Тобто, з однієї сторони, мораторій вже не діє і можна укладати угоди про купівлю-продаж сільськогосподарських земель, а з іншої – відсутність закону про обіг земель сільськогосподарського призначення згідно Земельного кодексу України (пункти 14 та 15 розділу X «Перехідні положення») не дає правових підстав запускати ринок цих земель. Сподіватися на те, що законопроект №2178-10 буде проголосований швидко, не варто, оскільки після першого читання до нього внесено більше 2000 правок, а розглянуто лише трохи більше двохсот.
Враховуючи те, що в Україні вже давно сформувався клас спритних земельних спекулянтів, можна передбачити, що вони не втратять можливості скористатися інституціональною пасткою у вітчизняному земельному законодавстві і юридично оформлять ряд угод про купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, які неформально вже укладені.
Судячи з поведінки парламентської монобільшості вона налаштована за будь-яких обставин прийняти закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, але необхідно витримати вимоги регламенту і розглянути до другого читання представлені депутатським корпусом зауваження, а цей процес займе багато часу, що знову ж таки створить додатковий часовий люфт для нарощення обсягів спекулятивних угод із земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
У славнозвісному законопроекті №2178-10 найбільш резонансна норма – це рівень концентрації земель сільськогосподарського призначення в одного бенефіціара. У проголосованому у першому читанні варіанті встановлена норма, згідно якої не більше 8% загальної площі сільськогосподарських земель адміністративної області може знаходитися «в одних руках». Якщо середня по Україні площа сільськогосподарських угідь адміністративної області складає 1,66 млн. га., то середнє значення максимальної площі, яка може концентруватися в одного бенефіціара, становить 132,7 тис. га. (рис. 1).
*розраховано за даними Держгеокадастру України
Водночас неоднорідність площі сільськогосподарських угідь в розрізі адміністративних областей України означає також значні регіональні відмінності максимальної площі сільськогосподарських угідь, яка може концентруватися в одного бенефіціара. Так площа сільськогосподарських угідь становить у Одеській області 2,59 млн. га., у Дніпропетровській – 2,5 млн. га., у Харківській – 2,41 млн. га., у Запорізькій – 2,24 млн. га., у Полтавській – 2,17 млн. га. Відповідно у цих областях спостерігається і найбільша концентрація сільськогосподарських земель в одного бенефіціара: в Одеській – 207,3 тис. га., в Дніпропетровській – 201,0 тис. га., у Харківській – 192,9 тис. га., у Запорізькій – 179,3 тис. га., у Полтавській – 173,2 тис. га. Найнижчі показники максимальної концентрації сільськогосподарських земель в одного бенефіціара становлять в Закарпатській (36,1 тис. га.) та Чернівецькій (37,6 тис. га.) областях.
Така максимальна концентрація сільськогосподарських земель в одного бенефіціара, якщо дана норма законопроекту №2178-10 буде проголосована в другому читанні, враховуючи мінливість українського законодавства, дасть новий імпульс для нарощення банку сільськогосподарських земель у агрохолдингових утворень (це вже буде банк не орендованих, а власних с/г земель).
Водночас скороспілий закон про обіг земель сільськогосподарського призначення не створює інституціональної бази для надання дорадчо-консультативних послуг дрібним землевласникам (власникам земельних паїв) щодо поведінки на ринку сільськогосподарських земель і оформлення необхідного пакету документів для укладання угод купівлі-продажу земельних ділянок, що робить дану категорію землевласників ще більш вразливою перед свавіллям земельних спекулянтів, які знаходяться на короткій нозі зі служителями Феміди.
Як розгортатиметься ситуація у сфері земельних відносин після 1 січня 2020 року спрогнозувати важко. Однак, виходячи з останніх потуг влади у даній сфері, можна передбачити, що кожен наступний крок правлячого політичного істеблішменту у форсуванні процесу запуску ринку земель сільськогосподарського призначення буде лише додавати напругу у земельних питаннях.