Американці згадують в цьому контексті «яєчний» скандал, пов'язаний з колишнім заступником міністра оборони В’ячеславом Шаповаловим, котрий у січні цього року подав у відставку після ряду викривальних публікацій. «Українські ЗМІ повідомляли про переплату за базові речі для армії, такі як продукти харчування та зимову форму», – пишуть вони. Водночас «публічні викриття безгосподарності поки що безпосередньо не торкалися іноземної зброї, переданої українській армії, чи грошей західної допомоги», – додає The New York Times.
На щастя, це справді так: скандалів, пов’язаних із розкраданням переданої нам військової техніки, досі ще не було. Поки що, як пише медіа. Але справа все одно настільки серйозна, що «деякі законодавці в Сполучених Штатах використовували хабарництво як аргумент для обмеження військової допомоги Україні». І, щоб цьому запобігти, «радник з національної безпеки Сполучених Штатів Джейк Салліван зустрівся з трьома високопоставленими українськими чиновниками, аби обговорити зусилля з викорінення корупції під час війни».
Тільки вдумаємося, наскільки близько ми підійшли до граничної небезпеки: втратити військову підтримку США – і зовсім не через русофільську політику «трампистів» абощо, а через те, що український уряд не здатен тримати репутацію кришталево чистою та незаплямованою жодними підозрами. Ганьба у тому, що нам вже не довіряють, й інше американське видання – CNN – повідомляє про те, що міністерство оборони Сполучених Штатів Америки відправляє до України своїх інспекторів.
«Пентагон створює нову команду в Україні для моніторингу американської допомоги Києву в галузі безпеки, оскільки все більше законодавців-республіканців закликають до ретельнішого контролю за тим, як використовуються гроші», ‒ йдеться у повідомленні. За словами прессекретаря офіса генерального інспектора Пентагону Мег Рід, в офісі вперше з'являться постійні представники в Україні. Скільки їх буде, CNN не повідомляє.
«Персонал, що базується в посольстві США в Києві, буде стежити за американською допомогою, яка склала понад $43,7 млрд з початку роботи адміністрації Байдена», ‒ інформує CNN. Було б добре, аби українські журналісти відстежували публікації своїх колег – хоча б на тому рівні, на якому це зробив я, готуючи цю статтю. Так ми могли б вийти з пресловутої «зони комфорту» і поглянути на Україну очима світу, котрий не тільки аплодує мужності українських військових, але й жахається рівню корупційності топових чиновників.
Для повноти картини наведу ще одну цитату. Цього разу це будуть слова державного секретаря США Ентоні Блінкена, сказані ним в ефірі каналу CBS 20 вересня. Текстову версію інтерв'ю опублікувала пресслужба Держдепартаменту, на яку я і посилаюсь.
Отже, все почалося з того, що ведучі нагадали, як адміністрація президента США Джо Байдена попросила Конгрес схвалити $24 млрд нової допомоги Україні. Вони додали, що нещодавно звільнили міністра оборони України Олексія Резнікова і «корупція, мабуть, у Міноборони процвітає». Ось дослівна цитата, яка одночасно є вироком зусиллям України навести лад із економічною злочинністю: «Corruption, apparently, in the defense ministry is rampant». Навіть той, хто знає англійську на рівні шкільної програми, визнає, що вище я дав її вірний переклад – «корупція процвітає».
Але журналісти почали цю тему не задля подібної констатації. Вони запитали свого співрозмовника, як в умовах, що склалися, переконати Конгрес, що Україна витратить вказану допомогу недаремно?
Певна річ, що Блінкен захистив ідею допомоги Україні та зробив все, щоб переконати медійників: усе – під контролем.
«Сам факт того, що президент Зеленський ужив заходів, очевидно, для боротьби з випадками корупції, свідчить, що українці сприймають це надзвичайно серйозно. І вони знають, що Сполучені Штати й десятки інших країн світу, які підтримують Україну, хотіли переконатися, що підтримку, яку ми їм надаємо, використовують правильно (… ) Ми маємо команди в Україні на місцях, а також в інших країнах, які роблять те саме, щоб перевірити, чи гроші витрачають на цілі, для яких ми їх надсилаємо в Україну. І я спілкувався із членами Конгресу, які поїхали в Україну, і вони бачили, що ми робимо, аби переконатися, що гроші добре обліковують», – сказав держсекретар.
Повторюся ще раз: ганьба, що подібні розмови взагалі мають місце на американських ток-шоу. Що нас підозрюють, що нам не довіряють. Що адвокувати нам мають найбільш віддані лобісти України, за що їм, звичайно велика подяка – особливо, якщо й вони у глибині душе плекають певні сумніви…
Що ж натомість робить Україна? Маю на увазі: у який спосіб вона ці сумніви розвіює?
