Я ненавидів школу. І універ теж не дуже любив. Але і там, і там знаходилися люди, які не тільки навчили мене чомусь, а й ставилися до мене з любов'ю і турботою, які я ніколи не забуду. Шкода, що кільком з них сьогодні не додзвонився. А ще була художня школа - о, цю позитивну творчу атмосферу важко передати словами...)))
Але, крім тих, хто у мене викладав, були люди (не професійні педагоги), котрі навчили мене багатьом важливим речам. Це мої вчителі життя:
Олег Ляшко - мій головний вчитель. Колись давно спитав у нього: "Як так круто виступати?", "Я не знаю" - відповідає Олег Валерійович. Він справді не знає. Це людина іншої нервової системи. У нього - Дар Божий. І як же це пояснити?.. Але ОВ навчив багато-чому іншому: ніколи не здаватись і не ламатись; тонкощам дипломатії на важливих переговорах; бути чесним і щирим зі своїми виборцями на 100%; не боятися своїх хороших ідей, які спочатку здаються божевільними і ще багато-чому.
Дмитро Корчинський - це перший відомий політик, з яким я познайомився. Людина фантастичного інтелекту. Він вчить не боятися і легко ділиться своїм історичним досвідом. Завдяки йому я зрозумів, що таке вулична політика. Це справжній філософ сучасності. Тонкий естет. Щоб зрозуміти, що Дмитро Олександрович собою являє - треба сходити разом із ним у картинну галерею і послухати його коментарі.
Лідія Черничук-Смик - мої перші вибори (2006 рік) були пліч-о-пліч із нею. Тендітна жінка, відчайдушності якої позаздрить більшість чоловіків. Завдяки її таланту, працездатності і відкритості я зрозумів, що таке вибори.
Микола Давидюк - мій ненабагато старший друг, який навчив мене по-справжньому вірити в себе. Це важливо.
Густав Водичка - він допоміг мені інакше подивитися на себе, бути реально вимогливим до себе і отримувати реальний кайф від того, що зробив краще, ніж міг раніше.
Володимир Костерін і Людмила Ярошенко - ці прекрасні люди дуже швидко вчать мислити масштабно, а не дріб'язково.
І ще багато класних людей, які мене чомусь навчили. Але ці - знакові.
Дякую. Інших слів немає.