До останнього часу позиція депутатів облради полягала в тому, щоб не надавати дозволів на розробку нафтогазових родовищ, поки місцеві громади не отримають від нафтогазового промислу хоч якусь матеріальну компенсацію. Таку компенсацію для місцевих громад мав би забезпечити прийнятий Верховною Радою закон «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо упорядкування системи надходження та використання коштів із рентної плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату)», авторами якого є близько 30 депутатів, в тому числі і я. Законом передбачається передача частини рентної плати від видобутку нафти і газу в місцеві бюджети різних рівнів, і це б дало громадам справді суттєві надходження. Але закон хоч і прийняли в грудні минулого року, Президентом він був підписаний лише в лютому 2017-го, і його вступ в силу відстрочено до 1 січня 2018 року. Я наполягав, щоб закон почав діяти з 2017 року, але відповідну поправку парламент, на жаль, не підтримав.
В умовах, коли згаданий закон поки не запрацював, одним із способів для надання місцевій громаді певної компенсації від видобувної компанії є соціальна угода, і саме підписання такої соціальної угоди стало 26 квітня аргументом для надання дозволу Полтавською облрадою компанії «Аркона газ-енергія». Надання дозволу при цьому відбулося без аукціону. Аргумент цей, враховуючи розмір виплат за соціальною угодою, треба сказати, доволі слабкий. 800 тис. грн. на рік – це величезна сума для кожного окремо взятого українця, але для потреб громади – це копійки, трохи більше 20 тис. доларів за нинішнім курсом. Що може зробити громада за такі кошти? Цього не вистачить на жоден капітальний об’єкт. Так, максимум десь залатати дірки. В той же час реальна шкода, яка зазвичай завдається нафтогазовим промислом, вимірюється цифрами, в десятки і сотні разів більшими. Техніка і вантажівки, які постійно курсують з місць видобутку, вщент розбивають дороги, ну а шкоду, яка інколи завдається екології цієї місцевості, в матеріальному плані виміряти взагалі важко. То хочеться спитати – навіщо, в такому разі, громадам таке «щастя»?
Тож, як на мене, депутатський корпус Полтавської облради при видачі дозволу керувався чим завгодно, лише не інтересами місцевих громад, на території яких вестиметься видобуток. Занадто довго права і інтереси місцевих громад у питаннях видобутку вуглеводнів просто не бралися до уваги, то чому місцеві громади мають страждати від інтересів бізнесу, який, до того ж, не вважає за потрібне запропонувати справедливу компенсацію за завдану ним шкоду? Тому відмова у видачі дозволів на розробку нафтогазових родовищ до моменту вступу в силу закону про перерозподіл ренти – це свідоме рішення громад, які більше не хочуть миритися з цією ситуацією, і таке рішення мені здається правильним.