Аналізуючи побачене і почуте у Страсбурзі, я хотів би виокремити декілька важливих моментів. Переконаний, що саме вони і визначатимуть подальшу долю не тільки України, але й Європи.
Перше – це те, що президент ПАРЄ Педро Аграмунт послав чіткий месседж. Він бажає повернення російської делегації до участі у засіданнях Асамблеї. Така позиція є результатом двох складових. Одна пов’язана з усім добре відомою симпатією пана Аграмунта до РФ, а також його частими візитами у Москву. Інша лежить у площині власних амбіцій президента ПАРЄ. Йому потрібна своя «історія успіху», яка б давала політичні дивіденди, адже ні для кого не секрет, що вже у січні 2017 року ПАРЄ буде розглядати питання обрання нового президента. Аграмунт намагається повернути до засідань усіх членів ПАРЄ, аби знову у роботі Асамблеї брали участь 47 делегацій. Проте, він не може не розуміти, що повернення Росії збільшить кількість делегацій, які не увійдуть в одну залу з росіянами. Перш за все, я говорю про Україну, країни Прибалтики, можливо Польщу і інші держави Центральної і Східної Європи. Ми мали вже розмову з деякими європейськими колегами на цей рахунок, і їхня позиція однозначна – якщо Росія, заходить, усі інші – виходять.
Додам, що українська делегація в ПАРЄ має наміри поставити питання про дострокове припинення повноважень Педро Аграмунта. Українська делегація провела зустрічі з керівництвом Європейської Народної Партії, під час якої обговорювалося саме це.
Другий важливий момент – це заява президента Франції Франсуа Олланда, про те, що з початку потрібно провести вибори на Донбасі, а потім вже вирішувати проблему кордону. Така позиція нагадує завідомо програшну для тебе гру чужинців на твоєму ж полі, за рахунок твоїх інтересів, з приводу твого майбутнього і, не на твою користь. Тому слова Олланда будуть залишатися словами, хоча варто й зважати на те, що це і є справжня позиція Європи по відношенню до України.
Справа у тому, що Мінський переговорний процес можна сміливо назвати мертвим, таким, що не працює і не дає жодного позитивного результату. Наразі потрібно думати про новий формат, який би ніс у собі реальні гарантії не тільки для України, але й для усієї Європи. Політика ж на умовах Росії сприятиме зростанню апетитів Кремля і ніхто не може з впевненістю сказати, де сама забажає зупинитися Москва у просування власної імперської геополітики нового типу.
По-третє, не слід недооцінювати Росію. Москва активно працює у Європі через своїх друзів та політиків, які перебувають у неї на утриманні. Хоча слід відзначити, що масовані атаки на місто Алеппо у Сирії та візит українських героїв Геннадія Афанасьєва і Володимира Жемчугова до Страсбургу, а також розповіді останнього про те, як над ним – місцевим жителем, знущалися впродовж восьми місяців у Луганській лікарні тільки за те, що він не підтримав окупаційну владу, дещо витверезили європейців. Але Росія наступатиме й далі, то ж нам варто тримати руку на пульсі європейських рішень та пропозицій.
І останній момент стосується власне самих виборів на Донбасі. Такі вибори можливі виключно в українському форматі. Це означає, що ми маємо повернути контроль за кордоном, Росія виводить свої війська, терористи йдуть геть з нашої землі, а хто не забажає цього зробити, буде відповідати за злочини згідно законів військового часу. У виборах мають брати участь виключно українські політичні партії, а не місцеві осередки сепаратизму. Повинні бути присутні українські та іноземні ЗМІ, міжнародні спостерігачі, відновити свою роботу українське правове поле. За інших умов я не вважаю за можливе проведення виборів на Донбасі і ніколи не голосуватиму за законопроект, який би передбачав вибори на засадах антиукраїнської політики. До цього закликаю і усіх своїх колег по парламенту.
Що ж стосується Європи, вона має зрозуміти, що зрадивши Україну, зрадить і себе. Путіну важливе питання цивілізаційної перемоги. І саме на Донбасі сьогодні йде війна між цивілізаціями «руського миру» та «західної демократії», у який гинуть не громадяни Франції, Німеччини чи Іспанії та Італії. Там свої життя віддають українці. Про це тільки й варто пам’ятати, коли хтось намагається купити собі відстрочку поневолення і поразки за рахунок чужого життя.