Мавзолей Потоцьких в селі Печера.
Лешек Дезидерій Владислав Городецький (так звучить його повне ім’я) був не тільки талановитим архітектором, він був підприємливим чоловіком, який міг повернути на свій бік і фортуну, і впливових багатих замовників, а також ексцентриком і франтом, оригінальною людиною з купою захоплень і пристрастю до новинок технічного прогресу. Завдяки сукупності цих його якостей, сміливості і оригінальності, архітектурні споруди Городецького в Києві стали перлинами міста, і не тільки в Києві.
Прибутковий будинок Л. Бендерського на Великій Васильківській, 25
Першу практику Городецький мав ще під час навчання – будував гімназії та училища в Умані і Черкасах. Коли перебрався до Києва, проектував усе, на що траплялися замовлення – родинні усипальні, цукровий завод, шлюзи, каплиці, лікарні, стайні, каналізаційні мережі. Перше визнання до амбітного архітектора прийшло після побудованих за його проектами павільйонів графів Юзефа та Костянтина Потоцьких в «мисливському» та неоренесансному стилях для Київськоїсільськогосподарської та промислової виставки, яка відкрилася в 1897 році на Черепановій горі. В цей самий час він бере участь в конкурсі на розпланування садиби Мерінга – зараз це вулиці Городецького, Заньковецької, Станіславського, Ольгінська та площа І.Франка, і спільно з архітекторами Шлейфером та Брадтманом забудовує район, який сучасники називали «київським Парижем». Зокрема, його розробки – це меблева фабрика Й. Кімаєра з фешенебельним салоном-магазином (зараз - Міністерство юстиції України) та будинок товариства «Работник» (зараз - житловий будинок № 11 на вул. Городецького).
Будинок актора (колишня караїмська кенаса).
Городецький жонглював стилями і елегантно вписував у київські ландшафти і вишукану караїмську кенасу в мавританському стилі, і Міський музей(зараз НХМУ, «музей з левами»), стилізований під античний храм, і рафінований готичний костел Святого Миколая.
Костел Святого Миколая.
Модний архітектор був людиною світу – він надзвичайно багато подорожував, а його пристрасть до мисливства заводила його то в Афганістан, то в Алтай, в Африку, в Західний Сибір, і наслідок цього захоплення - не тільки сажковий павільйон і мисливський тир, побудовані в Києві, не тільки книга «В джунглях Африки. Щоденник мисливця»(1914), не тільки прикрашені мисливськими трофеями інтер’єри його будинків, але й знаменитий «Будинок з химерами», який зараз використовується як Будинок прийомів Адміністрації Президента. Гоноровий поляк вирішив побудувати такий будинок для себе і своєї родини, якого ще ніхто не бачив не тільки в Києві, але і в цілому світі. Побудований на крутому схилі, він мав три поверхи з вулиці та шість із двору, кубічні форми будинку прикрашені скульптурним бестіарієм, виготовленим із цементу постійним партнером Городецького, італійським скульптором Еліо Сала. На першому поверсі, в найкращій квартирі (№3) жила родина Городецького, інші квартири здавалися в оренду, тобто функціонально це був прибутковий будинок.
"Будинок з химерами"
З приходом більшовиків Городецький з дружиною емігрував до Польщі, де також залишив по собі помітну архітектурну спадщину, а в 1928 році він прийняв пропозицію американської компанії «Генрі Улен і Ко» обійняти посаду головного архітектора «Синдикату зі спорудження перських залізниць» у Тегерані, і встиг зробити там залізничний вокзал у Тегерані, палац для шаха, готель і театр. У січні 1930 року Владислав Городецький помер від серцевого нападу в Тегерані і похований на цвинтарі Долаб.
Національний художній музей України.
Про життя і архітектурну діяльність Городецького, крім наукових і популярних книг та альбомів, написано захопливий роман - «Місто з химерами», автор Олесь Ільченко.
Пам'ятник Городецькому в Пасажі(Київ), скульптори В.Щур, В.Сівко.