурси: електронну бібліотеку, загальнодержавну реферативну базу даних “Україніка наукова”, проблемно-тематичні та спеціалізовані бібліографічні бази даних. Згідно з останніми даними, на сайті НБУВ зареєстровано більше ніж 5 млн ip-адрес користувачів цих ресурсів з усього світу.
На час майже всього карантину бібліотека була зачиненою для відвідувачів, однак ті, хто має читацький, могли користуватися абонементом. Для усіх охочих установа відчинилася лише після останніх послаблень наприкінці весни цього року. Обслуговування на час локдауну тривало у віддаленому режимі: працівники надавали інформаційні довідки за запитами користувачів і методичні консультації, готували книжкові виставки та онлайн-заходи. НБУВ долучилася і до програми «Книжковий Арсенал у твоїй бібліотеці», у межах якої відвідувачі закладу могли доєднатися до «Книжкового Арсеналу» онлайн зі стін установи.
Читачі почали більше звертатися до електронних ресурсів установи — на 20% збільшилася відвідуваність вебпорталу бібліотеки порівняно з минулим роком. Оскільки на час локдауну велося багато робіт, пов’язаних з електронними ресурсами та базами даних, більш помітною стала проблема невідповідності технічних ресурсів сучасним вимогам, говорить пані Василенко. Наголошує, що це проблема не лише бібліотеки Вернадського, а й переважної частини бібліотек в Україні.
Також серйозні труднощі пов’язані з браком кадрів – формування потужних науково-інформаційних ресурсів, якісне обслуговування користувачів, робота з фондом, його дослідження та збереження, виконання реставраційних та інших робіт потребують працівників певного рівня. І хоча, за даними на 2016 рік, щороку заклади освіти України випускають до 420 бібліотечних фахівців, працювати до книгозбірень йдуть одиниці — через мінімальну заробітну плату (навіть у таких провідних установах, як Вернадка) та відсутність сучасної комп'ютерної техніки і ліцензійного програмного забезпечення для роботи. Загалом у НБУВ наразі працює більше 600 бібліотекарів.
Причиною проблем галузі пані Василенко називає недостатньо збалансовану політику у сфері бібліотечної справи та відсутність потрібного фінансування стратегічних програм державного рівня. Увага Міністерства культури та інформаційної політики України спрямована, перш за все, на розвиток і підтримку публічних бібліотек, що перебувають у їхній зоні опікування, тоді як бібліотеки інших систем і відомств (Вернадка підпорядкована НАНУ — Ред.) цієї підтримки не відчувають.
Повернути велику кількість читачів до стін книгозбірень можна переформатуванням бібліотечного простору, впровадженням автоматизації бібліотечних процесів і телекомунікацій у систему обслуговування, активною різновекторною комунікацією, вважає працівниця Вернадки. Це може бути запрошення до заходів адресно-цільової аудиторії потенційних користувачів, оновлення сайтів, активне використання соцмереж тощо. Значну роль відіграє і робота з ВНЗ: «Люди, які бувають за кордоном, коли заходять до бібліотек, дивуються, адже зали там переповнені. На мою думку, проблема ще й у тому, що заклади освіти недостатньо уваги звертають на рівень самостійної роботи студентів, часто дозволяють користуватися готовими текстами студентських робіт з інтернету. Це впливає й на якість освіти. Ба більше – значно знижується загальний рівень культури роботи з друкованими виданнями. Так, сучасні діти не завжди вміють користуватися навіть енциклопедіями чи довідниками».
Щодо Стратегії розвитку читання, бібліотекарка вважає, що багато пунктів документа не потребують додаткових зусиль чи фінансових витрат на реалізацію завдань. Поява такого документа державного рівня вже сама по собі є подією, яка звертає увагу на суспільну проблему.
Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого
Фонди Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, до 2016 року відомої як Парламентська, складають майже 5 млн екземплярів. Окрім безпосередньо роботи з читачами, діяльність установи пов’язана з постійною методичною підтримкою приблизно 15 тисяч менших бібліотек і їхніх філій по всій Україні. Зокрема, бібліотека видає науково-виробничий журнал «Бібліотечна планета», на сторінках якого висвітлюється широкий спектр актуальних питань для фахівців, досвід роботи українських та зарубіжних бібліотек, питання впровадження цифрових технологій.
Щодо відкритості закладу для читачів, Світлана Ковальчук, учений секретар НБУ ім. Ярослава Мудрого, розповідає: «Ми обслуговуємо всіх відвідувачів: студенти, пенсіонери, просто молодь, яка гуляє Хрещатиком і хоче знайти затишне місце, де є вай-фай. Але за статистикою, усе ж більшість читачів — науковці, здобувачі вищої освіти та люди літнього віку, які приходять не лише за книгою. До послуг користувачів – культурно-мистецькі заходи, живе спілкування, вивчення мов, розвиток цифрових навичок, робота в інтернет-центрах тощо». Читачів у закладі влітку приймають із 12:00, в інші ж пори року бібліотека відчиняється о 10:00.
