Давайте одразу повторимо й більше не будемо до цього повертатися. Спорт не знаходиться поза політикою. Він, як і будь-яка сфера суспільного життя, тісно з нею пов’язаний. Це аксіома, яка не потребує пояснень.
Отже, від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну минуло вже понад три з половиною роки. На початку 2022-го світова спільнота об’єдналася в бажанні тотально ізолювати росіян за розв’язану війну, але згодом почала послаблювати хватку. Перший прецедент мав місце фактично одразу у спорті. Поки російські фігуристи, футболісти, гандболісти тощо сиділи вдома, тенісисти з паспортом РФ спокійно виступали на найпрестижніших турнірах.
Як тільки цей крок не виправдовували… Мовляв, ці тенісисти не живуть в Росії й Білорусі, вони не підтримують режим (десь сміється подружка білоруського диктатора Олександра Лукашенка Аріна Соболенко). Насправді одразу 11 російських і білоруських тенісисток і тенісистів розташовувалися в топ-50 рейтингів WTA й ATP, а білоруска Соболенко взагалі була першою ракеткою світу.
В інших видах спорту, варто зазначити, ситуація була кращою. Міжнародний олімпійський комітет (МОК) заборонив росіянам і білорусам виступати на змаганнях, підтримавши українських атлетів і засудивши таким чином російський напад. За це варто подякувати зокрема тодішньому очільнику організації Томасу Баху, якого в Україні звикли критикувати.
З часом стало зрозуміло, що завдання українських спортивних чиновників і спортсменів полягає в тому, аби за будь-яку ціну не допустити до Олімпійських ігор у Парижі росіян і білорусів. Їх у 2023 році вже почали поступово проштовхувати в окремих видах спорту в статусі нейтральних атлетів. Це завдання першочергово лягло на плечі Вадима Гутцайта, який після перемоги на виборах президента НОК у листопаді 2022-го поєднував крісла очільника олімпійського комітету й міністра молоді та спорту.
Його критикували фактично за будь-якої можливості у 2023 році, але ж найкраще про роботу в спорті свідчать цифри. До пів сотні росіян і білорусів у нейтральному статусі приїхали на Ігри в Парижі й безславно звідти поїхали, не потрапивши на церемонії відкриття й закриття змагань. І планета від того не перестала крутитися. Словом — дякую за це, Вадиме Марковичу.
Як вдалося досягнути такого результату? Росіяни загрузли в критеріях нейтральності. Складно довести, що ти проти війни й водночас брати участь у концертах на підтримку так званої «СВО».
Пробачте вже за довге розгойдування — потрібно пояснити ситуацію. Що ми маємо станом на 2025 рік? Президент США Дональд Трамп зустрічається з очільником Кремля Путіним на Алясці, вистеляючи диктатору червону доріжку. Пам’ятаєте нашу аксіому? Чому ж у спорті не вистелити червону доріжку?
Особливо якщо росіяни методично роками годували низку міжнародних спортивних федерацій. Вони купували очільників міжнародних федерацій, президентів національних спортивних осередків по всьому світу. Таким чином вдалося сформувати свій пул у МОК. Найвідоміші приклади — Міжнародна федерація боксу, дзюдо, плавання, шахів… УЄФА й ФІФА. Останніх підгодовували грошима «Газпром», який був спонсором Ліги чемпіонів УЄФА протягом років. Після війни потоки обрізали, тому очільники цих двох організацій — Александр Чеферін і Джанні Інфантіно — час від часу виходять до ЗМІ із заявами про необхідність допуску хоча б молодіжних російських команд. ЩО ВАМ ЗРОБИЛИ РОСІЙСЬКІ ДІТИ???
Сьогодні ледь не щодня спортивні чиновники кажуть про необхідність переглянути умови допуску росіян до змагань. Особливо часто таке звучить від зимових видів спорту. Попереду ж Олімпійські ігри в Італії. Хіба можливо, щоб сакральний для росіян турнір із фігурного катання пройшов без представників «вєлікой»? Тетяна Навка, дружина прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова, і Тетяна Тарасова, перевірена роками путіністка, цього не переживуть…
А що Україна? Ми обурюємося, надсилаємо листи (це дійсно необхідно! За це і НОК, і Міністерству молоді та спорту респект) й силами Tribuna.com (привіт Стасу Орошкевичу) й журналіста Главкома Артема Худолєєва ловимо росіян, які підтримують війну й, як наслідок, не підпадають під критерії нейтральності. Паралельно свій реєстр «чемпіонів терору» веде Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Потрапити під їхні радари хотілося б найменше, самі розумієте. А де системна робота всіх суб’єктів спорту в Україні, де робота федерацій?
