Чекали три роки, ще почекають
Порівняно з іншими аграрними законопроектами, доля проекту №0906 «Про державний контроль, що здійснюється з метою перевірки відповідності законодавству про безпечність та якість харчових продуктів і кормів, здоров'я та благополуччя тварин» була не найгіршою – його хоча би вдалося врятувати і відправити на повторне друге читання. Законопроект необхідний для здійснення експорту вітчизняної тваринницької продукції до країн ЄС, він приводить українське законодавство у відповідність до низки Регламентів ЄС, а також передбачає порядок здійснення контролю, визначає повноваження державних органів, права та обов’язки виробників такої продукції та систему внутрішньогосподарського контролю самим виробником. Законопроект був зареєстрований вже два з половиною роки тому, перше читання пройшов ще влітку 2014 року, але ж лише у лютому 2017 року, під час голосування, окремі депутати помітили у ньому якісь ризики. Ну що скажеш – буває…
Рятувати фермерство краще на словах, ніж на ділі
Натомість відразу два вкрай важливі для села законопроекти, співавтором яких є і я, були провалені. Мова йде про законопроекти №2028а «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання окремих питань правового статусу земель фермерського господарства» та №3190 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо зняття штучних обмежень на реалізацію права на приватизацію і отримання в користування земельних ділянок»
Перший законопроект був направлений на зняття штучних обмежень для зайняття фермерством та покращення господарської діяльності фермерських господарств. По-перше, законопроект пропонував дозволити займатися фермерством незалежно від наявності сільськогосподарської освіти та досвіду роботи у сільському господарстві. Всім, хто має стосунок до сільського господарства, відомо, що ефективність тут точно не залежить ні від диплому, ні від якихось дуже глибоких теоретичних знань. Практика це підтверджує, бо насправді цілком успішні фермери отримують диплом для «галочки». Ця норма більш-менш мала сенс тоді, коли фермер з освітою мав право одержати від держави землю в оренду без земельних торгів (і то – тоді ця схема використовувалась холдингами для поповнення власного земельного банку через підставних фермерів). Але зараз, коли вся оренда державної землі має йти через аукціон, навіщо ставити умовою участі в цьому аукціоні наявність профільної освіти? Навіщо штучно ускладнювати доступ до цієї професії, якщо кількість фермерських господарств і так зменшується? Це риторичне питання.
Окрім того, законопроектом пропонувалося надати можливість переоформлення права оренди земельних ділянок з фізичної особи-фермера на юридичну особу-фермерське господарство, адже нинішнє законодавство породжує один дуже суттєвий казус. Згідно з Законом України «Про фермерське господарство», земля для його створення оформлюється спочатку на фізичну особу. У свою чергу, після оформлення земельної ділянки така особа реєструє фермерське господарство як юридичну особу. Але земля так і залишається в оренді фізичної особи-засновника. Виходить, що землею користується юридична особа, вона сплачує орендну плату і податки, веде бухгалтерський облік, але формально земля їй не належить. Тож законопроектом пропонувалося дати можливість переоформлювати право оренди на юридичну особу, але не на будь-яку, а саме на засноване такою фізособою фермерське господарство. Які ризики тут побачили депутати – незрозуміло. «Захисники селянства» кричали «корпоратизація», не зважаючи на той факт, що фермерське господарство і так є «корпорацією родичів». І лише оформлення землі дало б змогу господарству продовжувати існувати у разі смерті засновника, а дітям продовжувати справу батьків.
Також законопроектом пропонувалося встановити, що особи, які набули земельну ділянку у постійне користування, матимуть змогу без проведення аукціону переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право її оренди. По всій Україні більше 200 тис. га земель для ведення фермерського господарства перебувають у постійному користуванні громадян, і такі землі вони одержали ще до прийняття Земельного кодексу. Це право не можна переоформити на спадкоємців, тому, коли людина помирає, земля повертається державі. Фактично сімейне фермерське господарство знищується. Законопроект міг вирішити цю проблему, але, на жаль, тепер для її вирішення доведеться шукати інші шляхи.
Чомусь ця аргументація з вуст представників Аграрного комітету абсолютно не бралася до уваги частиною парламенту. Популістично налаштовані депутати вирішити не вникати в суть питання і діяти за схемою «чим гірше – тим краще». В цьому законопроекті їм ввижалася небезпека корпоратизації фермерських господарств, або ще гірше – схеми з прихованого продажу землі. Де вони відшукали це в законопроекті – невідомо, бо жодних норм, які б на це вказували, там немає. Але вони вирішили на всякий випадок «захистити український народ», від чого – і самі не розібравшись.