Від початку карантину робота установи не припинялася. Зокрема, пані Ковальчук вважає, що пандемія, так чи інакше, активізувала роботу бібліотеки над власними електронними ресурсами. Більше уваги почали приділяти електронним ресурсам — зокрема, Електронній відкритій бібліотеці, – у яких є цифрові копії видань із фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого, поновилася активна робота з наповнення електронної бібліотеки «Культура України», «Зведеного каталогу оцифрованих видань», «Української бібліотечної енциклопедії». Бібліотекарка розповідає, що за 2020 рік використання сайтів НБУ ім. Ярослава Мудрого зросло у два рази. Відповідно, активну роль під час локдауну відігравали відділи, які безпосередньо відповідають за роботу з електронними ресурсами. Крім того, тепер близько третини замовлень користувачів здійснюються через інтернет.
«Уся робота бібліотек, так чи інакше, пов’язана з промоцією читання. Без загальної державної підтримки важко досягти тих цілей, які були у Стратегії промоції читання. Хоча, звісно, навіть без фінансування поширювати культуру читання на місцях можна – долучатися до днів міст або використовувати гейміфікацію, якщо ми говоримо про залучення підлітків, наприклад. Важливо бути частиною спільноти, для якої працюєш, знати потреби своїх користувачів», – розповідає пані Ковальчук. Проте вважає, що коли є фінансування, цей процес набуває поширення та охоплення, зокрема, серед бібліотек у менших населених пунктах: «У Стратегії передбачене оновлення швидше для маленьких бібліотек у регіонах. Для них брак поповнення фондів більш відчутний. Наприклад, ми як національна отримуємо обов’язкові примірники від видавництв. І це одне з основних джерел комплектування. Звісно, карантин вплинув на саму видавничу справу – скоротилося число накладів, низка видавництв призупинили роботу. У цьому сенсі читачам і бібліотекам більшості невеликих сіл і містечок пощастило ще менше – доступ до нових видань у Києві отримати легше».
Наукова бібліотека імені М. Максимовича КНУ ім. Т. Шевченка
Бібліотека КНУ ім. Т. Шевченка вирізняється абітурієнтським ажіотажем — на час вступу тут розміщують приймальну комісію. Директор бібліотеки Олег Сербін жартує, що раніше студенти часто потрапляли до бібліотеки перед випуском, підписуючи обхідний лист, тепер же з першого курсу точно знатимуть, де вона розташована.
«Мені здається, що після чергового локдауну до нас почали приходити, аби просто трохи офлайнити себе, вирватися з квартири працювати десь у іншому місці. Оскільки ми університетська бібліотека, у нас деякі викладачі навіть проводили лекції, звісно, по зуму, але саме звідси. До того ж не зупинився процес захисту дисертацій», — розповідає директор про відвідувачів, які приходять до бібліотеки з прямою метою.
Бібліотеки відіграють свою роль, коли необхідна інтелектуальна долученість — як персоналу, так і «живих фондів». «Кілька років тому ми запустили проєкт Old Printed Book, де у хорошій якості є відскановані рукописні та стародруковані видання. Дослідник може все подивитися та замовити дистанційно саме те джерело, яке йому необхідне, потім прийти до нас і забрати. Тут незамінна безпосередня комунікація з бібліотекою як локацією. До того ж ця локація не має бути суперсерйозною. Люди приходять не лише за книгами, а й задля спілкування. Є бібліотеки, які працюють не для читачів, а задля красивих звітів. На цьому і тримається стереотип про бібліотеки як несучасні та нудні установи», — ділиться пан Сербін.
Для того, щоб бібліотеки в Україні не втрачали читачів, зокрема й серед молоді, директор цієї книгозбірні вбачає необхідність у співпраці з лідерами думок. Пан Сербін мріє, наприклад, про соціальний проєкт за підтримки держави, що подавав би установу як хаб для зустрічі з людьми та «живими книгами».
***
Член правління Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Ігор Степурін в інтерв’ю Суспільне.Культура про бібліотечні закупівлі підраховує: «Якщо на поточний 2021 рік було виділено 52 млн грн на закупівлю, то на 2022-й, мені здається, може бути 75-80 млн саме на закупівлю літератури. 100 млн – це було б дуже гарно».
Уже 29 вересня має відбутися засідання профільного Комітету гуманітарної політики, після якого будуть подаватися правки на збільшення фінансування галузі. Залишається сподіватися на можливість вибороти бюджет на культуру, зокрема на бібліотеки.
Від редакції: нагадаємо, що ви можете підтримати якісну журналістику, та, окрім контенту високого ґатунку, отримати додаткові бонуси. Зокрема — промокод зі знижками на купівлю книг від українських видавництв.