Передусім відкладає створення реєстру олігархів. Нагадаю, що у вересні 2021 року Верховна Рада ухвалила так званий закон про олігархів, який передбачає створення їх спеціального реєстру. Особам із цього списку, зокрема, заборонено фінансувати політичні партії, мати вплив на ЗМІ, брати участь у великій приватизації, а також подавати спеціальну декларацію. Під ознаки «олігархів» в Україні підпадають 86 осіб, за словами секретаря РНБО Олексія Данілова. Спочатку у Раді Нацбезпеки планували визначити перших олігархів до кінця травня 2022 року.
Проте розпорядженням Кабміну від 19 вересня запуск реєстру поставили на паузу. Аж до завершення війни. Зокрема, через те, що у червні 2023-го Венеційська комісія розкритикувала український закон про деолігархізацію. Бо замість багатогалузевого «системного» підходу Україна вирішила подолати вплив олігархізації за допомогою ударам по персоналіям.
Не буду давати оцінку висновкам «Венеціанки», а зауважу лише, що таке розпорядження уряду декому – ну дуже вже грає на руку. Нічого не заважає продовжити боротьбу з олігархією та напрацювання альтернативного закону навіть під час війни.
Тим паче, що за підрахунками Центру економічної стратегії, в окремих, причому критичних, галузях господарювання частка найбільших бізнес-груп не тільки не зменшилася через бойові дії, а навпаки зросла – аж до повного домінування. У цьому контексті я б говорив передусім про енергетичну та банківську галузь – там вплив олігархату продовжує залишатися дуже відчутним.
Натомість 21 вересня Верховна Рада ухвалює за основу законопроект 9269-д стосовно пожиттєвого моніторингу РЕР-ів (себто Politically exposed persons – політично значущих персон). Документ має довгу назву «Проєкт закону про внесення змін до закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» щодо приведення термінології у відповідність із міжнародними стандартами. А це означає, що ті, на кого спрямована його дія, автоматично стають підозрюваними у корупції.
Йдеться про фізичних осіб, які мають або мали повноваження щодо виконання значних публічних функцій. За новим законом, «ПЕПів» (до котрих тепер віднесені, зокрема, й депутати усіх скликань, а також різного роду держслужбовці, навіть якщо вони працювали на своїй посаді один день – а це за 32 роки Незалежності десятки, якщо не сотні тисяч людей), а також їхніх близьких та інших афільованих з ними осіб, перевірятимуть та контролюватимуть до кінця їхніх днів.
І це зробить бідних ПЕПів буквально зачумленими та тими, з яким ніхто не захоче мати справу. Навіть банки, до яких ПЕПи прийдуть лише для того, щоб відкрити рахунок та отримати банківську карту. Аналогічні складнощі виникнуть й тоді, коли ПЕПам захочеться придбати або обміняти валюту, продати автомобіль, купити квартиру, обміняти житло. Навіть одруження чи народження дитини супроводжуватиметься продукування нескінченних паперів. Бо за першого ж звернення ПЕПа до нотаріуса, аудитора, бухгалтера, адвоката – фінмоніторинг вже стоятиме на порозі.
Чи так вже був потрібен Україні подібний дискримінаційний закон? Адже навіть тяжкі злочини мають терміни давності – на відміну від перевірок людини, котра колись (можливо, досить давно і дуже нетривало) працювала у держструктурі.
Прогнозую, що невдовзі даний документ розглядатиме Конституційний Суд. Адже погіршувати правовий стан людини заднім числом протизаконно, як і робити її потенційно підозрюваним об’єктом безкінечних перевірок, що зрештою веде до приниження та погіршення якості життя такого громадянина, а також порушення принципу презумпції невинуватості. Йдеться про права людини, а з цим не жартують.
Ухвалення такого закону – наряду із законом про відновлення е-декларування та законом про нацменшини – було вимогою Єврокомісії. Виходить, що простимулювати законодавчу діяльність Верховної Ради (без огляду на те, наскільки корисними або ні є її новації) може хіба що активний заклик ззовні. Заклик міжнародних партнерів, підхоплений вищим керівництвом країни. Решта моментів, справді необхідних українцям, «провисають» через те, що конкретно на ці моменти у даний період часу не надходила конкретна заявка.
Але коли держава живе від одного «чарівного копняка» до іншого, не відчуваючи власної мотивації до перетворень, не слід дивуватися, що до нас ставляться як до нерозумних та шкідливих дітей. Котрі вчергове нераціонально витратили дорогоцінний ресурс або, не дай Боже, взагалі його розікрали.
Час дорослішати, панове. Якщо навіть війна та загроза втратити власну державу не навчить нас відповідальності, то цього вже не зробить ніхто і ніщо.