Богдан Бородулін, 17 років, м. Рівне
Коли я захворів, мені було вже 16 років. З одного боку це – добре, тому що в цьому віці я вже сам усвідомлював, що трапилось. Я включив телефон, зайшов у Safari, Google пошук, і почав читати різні блоги, намагався дізнатися якнайбільше корисної інформації, адже це було потрібно у першу чергу мені. Дізнавшись про те, що потрібно змінити раціон харчування, я засмутився. Всі свої 16 років я не обмежував себе в їжі, їв усе, що хотів і коли хотів, і раптом – усе змінилось. Я подумав: “Що ж це я тепер буду їсти?», «Невже у моєму житті не буде солодкого?”, адже дієта – це основа компенсації діабету. Насправді, мої думки не були слушними. При цукровому діабеті людина харчується так, як має харчуватися звичайна людина, яка прагне бути здоровою. Це не дієта, а здорове та правильне харчування.
Якщо ви вважаєте, що люди з діабетом їдять несмачну їжу, то дуже сильно помиляєтесь.
Інколи мені теж хочеться чогось солодкого або фаст-фуду, не потрібно бути до себе надто строгим. Можна все, але не багато =). Діабет – не хвороба, а спосіб життя.
Мені дуже подобається подорожувати: бачити нові місця, неймовірні краєвиди, зустрічати людей інших культур і народів. Я вважаю, що поки не маю якогось великого досягнення. На мою думку, досягнення – це реалізація найвищої цілі, яку кожна людина вибирає самостійно. Ніхто не може вибрати вам ціль, ніхто не може сказати, ким ви повинні бути, окрім вас самих. Кожен день я ставлю маленьку мету, яка веде до майбутнього досягнення.
Я пишаюсь тим, що в мене справді є хороші друзі, а мої рідні допомагали мені і дозволяли бути собою, особистісно зростати.
Не слід боятися говорити близьким та рідним людям, як ви їх любите і цінуєте. Робіть це частіше!
Три тижні тому я брав участь у проекті «ДіаГоверла», мета якого – показати людям, що «Діабет вершинам не завада». До цього я був уже в Карпатах, але підкорював Говерлу уперше. Окрім того, це була моя перша мандрівка уже з діабетом.
Мої враження: неймовірна краса, почуваєшся «вищим за всіх». Я розділив радість з іншими учасниками проекту, адже піднятися на вершину було не так просто. Особисто я не відчував жодних перепон. Ми всі йшли разом у швидкому темпі, зупинялись, влаштовували корисні перекуси, міряли рівень глюкози й рухалися далі. Я вірю, що це була не остання вершина в моєму житті. Неодмінно ще хочу побачити Альпи, а саме Доломітові Альпи.
Я вивчаю прикладну математику у Національному університеті водного господарства та природокористування. Хотів би займатися стартапами, які б з часом допомагатимуть іншим людям.