Хтось скаже, що для впливу на рішення окремих міжнародних федерацій, які, до слова, мають вирішальне слово у питанні допуску атлетів з РФ і РБ до змагань, немає ресурсів? На чемпіонат України зі спортивної гімнастики в Палаці спорту у Мінмолодьспорту 10 мільйонів гривень знайшлося…
Говорімо відверто. Україна поступово, але впевнено програє у боротьбі з допуском росіян і білорусів до змагань. Просто в дзюдо вже остаточно, а в умовному фехтуванні… ще ні. Так сталося, що під куполом адекватності поки перебувають лише українські легкоатлети. Їм легше, бо очільник World Athletics Себастіан Коу має чітку позицію: допоки триває війна, росіян і білорусів не буде! А що робити з іншими міжнародними федераціями? Працювати — і нашим місцевим федераціям, і спортсменам.
А тепер ми зіштовхуємося зі ще однією проблемою. У якому стані перебувають українські федерації? Краще за мене сказав міністр молоді та спорту Матвій Бідний. Міністерству досі доводиться допомагати деяким федераціям із перекладом листів до міжнародників англійською мовою… Давайте глибше. У Федерації гімнастики тривають розбірки між віцепрезиденткою Стеллою Захаровою й спортсменами; у Федерації хокею України раз на декілька років відбувається захоплення влади, про що постфактум повідомляють ЗМІ; те саме стосується й Федерації боксу, яку, схоже, лише нещодавно перестало «температурити».
А знаєте, який стан справ у фігурному катанні? На сайті УФФК остання новина про вид спорту з’явилася 20 вересня 2024 року. А ми тут розповідаємо, що росіяни б’ють по льодових аренах… Як би сумно не було, здається, перша олімпійська чемпіонка в історії України Оксана Баюл зі США самотужки робить більше, ніж уся українська федерація тут, в Україні.
Фігурне катання в Україні – це взагалі цікавий вид мазохізму нині. Ви чули про Івана Шмуратка? Це український фігурист, з яким упродовж роботи в спортивній журналістиці я записав два інтерв’ю. Так от, знаєте, де він готується до змагань? На ковзанці одного з торгівельних центрів у Києві… Паралельно з ним на ковзанах катаються інші відвідувачі… Це так само, якби срібний призер Олімпіади в Парижі Сергій Куліш готувався до Ігор у тирі на ВДНГ, роблячи 20 пострілів за 100 гривень.
«Хто може вплинути на федерації?», — спитаєте ви. Здається, що ніхто, бо це громадські організації. Але ж ні! Статус національної федерації в Україні присвоює… Міністерство молоді та спорту. Одразу зауважу, що не планую кидати каміння в інституцію чи її очільника Матвія Бідного. Ні він, ні президент НОК Вадим Гутцайт фізично не можуть знати про стан справ в усіх федераціях, але прислухатися до журналістів мають. Навіщо ж ми підсвічуємо проблеми… До речі, недопуск росіян у виді спорту може бути гарним маркером ефективності роботи.
Та не федераціями єдиними. Кожен спортсмен повинен докласти максимум зусиль для впливу на ситуацію. Що конкретно робити, шановні спортсмени? Зайдіть на сторінку в Instagram найтитулованішої олімпійської спортсменки України Ольги Харлан. Її загалом це питання мало б не дуже хвилювати, бо спортивні гештальти легенда давно закрила. Але ж не фехтуванням єдиним. Вона — яскравий приклад українки, яка бореться за свою країну всюди. Інша справа, що у Міжнародній федерації фехтування є велике російське лобі, проти якого важко щось зробити не лише Ользі, а й федерації, яка, на відміну від багатьох, продовжує боротьбу.
Хотілося б такої самовіддачі від дзюдоїстки Дар’ї Білодід, яка замість цього продовжує штампувати пачками рекламні пости. Не рахую її грошей, але цю завзятість варто спрямувати в правильне русло. Як Магучіх, як Середа…
Об’єднавшись, є шанс залишити бан росіян у силі ще декілька років. А якщо ні? Якщо росіян допустять до змагань у команді, якщо раптом дозволять виступати під власними прапорами — що робитимемо? Чи знають очільники наших спортивних інституцій, що робити? Можливо, нашим спортсменам доведеться сидіти вдома на знак протесту. Або ж приїжджати на турніри, намагаючись перемогти росіян, не тиснувши їм руки… А якщо український спортсмен програє росіянину? Ми готові до такого сценарію?
У липні 2023 року перед кваліфікаційним чемпіонатом світу з фехтування це питання вже було на порядку денному. Той турнір був шансом для наших шаблісток здобути ліцензії на Олімпіаду-2024 у Парижі. На щастя, спільними зусиллями ухвалили рішення виступати на турнірі. Саме там Ольга декласувала «нейтральну» росіянку й відмовилася тиснути їй руку. Все, що було далі, — історія. Ольга принесла Україні бронзову олімпійську медаль в індивідуалі й золоту — у команді. Якби проігнорували той турнір — залишилися б без цього.
Тому й хочу звернутися, ба більше — звертаюся до Вадима Марковича Гутцайта, до Матвія Вікторовича Бідного, до вищого військово-політичного керівництва України з проханням створити чіткий план дій на полі спортивного протистояння з росіянами й білорусами. Хто, що і як повинен робити, щоб зупинити повернення представників РФ і РБ на міжнародну арену? Ще б не завадило розуміти, що ми робитимемо, коли їх повернуть. Бо підготовлений — озброєний.