Його шлях до Петербурзької академії мистецтв був типово-нетиповим: син грецького чи то купця, чи то рибалки, який у 9 років залишився напівсиротою (батько помер) і мусив заробляти на життя і допомагати сім’ї – спочатку в бакалійному магазині, потім у винарні, а останні два роки – ретушером у фотомайстерні. Киріак навчався в безкоштовному класі Одеського товариства красних мистецтв.
В автобіографії Костанді так описує свою «телепортацію» в Петербург, куди статки не дозволяли сягнути: «Проїздом через Одесу, гостював у своєї доньки Ольги Латрі, був Іван Костянтинович Айвазовський. Через предоброго Бертрані, власника ливарного заводу, і грецького консула І. Вутчина я був представлений Айвазовському, який схвально відгукнувся про мої роботи, чим і вплинув на І. Вутчина, який надав мені початкову матеріальну підтримку. Айвазовський написав листа на ім’я конференц-секретаря Академії мистецтв П.Ісаєва, в якому просив його звернути увагу на «труди» молодого чоловіка з одеських греків Кирило Костанді, що має великі здібності». І на 10 років Костанді залишив Одесу.
Після закінчення Петербурзької академії мистецтв він залишився жити в місті на Неві, виставлявся на 12-й пересувній виставці, з якої його картину «Біля хворого товариша»(1884) за порадою Іллі Рєпіна купив до своєї колекції Павло Третьяков. У 1884 році Костанді повернувся в Одесу і жив тут до кінця днів. Критичний реалізм передвижників і французький імпресіонізм, помножені на південне сонце, сплелися в його роботах тонко і гармонійно: люди з їхнім тихим приватним життям і природа – щедра, багата, романтична. Жанрові сценки, здається, в сьогоднішній Одесі теж такі застанеш – священника під квітучим бузком, чи жінок у саду, що варять варення – його візитна картка. Але і портрети також – психологічні, пластичні, майстерні.
«В Костанді поєднувались терпіння вчителя, розум вихователя і талант живописця», - написали в його біографії, і це поєднання зробило його одним із найважливіших учителів живопису. З 1885 року і до кінця життя він викладав в Одеській рисувальній школі, його учні - Ісак Бродський, Митрофан Греков, Олексій Шовкуненко, Іван Шульга, Петро Нілус, Ілля Рєпін в Петербурзі говорив студентам-одеситам: у вас в Одесі є винятковий художник, який дасть не менше, ніж викладачі в Академії, а, може, навіть і більше. Попри велику завантаженість суспільною роботою і сімейні обов’язки – художник мав вісьмох дітей, Костанді багато малював і виставлявся, і зумів залишитися в історії мистецтва не лише «нашою художньою совістю», а й важливим художником.
Помер Киріак Костанді 31 жовтня 1921 року, похований на другому міському кладовищі. В Одесі його іменем названі вулиця і художня школа. Його роботи зберігаються в музеях Києва, Одеси, Москви і Петербурга.