В Едмонтоні, біля входу в мерію, 23 жовтня 1983 року був встановлений перший у світі пам'ятник мученицьким жертвам Голодомору. Ініціативу української громади втілила в життя скульптор з Монреаля Людмила Темертя. Її матір була однією з тих небагатьох українок, яким вдалося вижити під час Великого голоду.
«Розірване кільце життя» - така назва пам’ятника. Кільце — це розірвані жорна, символ працелюбства і мирних дум українських трударів, які хліб сприймали як світ життя і щастя в кожній оселі. Це розірвані долі і душі українців - від немовляти до сивочолих старих, яких людиноненавистницька радянська система, під виглядом державної влади, прирекла на голодну смерть через технології спеціальних тортур. Це ненароджені діти загиблих і замучених батьків, які могли бути щасливими на своїй землі. Це історія нашої країни, яка могла бути і не відбулась.
На пам’ятнику тягнуться вгору чотири руки — скорбота, біль, гнів і вимога припинити знущання голодом, штучно створеним комуністичною державою на території України. І напис українською, англійською і французькою: «На вічну пам’ять мільйонам, хто загинув під час голоду-геноциду, спричиненим в Україні радянським режимом у Москві у 1932-1933 роках. Стіймо на сторожі супроти тиранії, насильства, нелюдяності».
Стояти супроти тиранії, насильства, нелюдяності — це заклик до всіх поколінь українців, до всіх людей світу, які хочуть жити на своїй землі у мирі і злагоді. Сьогодні ці слова відлунюють в серці кожного українця. Бо режим тиранії, насильства, нелюдяності, людоморів 1921-23, 1932-33, 1946-47 років знову ожив у Москві, виповз з кремлівських підвалів і отруйним смертельним жалом посунув в Україну і далі, у світ людей, громад, країн і континетів.
...Майже сто років тому, у 1921-1923 роках, більшовицький режим влаштував перший голодомор в Україні. Кремль боявся волелюбних українців і ненавидів їх, але вижити без українського хліба не міг. Більшовики масово конфіскували у селян, особливо в південних областях України, хліб, не залишаючи їм навіть надії на виживання. Однак українці вижили.
За десять років ці намагання повторились, але ще більш бузувірським, нелюдським чином. Великий голод 1932-1933 років мав на меті фізичне знищення українців в масових масштабах і знищення психологічно-ментальне. Кремль всіма можливими засобами і силами намагався довести українця до становища раба, безправного і безсловесного. І обрав найстрашніший для цього спосіб - невимовні страждання тотальним голодом. Серед благодатної природи і земель, під дулами гвинтівок спецзагонів комуністів, в оточенні кінних груп ГПУ, місяцями згасали від голоду життя людей, які перетворювалися на бездумні фізичні організми.
Для посилення тиску на українство у Кремлі додатково приймалися політичні рішення, замасковані під державні акти. Так, постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року, більш відома в народі як закон «про п'ять колосків», передбачала розстріл із конфіскацією всього майна, в кращому випадку ув’язнення від 10 років.
Цього було замало. І цілі села по всій Україні більшовицький режим заносив на «чорну дошку». Чорна дошка означала смерть не лише людини, а всього населеного пункту. Проти громад, занесених на чорну дошку, вчинялись військові операції і села зникали з карти території разом із мешканцями Так вбивали енергію української землі, яка століттями була оберегом людських доль.
Путінський режим діє зараз у такий самий спосіб. В Криму і на окупованих територіях Донецької і Луганської областей кремлівські терористи вбивають мирних людей, арештовують і утримують в застінках невинних громадян, влаштовують штучний голод в окремих районах, руйнують артилерійськими і мінометними обстрілами будинки. Вони руйнують середовища мирного життя українців і вже розхитують спокій і мирну злагоду інших народів.
Неоімперія сучасного варварства до цих пір «малює» свої страшні, божевільні візерунки на чорних дошках вже для Майданної України. «Малює» танками і «Градами», мінометами, терористичними актами, засиланням чергових загонів нищення історично-ментальної пам’яті українців. Це — агонія осердя імперії, яка будувалась і розвивалась на принципах тотальної ненависті до всього позитивного, людського в нашому світі — і до власного народу також. Але агонія путінської імперії небезпечна тим, що вона буде смертельно кусати всіх довкола, аж допоки не з’їсть себе сама.
Українці знову гинуть, цього разу на полі борні, захищаючи рідну землю, свою волю і мир у світі. Ми вистояли в голодоморах. Ми не здалися під більшовицькою окупацією, коли радянська влада робила все можливе, щоб знищити історичну пам’ять і сам дух українства. Вистоїмо і зараз. І неодмінно — переможемо!