Де-факто цей союз вже оформлюється. Головною причиною його появи є нові геополітичні реалії. В цих нових реаліях Європі потрібно покладатися у першу чергу на себе у вирішенні завдання захиститися від Росії, яка повним ходом готується до агресії проти Європи. І вперше після створення НАТО вирішувати це завдання за відсутності звичної 100% надійної безпекової парасольки Сполучених Штатів. (У цьому контексті вчорашня ювілейна дата – 75 років зі створення 4 квітня 1949 року Північноатлантичного блоку виглядає не тільки приводом для урочистостей, а й приводом для оцінки здатності НАТО беззастережно виконати умови фундаментальної П’ятої статті).
У Європі є країни, які серйозно готуються до війни з Росією. Це у першу чергу Велика Британія, скандинавські країни, країни Балтії, Польща, Чехія.
Європейським керівникам, які здатні не тільки комплексно проаналізувати нові умови життя Європи у передвоєнні часи, а й діяти на практиці адекватно новим викликам і загрозам з боку РФ, зрозумілі три речі.
1. Війна РФ проти України є початком війни Росії проти Європи.
2. Від результатів цієї війни напряму залежатиме можливість та швидкість продовження російської агресії у всій Європі.
3. Україні потрібно просто зараз надати всю можливу підтримку задля того, щоб вона змогла нанести поразку Росії.
Однією із перших це зрозуміло і невідкладно почало діяти керівництво Данії. Прем’єр якої Метте Фредеріксен повідомила у лютому, що Данія вирішила передати Україні всю свою артилерію. Й звернулася до колег із закликом наслідувати приклад Данії: «В Європі досі є військове обладнання. Його необхідно передати Україні. Ми, європейці, маємо захистити себе. Це війна на європейському континенті».
Поки що приклад Данії залишається одиночним випадком практичного здійснення таких дій. Хоча на рівні розуміння необхідності діяти сам таким чином є просування. Зокрема, міністр закордонних справ Естонії Маргус Тсахкна 4 квітня підтримав пропозицію України передати їй системи протиповітряної оборони, які західні держави мають на своєму озброєнні, але не використовують.
За допомогою таких дій, як зробила Данія, створюється на практиці якісно новий оборонний контур Європи включно з Україною – Європейський оборонний союз. Який за належної участі європейських союзників України буде ефективний в умовах радикального зростання загрози з боку РФ і обмеженої безпекової допомоги з боку США.
Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак підкреслює, що Європа зараз не повинна рахуватися із грошима, аби дати можливість Україні надійно захиститися і перегрупуватися: «Зараз все залежить від того, яка зі сторін швидше перегрупується».
Зараз Європа намагається вирішити завдання допомогти Україні вистояти у 2024 році й одночасно сама хоче увійти у 2025 рік із більш міцним оборонним потенціалом.
Бадрак називає чіткі маркери вирішення цього завдання. Зокрема, німецько-французька оборонна компанія, в яку об’єднались оборонні гіганти Krauss-Maffei Wegmann та Nexter, терміново створює нову наземну бойову систему. Й працюює над відкриттям свого філіалу в Україні із тим, щоб наростити потужності із виготовлення в Україні новітньої техніки.
Rheinmetall збудує чотири заводи з виробництва боєприпасів в Україні.
Це показники того, що західні виробники не бояться йти в Україну. Навіть з риском для фізичного ураження.
В той же час нашим союзникам в Європі потрібно відмовитись від егоїзму, який у даній ситуації є неприпустимим. Вони не тільки повинні взяти у себе наявне озброєння, яке не використовують, і передати Україні. Й зробити це швидко. А ще союзникам необхідно поміняти черговість своїх дій – розміщувати новітню зброю перш за все в Україні, а не в країнах НАТО.
Наприклад, Rheinmetall підписав із Угорщиною контракт на постачання цій країні Sky ranger – нової системи ППО. Але замість того, щоб у першу чергу направляти цю новітню систему в Угорщину, а потім (можливо) в Україну – ця зброя у приоритетному порядку повинна поставлятися в Україну.
Надважливою тенденцією у вирішенні Європою завдання захисту від агресії РФ є те, що Європа збирається захищатися від Росії сама, без розрахунку на повномасштабну допомогу США. Й проводить диверсифікацію джерел надходження зброї до армій європейських країн.
Зокрема, від американських Himars європейці поступово відмовляються. Ще у грудні 2022 року німецька оборонна компанія Krauss-Maffei Wegmann підписала з ізраїльською компанією Elbit домовленість про співпрацю із перспективою розробки на базі ізраїльської ракетної системи PULS (Precise Universal Launching System) новітньої майбутньої європейської ракетної системи наступного покоління Euro-PULS. І зараз Німеччина, Іспанія (скоріш за все до них приєднається також Італія) працюють над створенням цього європейського аналогу Himars. Крім того, в Іспанії запускається завод для виробництва ракет для Euro-PULS.
Ще приклад – країни Балтії закупили мобільні берегові протикорабельні ракетні комплекси Blue Spear 5G SSM ізраїльського виробництва замість американо-норвезьких Naval Strike Missile (NSM). У виробництві NSM бере участь американська компанія Raytheon. Й у випадку, якщо до влади в США прийде Трамп і накладе вето на постачання озброєння в Європу, країни Балтії не зможуть отримувати системи NSM.
За моїми оцінками, часу для налагодження спільних зусиль європейських країн і України у рамках Європейського оборонного союзу – до кінця цього року. Поки в США при владі знаходиться адміністрація Байдена, яка зможе «підстрахувати» Європу на етапі становлення власної оборонної структури останньої.