Освітній процес – інструмент для злочинних намірів Росії на ТОТ
РФ використовує освіту на тимчасово окупованих територіях як інструмент для поширення своєї пропаганди. Окупанти роблять це свідомо, аби за допомогою цього та інших способів розірвати зв’язок українських дітей з рідною країною. Цю практику ще з 2014-го року систематично використовує Росією й на Кримському півострові.
Напрямок на русифікацію, мілітаризацію та індоктринацію – саме так влучно вдасться описати політику РФ, якщо підібрати конкретні терміни. Адже всі дії країни-окупанта, як на окупованих територіях до 2022 року, так і після, спрямовані на знищення української ідентичності та поширення російської: змушення переходу на російську мову, засвоєння російських звичаїв, прийняття культури.
Загалом же знищення освіти на окупованих територіях за «Кримським сценарієм» (тобто ті дії, які РФ розпочала ще у 2014 році в Криму) включає:
● повний перехід на російські стандарти освіти;
● заміну навчальних матеріалів на російські;
● перепідготовку й заміну педагогічного складу на «лояльний» до нової влади чи переміщений із території РФ;
● виключення предметів українознавчого циклу, зокрема історії України, української літератури;
● обмеження вивчення української мови;
● мілітаризацію навчального процесу (кадетські школи, «Юнармія», «Большая перемена» тощо).
Російські стандарти освіти – ворог освіти
Окупанти намагаються перевиховувати наших дітей і роблять це різними способами, найголовніший з них – через освіту. Вони пишуть спеціальні пропагандистські шкільні підручники з історії, в яких надруковані такі терміни, як «спеціальна військова операція», а історичні події переписані під російським викривленим та неправдивим баченням.
Окрім цього, чи не перше, що розпочала робити російська армія на окупованих нею територіях, – вилучати українську літературу. Найчастіше під заборону та вилучення потрапляє література про Голодомор в Україні, українські революції, АТО/ООС, підручники, методичні матеріали, довідники з історії України, художня література видатних українських письменників та поетів. Ба більше, окупанти мають цілий перелік заборонених імен. Серед них – видатні історичні постаті України – Степан Бандера, Симон Петлюра, Іван Мазепа, Роман Шухевич та інші. Також у кількох українських містах відомі випадки вилучення книжки «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані.
Окупаційна влада здійснює заходи, що унеможливлюють дистанційне навчання дітей, які проживають на ТОТ, за українською навчальною програмою. Є інформація навіть про те, що до батьків приходять з обшуками й перевіряють техніку, щоб встановити, чи навчаються діти дистанційно в українській школі. У разі виявлення такого факту, батькам погрожують штрафом чи тим, що відберуть дітей, якщо вони не перейдуть навчатися до російської школи.
На додаток, викрадених українських дітей змушують проходити «мовні курси» з вивчення російської мови, оскільки діти не володіють нею «на достатньому рівні», а українську мову забороняють вживати взагалі. Це є відкритим проявом політики лінгвоциду.
Мілітаризація дитинства
Серед російських стандартів освіти є так званий мілітаризований формат. Так, на тимчасово окупованих територіях окупанти засновують регіональні відділення «Юнармії», щоб налаштовувати українських дітей проти рідної країни та готувати до вступу в російські добровольчі батальйони. Дітей, які вступили до лав «юнармійців», змушують носити військову форму, берети та берці. Більше того, їх навчають користуватися справжньою зброєю. А в школах діти змушені вивчати предмет «Патріотичне виховання» (за тими книгами/методичками, які вже спеціально надруковані).
Трапляються й випадки, коли країна-терорист облаштовує для дітей, які перебувають на профобліку, наметові військові збори. Там вони проходять військову і тактико-вогневу підготовку. Чи можна вважати, що такі дії РФ є однією з форм примусу до подальшої служби у російській армії? Питання риторичне.
Також окупанти використовують дітей у своїх збройних інтересах. Наприклад, у тимчасово окупованій Волновасі, що на Донеччині, росіяни змусили дітей навесні йти до навчальних закладів, щоб ускладнити звільнення міста Збройними Силами України, адже тоді вони очікували український наступ.
Зауважу, що це все має згубний тиск на свідомість дітей, котрі постраждали внаслідок збройної агресії та окупації Росії.
Мілітаризація освіти на ТОТ – це воєнний злочин РФ, відповідно до норм міжнародного права. Такими діями Росія порушує статтю 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, статтю 5 Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти та статтю 29 Конвенції про права дитини, згідно з якими освіта дитини повинна бути спрямована на виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті ООН.
Боротьба за право на освіту
Попри те, що на тимчасово окупованих територіях росіяни здійснюють освітній процес за своїми «стандартами», ми розуміємо, що це тимчасово й продовжуємо боротися за те, щоб наші громадяни з окупованих територій мали право на українську освіту.
Розповім один із випадків, коли до Офісу Омбудсмана звернулася громадянка в інтересах рідної молодшої сестри, яка виїхала з тимчасово окупованої частини Донецької області на підконтрольну Україні територію. Звернення полягало в проханні про допомогу, аби сестра отримала документи та продовжила навчання в одному із закладів освіти Києва. Адже під час виїзду дитини з ТОТ у неї вилучили та знищили оригінали документів: свідоцтво про народження та документи про освіту.
За результатами відкритого мною провадження та вжитих заходів реагування, дитині видали дублікат свідоцтва про народження та дівчину зарахували до 9-го класу закладу освіти, де вона зараз навчається на екстернатній формі. Також їй видали паспорт громадянина України.
Таким чином, право дитини на громадянство, освіту та соціальний захист – поновили. Але це тільки один із випадків. Адже наразі не можна оцінити масштаби шкоди, які завдали окупанти нашим дітям.
Проте у наших силах працювати, зокрема й спільно з міжнародними партнерами, аби захищати права українських дітей!