Це реноме у нього з’явилось після успішних зусиль щодо примирення Ірана і Саудівської Аравії. Пекін продовжує претендувати на продовження цієї історії успіху в медіації України і Росії. Й зацікавлений у тому, щоб його сприймали на так званому «Глобальному півдні» саме як країну, яка здатна доводити до успішного завершення процес примирення між ворогуючими країнами. А це завдання двома мирними планами від КНР у стилі «за все добре проти всього поганого» вирішити не вийде.
Чому ж тоді, можуть спитати, очільник Китаю Сі Цзеньпін не застосував всі свої ресури та можливості для прискорення закінчення війни та встановлення миру у нашій країні у ході підготовки та проведення першого Саміту миру у швейцарському Бюргенштоці? Адже його туди особисто запрошували й швейцарські організатори, й Україна?
Для відповіді на це питання потрібно розуміти масштабність китайських планів щодо основних сил, що задіяні у війні Росії проти нашої країни. Й припинити намагання як начепити Китаю ярлик «проросійськості», так і пошуки відповіді на питання – як же зробити Китай «проукраїнським» та схилити його на наш бік.
Бо Китай послідовно веде і вестиме надалі свою власну прораховану і масштабну гру. Ціль цієї гри – переформатувати правила світового порядку. І зробити так, щоб ці правила визначали три рівні мега-центри впливу - Китай, США і Євросоюз.
Для рішення цього довгострокового стратегічного завдання Пекін підтримує зусилля РФ з руйнації існуючих правил світового порядку. Тобто, ситуативно на давному етапі вони союзники. Але на відміну від Москви, яка за традицією готова підспів «Інтернаціоналу» «весь мир насилья разрушить до основанья», Пекін чітко дотримується курсу на контрольоване розхитування цих правил.
Саме тому він не є «проросійським» й не зацікавлений у повній перемозі РФ в Україні та істотному посиленні наразі критично залежної від підтримки Китаю Росії. Й так само не зацікавлений у серйозній поразці РФ та перемозі України - бо останнє означатиме перемогу США і колективного Заходу. Але з іншого боку він не зацікавлений й у розгромній поразці України – бо це сильно підсилить імперіалістичні амбіції Москви.
Враховуючи все це, а також готовність України запросити на другий Саміт Росію, бажання Піднебесної поновити ланцюги постачання, покращити рівень економічного співробітництва з ЄС, Китай у принципі готовий до того, щоб виступити одним із організаторів другого Саміту миру. Й спробувати практично застосувати свої напрацювання шляхів закінчення війни в Україні, а також творчий доробок човникової дипломатії спецпредставника Китаю з «вирішення української кризи» Лі Хуея.
Так що цього разу, на відміну від швейцарського Саміту, Пекін, можливо й погодиться залучитися до другого Саміту миру. При умові, якщо його «попросять із належною повагою». І він буде одним із трьох головних організаторів заходу разом із США та Євросоюзом. А не просто пересічним учасником, яких на Саміті у Швейцарії було десятки.
Цим запрошенням, власне, й займається з сьогоднішнього дня в Пекіні очільник нашого МЗС Дмитро Кулеба. Що важливо - до столиці КНР він прибув на запрошення міністра закордонних справ КНР Ван Ї.
Завдання забезпечити участь у другому дублі мирної конференції участь Китаю, звичайно, надскладне. Але у принципі таке, що можна вирішити.
І стимули для його вирішення є великі - як показав досвід першого Саміта, без Пекіна і його впливу на агресора Росію (а також на десятки країн «Глобального Півдня») скласти пазл з мирного врегулювання в Україні не вдається.