На базі міжфракційного об’єднання «За впровадження повного циклу публічної політики», я створив експертно-депутатську групу, яка проаналізує усі «за» і «проти» проведення медичної реформи. Чернігівська область стала «пілотною» - саме з неї розпочнеться реальний аналіз стану системи охорони здоров’я.
Ця галузь мені близька, бо мій життєвий шлях розпочався з роботи фельдшером. І тому я, так би мовити, зсередини розумію, що потрібно зважити думки усіх – лікарів, медсестер, академіків, юристів, представників громадських організацій, щоб глибоко проаналізувати всі загрози на шляху до реформування медичної галузі. Сьогодні я об’єднав їх навколо себе, щоб не просто «поговорити», а знайти рішення, яке б врахувало потреби усіх прошарків населення. Так, експерти та фахівці разом з депутатами сідають за стіл переговорів, розробляють законопроект, і цей документ з великим ступенем вірогідності успішно проходить голосування в парламенті, адже акумулює різні точки зору та містить відповіді на питання опонентів, що виникали під час роботи.
У ході перших зустрічей з медичними експертами ми вже встановили, що необхідно внести зміни до роботи лікарів загальної практики, комерціалізувати первинну ланку, перетворивши амбулаторії на прибуткові бізнес-моделі, у рамках яких безкоштовно українцям буде надаватися гарантований державою перелік послуг, а також будуть запропоновані платні медичні послуги; при амбулаторіях працюватимуть аптеки, тощо.
Спробую пояснити, з яких основних етапів складається цикл публічної політики. Їх сім.
На підготовчому етапі визначається візія (бачення) майбутнього після проведення реформи та виявляються проблеми, подолання яких і буде пріоритетом. Надалі − залучаються провідні експерти для консультацій, та (найголовніще!) нейтралізуються ті, хто зацікавлені у протистоянні реформі задля збереження власних корупційних інтересів. Після − укладаються так звані «Зелена книга проблем» та «Біла книга рішень». Результати роботи, напрацьовані у «Білій книзі», стануть основою розробки законопроекту. Це дозволить виправити ті помилки, яких реформатори припускаються сьогодні. Останні та найважливіші кроки − голосування у профільному комітеті Верховної Ради України та на парламентських слуханнях за розроблений нами законопроект.
Разом з командою, я вже впроваджую перший етап циклу публічної політики. Ми вивчаємо ситуацію в медицині на Чернігівщині. І можу впевнено сказати: механізм реформи недосконалий, особливо страждає сільська медицина. Система первинної допомоги там і без того на ладан дихала, а тепер вщент руйнується.
Нещодавно у мене була чудова нагода поспілкуватися з працівниками лікарень і ФАПів у Новій Басані, Булахові, Косачівці та Озерному (Козелецький та Бобровицький район Чернігівської області). Висновок лише один: «реформатори» згори не бачать усіх проблем, які нині існують. Вони не бачать загроз, які стануть реальністю, якщо й далі поспіхом впроваджувати медичну реформу.
У Косачівській лікарняній амбулаторії сьогодні немає лікаря, усім опікується місцева медсестра. Отже, в рамках реформи заключити договір з МОЗом на отримання фінансування ця медсестра не зможе. Амбулаторія залишиться без грошей, люди – без будь-якої медичної допомоги. Уявіть, скільки аналогічних амбулаторій по всій країні!
Існують і системні проблеми.
Наприклад, МОЗом видано «Приблизне положення про госпітальний округ», що не тільки не містить визначення базового поняття, але ще й суперечить змісту постанови Кабміну, на якій ґрунтується. Перечитаємо постанову Кабміну. Згідно з нею, госпітальний округ − це об'єднання закладів охорони здоров'я. У положенні ж МОЗу, госпітальний округ визначається як об'єднання територіальних округів. Від того, як буде вирішено це питання, залежить основний аспект − як буде проводитися фінансування госпітального округу.
Я би наголосив і на інших проблемах: МОЗ намагається реформувати вторинну та третинну ланку, не створивши гідного фундаменту. Таким фундаментом має бути розбудована система первинної та екстреної медичної допомоги. Адже тільки так можна швидко надавати першу допомогу пацієнтам, ефективно лікувати хворих, «розвантажуючи» лікарів вторинної ланки.
Саме тому вважаю, що єдиний шлях до якісного реформування системи охорони здоров’я – публічна політика, коли під час розробки законопроекту його положення обговорюються публічно, з залученням і сільських лікарів, і академіків, й інших спеціалістів. Лише так у правовому полі ми зможемо досягти тих змін, які так необхідні українській медицині сьогодні.