Адже стало відомо про те, що росіяни закатували у полоні мера міста Дніпрорудного на Запоріжжі Євгена Матвєєва. У неволі в окупантів він перебував майже три роки – після початку повномасштабного вторгнення. Матвєєва затримали 13 березня 2022 на одному з російських блокпостів на виїзді з міста Дніпрорудне. На той момент мер продовжував виконувати свої обов’язки.
А перед тим – 27 лютого 2022 року – група місцевих мешканців на чолі з Матвєєвим не пропустила до міста російську військову колону. Пізніше міський голова намагався організувати забезпечення гуманітарних потреб містян – випікання хліба, допомогу малозабезпеченим і літнім людям, опікувався питаннями евакуації цивільного населення в бік міста Запоріжжя і підтриманням правопорядку в місті.
Матвєєв відмовився співпрацювати з російським окупаційним контингентом. У фатальний для себе день – 13 березня – йому повідомили телефоном про затримку окупантами автобуса з працівниками чергової зміни Запорізького залізорудного комбінату на блокпосту. Матвєєв одразу виїхав на місце події. Гірників відпустили, а міський голова потрапив у лапи загарбників. Подальша його доля до останнього часу була невідома.
У 2022 році дружина Євгена Матвєєва подала заяву до Європейського суду з прав людини – з надією знайти та звільнити чоловіка. 11 травня 2022 року Суд надав пріоритет її заяві та вказав уряду РФ на необхідність надати заручнику необхідну медичну допомогу та звільнити його. Також Суд надіслав запит до уряду РФ, на який він мав надати відповіді. Відповідей, втім, не було.
З вимогами звільнення Євгена Матвєєва Україна направила кілька запитів до РФ, але вони також були проігноровані. Алла Матвєєва повідомила, що чоловікові необхідно приймати ліки, адже у нього є хронічні захворювання, однак медичної допомоги цивільним заручникам не надавали. Надійшло лише підтвердження від Росії щодо того, що мер Дніпрорудного утримується у полоні. Інформація була передана через Міжнародний комітет Червоного Хреста.
А днями у рамках обміну загиблими до України надійшло тіло мера Матвєєва. Його поховали 5 грудня в Бучі Київської області. Ховали в закритій труні, адже після нелюдських тортур тіло чоловіка, що колись був кремезним, важило лише 50 кілограмів.
Доля Євгена Матвєєва стала нагадуванням про десятки інших представників місцевого самоврядування, які з початку повномасштабного вторгнення не зрадили своїм громадам. Дехто з них і зараз перебуває у руках окупантів. Ними – за даними Медійної ініціативи за права людини – є такі посадовці:
Мер міста Гола Пристань Олександр Бабич
Голопристанського міського голову Олександра Бабича викрали просто з дому 28 березня 2022 року. Він і досі перебуває в полоні РФ під психологічним та фізичним тиском.
Після початку повномасштабного російського вторгнення та окупації Херсонської області протягом місяця Олександр Бабич продовжував виконувати свої обов’язки й піклуватися про місто та села громади. Щоб запобігти мародерству та диверсіям, він організував патрулювання Голої Пристані, попри присутність БТРів з озброєними російськими військовими, відповідав на звернення містян, організовував постачання продуктів до магазинів, в яких вже закінчувалися запаси.
Міський голова до останнього залишався з громадою в місті та не зрадив країні, своїй громаді, своїм ідеалам, цінностям, принципам, патріотизму та совісті.
Мер міста Херсон Ігор Колихаєв
Міський голова Херсона Ігор Колихаєв з початку повномасштабного вторгнення Росії до України не покинув місто та продовжив свою діяльність. За даними помічників Колихаєва, 28 червня 2022 року він приїхав до однієї з комунальних установ, де працювали співробітники міськвиконкому і, як тільки вийшов з машини, його одразу затримали озброєні російські силовики.
Де зараз перебуває мер Херсона – достеменно невідомо. Його син Святослав розповів «Радіо Свобода», що на його пропозиції виїхати з Херсона, батько відповідав, що «він має виконувати свої обов’язки», зокрема залишитися з громадянами, підтримувати життєдіяльність міста.
Ексмер Херсона Володимир Миколаєнко
Володимир Миколаєнко у 2014-2020 роках був міським головою Херсона. Тоді він протистояв силам, які були проросійськи налаштованими. Його радницею була відома херсонська активістка Катерина Гандзюк.
2020 року Володимир Миколаєнко склав повноваження мера, але не змінив свою проукраїнську позицію, кажуть його рідні. За неї ж був викрадений росіянами, коли Херсон окупували у лютому 2022 року.
Депутат Куп’янської міськради Микола Маслій
Директора місцевої нафтобази та депутата Куп’янської міськради Миколу Маслія росіяни викрали 1 березня 2022 року. Під час проукраїнського мітингу посадовця заштовхнули до військового джипа та вивезли у невідомому напрямку.
Відомо, що Миколу якийсь час утримували на телевежі у Куп’янську. Про його подальше місцеперебування досі нічого не відомо.
Депутат Новокаховської міської ради Ігор Протоковило
У квітні 2022 року російські військові викрали із власного будинку 35-річного депутата Новокаховської міської ради, керівника дачного селища Ігоря Протоковила.
Російська окупаційна влада звинуватила його в шпигунстві на користь СБУ та засудила українця до 12-ти років ув’язнення.
Староста села Нові Боровичі Чернігівської області Анатолій Сірий
Його росіяни викрали 29 березня 2022 року. Представники ФСБ увірвалися до його кабінету, провели там обшук, вилучили комп'ютерну техніку, обладнання, документи та гроші.
Посадовця під час затримання побили, зав'язали очі та одягли на руки кайданки. Після того як окупанти провели ще один обшук вдома у старости, його посадили до машини та вивезли в невідомому напрямку.
* * *
Упродовж усіх попередніх років – включно із роками повномасштабного вторгнення – я писав до Дня місцевого самоврядування про проблеми цієї сфери, про деяку неузгодженість реалій із буквою і духом української Конституції.
І хоча ця проблематика все ще зберігає актуальність, сьогодні мені видається важливішим говорити не про те, як нам привести у відповідність до Основного закону функціонування громад того, а про те, що не слід забувати про людей, чиїми героїчними надзусиллями ці самі громади виживали навіть за умов приходу ворога та здійсненої ним окупації.
Люди – це наш найцінніший капітал, і мені хочеться вірити, що всі перераховані наші співгромадяни повернуться в Україну живими. Задля них – задля нас! – ми й проводимо наші реформи, зокрема, й реформу місцевого самоврядування. Задля добробуту і комфорту усіх, кому випало щастя та важке випробування народитися українцями.