Дивна закономірність - одразу після початку масових громадських акцій в Україні та дестабілізації політичного життя, частина українського політикуму знову почала активно використовувати в своїй риториці тему розділу України.
Розпочав (точніше першим реанімував) цю тему Віктор Медведчук, який у своєму інтерв’ю для Еха Москви, розповідав про розкол в Україні, як про доконаний факт. На думку українського політика, єдиним виходом з кризи є запровадження в Україні федеративного устрою.
Не пройшло і тижня, а українці вже отримали чергову порцію повідомлень, що їхня держава, точніше суспільство також розділене. Тезиси про тектонічні розломи в Україні, які Дмитро Медведєв виголосив під час останнього засідання ради міністрів Союзної держави, викликали серйозне обговорення і, в черговий раз, нагадали про присутність завжди «стурбованого ситуацією в Україні» старшого брата.
То чи дійсно в Україні стався розкол? І якщо так, то де проходить його межа?
Ефект Врадіївки
Дмитро Медведєв розповідаючи про тектонічні розломи в українському суспільстві не торкнувся географічних меж, які традиційно використовує у своїй риториці Віктор Медведчук.
Набір цих традиційних гасел про різницю менталітетів на Сході чи Заході, Півночі чи Півдні не змінився починаючи з 2004 року. Сьогодні, як і в минулі роки, українців намагаються розділити за географічними межами, використовуючи для цього історичну, культурну, соціальну, політичну та інші сфери життєдіяльності. При цьому, політичні діячі, які прагнуть заробити на такому розділі України певні дивіденди, забувають, що зараз українці не розділені жодним з вищеперерахованих фактів, а навпаки об’єднались навколо однієї з простих, але надзвичайно важливих вимог, а саме припинення безчинств влади та правоохоронних органів.
Потужний «ефект Врадіївки» загальноукраїнського масштабу стер географічні кордони між жителями різних регіонів України та поставив на перший план не зовнішньополітичні, а загальнолюдські права та норми.
Яскравим підтвердженням цьому можуть бути і намагання прибічників Партії регіонів організувати масові мітинги на підтримку курсу діючої зараз влади.
Нагадаю, що на вихідні партія влади обіцяла зібрати в Києві 200-тисячний мітинг. В ці дні, практично у всіх великих промислових центрах України, спостерігались мобілізаційні потуги партійного апарату. Для організації такого масового заходу залучаються, зокрема, додаткові поїзди, технічна допомога ДСНС, військові польові кухні та багато інших важливих нюансів. Але навіть за умови таких широкомасштабних організаційних заходів до заявленої 200-тисячної відмітки організаторам буде важко наблизитись.
Крім цього, суспільство об’єднане ще й проєвропейською риторикою, яку продовжує використовувати і партія влади і опозиція. Лозунги, які одночасно лунають і на Сході, і на Заході про підтримку курсу євроінтеграції є абсолютно тотожними, що в значній мірі є позитивними об’єднавчим чинником.
Ситуація, яка склалась сьогодні свідчить тільки про одне - зараз в Україні немає різкого розділу по будь-якому з ключових нагальних питань, а тому всі розмови про катастрофічно розділене українське суспільство позбавлені будь-якого серйозного підґрунтя.
Дмитре Анатолійовичу, а ви таки праві!
Хоча в значній мірі, Дмитре Анатолійовичу Ви таки праві – в Україні дійсно зовсім недавно стався великий і глибокий тектонічний розлом. Проте, цей розлом не розділив українське суспільство на дві діаметрально протилежні фракції (як багато хто сподівався), а провів певну межу між минулим і майбутнім української держави. Україна справді розділилась, але не в територіальному, а в часовому просторі - на «до Євромайдану» та «після Євромайдану». Цей розділ фактично ознаменував народження нового постєвромайданівського суспільства, суспільства яке вже не збирається великою громадою тільки на концерти музичних гуртів, а виходить на вулицю захищати свої інтереси та права своїх співгромадян. Таке суспільство вважає найкращою у світі ту ялинку, яка зараз стоїть на майдані незалежності і готове обміняти всі гламурно-розцяцьковані хороводи та льодові катки з радянської доби на звичайне відчуття свободи та безпеки.
Але це ще не все... Важливим є те, що це нове суспільство виросло з совкових штаненят і його дуже важко буде в них знову одягнути.
Така еволюція українського народу ставить під велику загрозу проект реінкарнації геополітичного правонаступника Радянського Союзу. Тому цілком зрозумілі Ваші переживання – такий тектонічний розлом сильно загрожує існуванню держави, але не України, а держави, яку Ви вже давно мрієте відновити в колишніх кордонах СРСР…
Собирателям земель русских
І ще одне… Звичайно, приємно спостерігати за тим, як лідери братнього народу турбуються та переживають про долю свого сусіда, але все ж інколи варто потурбуватися і про власну внутрішньополітичну ситуацію, адже Росія це найбільша за площею країна світу з 140-мільонним населенням… Цілком зрозуміло, що такий гігант не може нормально функціонувати без належної уваги керівництва країни. Маючи такі колосальні розміри, Росія, попри всю помпезність великих адміністративних та промислових центрів, має безліч проблем на периферії. І зараз Кремлю доцільніше було б сконцентрувати увагу на розвитку власних віддалених територій, які мають колосальний потенціал, але часто відкинуті керівництвом країни на другопланові позиції.
Без укріплення внутрішніх форпостів на переферії, Російська Федерація, навіть повністю відновивши кордони колишнього СРСР, ніколи не зможе претендувати на роль довгострокового геополітичного гравця, адже невирішені внутрішні проблеми у соціальній сфері постійно генеруватимуть дисонанс, який врешті-решт знову розвалить мегакраїну зсередини – таке вже було зовсім нещодавно.
Тим паче, вживаючись надто сильно в роль «собирателя земель русских», завжди треба пам’ятати гіркий історичний досвід Київського князя Святослава Ігоровича, якому свого часу піддані написали наступні рядки: «Ты, князь, ищешь чужой земли и о ней заботишься, а свою покинул…». Натяк, сподіваюсь, зрозумілий.
Єдиним розломом, який зараз відчувається в суспільстві є розлом між владою та звичайними українцями. Цей розлом утворився перш за все завдяки інформаційній сліпоті та глухоті найвищого керівництва країни, яке вперто не помічало, або ж не хотіло помічати того, що відбувається в країні. І, тут, варто погодитися Дмитром Медведєвим, такий розлом реально загрожує стабільності та добробуту… влади.