В кожній області ми працюємо не лише в обласному центрі, але також і в районних центрах для того, щоб викристалізовувати зміни до державної політики в консультаціях на рівні тих, хто ці реформи потім буде втілювати – виборців, лікарів, пацієнтів, депутатів місцевих рад, голів об’єднаних територіальних громад. Теми, з якими ми їздимо наступні: доступ до прийняття рішень, контроль публічних фінансів, виборчі правила і охорона здоров’я. Власне медична реформа, а точніше дискусія щодо її реалізації на місцях і є моєю задачею у цьому турі. І підсумок кожної обласної дискусії я планую викладати в своєму блозі.
Ми приїжджаємо в місто, вже попередньо домовившись про участь в різних типах зустрічей з усіма представниками зацікавлених сторін: лікарями, пацієнтськими і громадським організаціями, керівниками мед закладів, медичних ВУЗів, депутатами місцевих рад, керівниками об’єднаних територіальних громад. Для кожної групи є свій ефективний формат роботи для отримання пропозицій та зворотного зв’язку щодо зміни політики. Тоді, як студентам зручніше прослухати лекцію та мати можливість поставити питання, журналістам зручніше зустрітися за кавою і не поспішаючи поставити всі питання щодо майбутньої реформи та її регіональної реалізації в цьому конкретному місті. Але головними подіями в кожному місті нашого туру є комплексні консультації щодо пропонованих змін державної політики в сфері фінансування системи охорони здоров’я та виборчого законодавства. Цей тандем тем може здаватися дивним на перший погляд. Водночас, саме Парламент та місцеві ради можуть вже цього року або дати повноцінний старт реформі на усіх рівнях, або заблокувати будь-які зміни. До компетенцій Верховної Ради належить законодавче забезпечення реформи, в свою чергу місцеві ради повинні будуть ухвалити ряд рішень щодо статусів місцевих закладів охорони здоров’я.
Протягом двох перших тижнів ми відвідали Житомирщину і Хмельниччину. Перше, що кидається в очі, це здивування з приводу приїзду керівництва МОЗу та готовність в. о. міністра і заступників обговорювати кожен пункт реформи, фіксуючи пропозиції лікарів, представників місцевого самоврядування та керівників закладів охорони здоров’я. Питання та пропозиції переважно доволі конкретні та стосуються, зазвичай, практичного впровадження реформи: хто і з ким укладатиме контракт щодо надання медичних послуг на первинній ланці; що входитиме у гарантований пакет медичних послуг; у який спосіб здійснюватиметься оплата за надані послуги; як бути з “вузькими спеціалістами”.
Найважливіші та найцікавіші консультації відбуваються в районних центрах. Презентацію щодо плану, графіку та змісту кроків реформи слухають уважно як лікарі, так і депутати місцевих рад та представники виконкому. Хоча на багатьох обличчях легко відчитати скепсис та недовіру. Дискусія, зазвичай, починається з повторення найпоширеніших інформаційних “страшилок”, якими щедро нафарширували інформаційний простір українців деякі телеканали:
• МОЗ позакриває лікарні, а ті, що не закриє – приватизують;
• у міністра немає диплому, і взагалі вона не повноцінний міністр,а лише в.о., отже ні про яку реформу не може йти мова;
• всіх лікарів первинної ланки змусять бути сімейними лікарями без їхньої згоди.
За 15-20 хвилин телевізор вивітрюється з голів і починається, власне, консультація щодо зміни та впровадження державної політики в сфері охорони здоров’я . Дуже часто дискусія відбувається між запрошеними лікарями та депутатами місцевих рад та представниками виконкомів і до кінця розмови учасники мало-помалу починають розуміти власні ролі у майбутній реформі. Так, для прикладу, головний лікар ЦПМСД з Коростеня Житомирської області, зрозумівши, що укладання декларацій – угод жителів громади з лікарями, принесе йому додаткові кошти, задався питанням, як ці кошти справедливіше розподіляти між лікарями Центру, які безпосередньо укладатимуть декларації з пацієнтами. Очевидне запитання, поза як, керівнику закладу потрібно розуміти, чим стимулювати працівників іти до пацієнтів. У теперішній ситуації головний лікар місцевої лікарні дуже обмежений у можливості фінансових стимулів для працівників, оскільки заробітна платня нараховується згідно тарифної сітки. А тарифи у медицині, приблизно однакові і для того терапевта, який приймає двох пацієнтів в день, і для того, хто надає послуги трьом десяткам за зміну. Саме тому, зараз лікарі масово обурюються, що їхня зарплатня не набагато різниться від зарплати санітарки. Відповідь керівник знайшов без підказки: потрібно міняти форму господарювання закладу з бюджетної установи на підприємство і виплачувати зарплатню лікарям в залежності від кількості укладених декларацій. Про це він заявив присутньому на обговоренні депутату місцевої ради. Представник місцевого самоврядування пообіцяв взяти це питання під особистий контроль на наступному засіданні місцевої ради.
Інший головний лікар, правда районного стаціонару, з Хмельниччини, сказав, що нічого реформувати не потрібно, просто “дайте більше грошей, а ми тут розберемось”. Я нагадав, що держава поступово відходитиме від принципу “давання грошей” на заклади з безкоштовною медициною для громадян до принципу “закупівлі послуги” у закладів для громадян. Головний лікар почав голосно обурюватися з приводу того, що розробники реформи нічого не розуміють в своєму Києві, хоч сам лікар хвилюється лише за те, що громадяни підуть у сусідню лікарню і бюджетні гроші пройдуть повз його заклад. Це звичайно прикро, але без конкуренції, наша медицина так і залишатиметься у системі Семашко, а цього явно не хочеться ні пацієнтам, ні лікарям, які працюють з пацієнтами.
Після перших двох тижнів та кількох десятків зустрічей з кількома сотнями фахівців різних сфер вже можна занотувати кілька цінних спостережень.
По-перше: реформа потребує посиленої комунікації. Як наслідок браку інформації від міністерства та агресивної кампанії проти реформи, на місцях панують чутки і міфи, що рясно множаться останнім часом не лише на сторінках «зливних бачків» в мережі інтернет, але і в головах. Вихід, як на мене один – побільше доступної інформації для усіх, хто її шукає.
По-друге: для впровадження змін потрібен зворотній зв’язок. Тому усю отриману інформацію ми систематизуємо, скеровуємо в МОЗ і публікуємо на сайті ГО «Центр UA». А надважливим завданням МОЗу буде не лише з нею ознайомитись, але і врахувати при остаточному формуванні проектів нормативно-правових документів.