Взагалі, в мене таке враження, що «професійні захисники селян» в нашому парламенті не знімають рожевих окулярів. Право оренди землі в нашій державі вже десятки років фактично продається. Є безліч абсолютно законних механізмів, від суборенди до продажу корпоративних прав. Вони функціонують значний час, через них проходять тисячі гектарів, і для збереження цих механізмів абсолютно не треба приймати жоден закон.
В результаті, навіть на те, щоб відправити законопроект 2028а на повторне друге читання, голосів не вистачило.
Своя хата на чужій землі
Для багатьох людей гостро стоїть наступна проблема – на сьогодні закон забороняє приватизувати земельні ділянки у разі відсутності містобудівної документації. Але документація є дорогою, і не усі місцеві бюджети мають потрібні кошти. Відповідно, заручниками цієї ситуації виявились прості громадяни, які не можуть приватизувати ділянки під власними будинками. Я дуже добре знаю цю ситуацію, бо неодноразово отримував від жителів свого 147-го виборчого округу відповідні скарги.
Для вирішення цієї ситуації ми з колегами зареєстрували законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо зняття штучних обмежень на реалізацію права на приватизацію і отримання в користування земельних ділянок» (№3190 від 29.09.2015). Але, на жаль, під час розгляду у сесійній залі 21 лютого він також був провалений – навіть для прийняття у першому читанні голосів не вистачило. Деякі з парламентарів дуже полум’яно виступали проти цього законопроекту. Мабуть, вони слабо обізнані з ситуацією на селі.
У нас не рідкість, коли право власності на хату оформлено, а на землю – ні. В результаті погано всім – люди не можуть оформити землю, продати її, передати у спадок, а місцеві бюджети не отримують земельний податок. А головне, що зміниться для власників будинків, якщо містобудівна документація буде розроблена? Право власності на будинок вже зареєстровано, його не знесуть. А отже – які можуть бути перешкоди для оформлення землі?
Проектом пропонувалося вирішити цю проблему і дозволити приватизацію землі у цих випадках. Притому мова йшла тільки про випадки, коли право на будівлю вже зареєстровано. Це не стосується самовільної забудови. Вважаю, що право людини на землю не може порушуватись тільки тому, що у бюджетах відсутні кошти на розробку документації. Але, як не прикро, цю думку у нас поділяють не всі народні депутати.
Таким чином, єдиним законопроектом у рамках так званого аграрного дня, який був прийнятий хоча б у першому читанні, став суто технічний урядовий законопроект №4570 «Про внесення змін до Закону України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» (щодо уточнення деяких термінів та понять). На жаль, така висока ціна популізму і низька ефективність парламенту.
Законопроект №4355 – які перспективи?
До мене постійно надходять запитання як до автора законопроекту №4355, яким передбачено проведення земельної децентралізації, тобто передача земель за межами населених пунктів місцевим громадам – чому ж законопроект не виноситься на друге читання в сесійну залу?
Хтось із дописувачів намагається «вколоти» - невже я відмовився від боротьби за цей законопроект? Звичайно, ні. Але, як показує практика прийняття рішень у нинішньому складі Верховної Ради, боротьба за законопроект повинна закінчитися не просто винесенням тієї чи іншої ініціативи на голосування. Потрібно боротися, щоб ця ініціатива, а конкретно – законопроект 4355, ні в якому разі не був провалений. Зараз немає жодної впевненості, що при голосуванні цього не станеться. У дуже багатьох політичних груп, навіть всередині однієї фракції, можуть бути різні інтереси. Є побоювання, що при голосуванні законопроект будуть свідомо «валити». І як не прикро це констатувати, але популізм у парламенті зараз переважає над фаховою дискусією. Досить кільком депутатам полум’яно розповісти з трибуни про корумпованих сільських голів, які почнуть «дерибанити» землю (щоправда, за ці кілька років вже не залишилось, що «дерибанати», бо вільної землі просто немає), про «нелогічність» функцій контролю чи ще про якісь «жахи», прописані в законопроекті №4355, і матимемо те саме, що й з вищезгаданими законодавчими ініціативами.
Тому до того часу, поки не буде ясно, що у парламенті нарешті є політична воля для його прийняття, і позиції фракцій і груп з цього питання погоджені, я б не поспішав давати якісь прогнози. Але це зовсім не значить, що люди, які чекали на цей законопроект протягом багатьох років, повинні полишити свої сподівання. Навпаки, земельна децентралізація – це неминучий і очевидний процес, і наша країна тут не має альтернативи. Прикро лише, що просувається це так повільно.
Ну а фермери і аграрії, сільські жителі, самі повинні проаналізувати, хто дійсно захищає їх інтереси, а хто лише піариться на їх захисті, «валячи» при цьому вкрай потрібні ініціативи.