Той шлях економічного патерналізму, по якому ми йдемо, давно вже довів свою непридатність. Підвищення пенсій та заробітних плат на 50-100 грн., «компенсація» вкладів в Ощадбанку та інші «соціальні ініціативи» – лише декорація, яка легітимізує владу та дозволяє їй продовжити експлуатацію економічних ресурсів. Нам дають «пайок», щоб ми мовчали і не протестували проти того, як з геометричною прогресією зростають статки міністрів, депутатів, суддів, прокурорів, чиновників та інших, хто є частиною діючої Системи.
Їх зростання відбувається за рахунок зубожіння більшості людей, за рахунок вичерпання державного ресурсу і, головне, з масовою демотивацією українців до самореалізації. Відсутність стимулів для розвитку особистості – це сигнал SOS , ознака того, що країна може втратити шанс на відновлення та розвиток.
Чому? І про що саме йде мова?
В першу чергу – про економіку. Все більш очевидним стає те, що формула «від стабільності до добробуту» не діє в реальному житті. Українська економіка стагнує. Попри оптимістичні прогнози Уряду, в січні-липні цього року ВВП зріс лише на 2%. При цьому зростання промисловості склало лише 0,2%. І резервів в нас залишилося не так багато – інвестиційний клімат продовжує погіршуватися. Більше всього в Україну вірять інвестори з Кіпру – 26% від всього об’єму інвестицій. Тобто, наші з вами рідні олігархи, в той час як інші вважають за краще не мати справу з українськими чиновниками.
Ще один тривожний сигнал – зменшення золотовалютних резервів (з $34 млрд. в 2010 році до $30,79 в 2012) та погіршення платіжного балансу. Від’ємне сальдо зросло на 30% до $7 млрд., що створює передумови для тиску на національну валюту.
Але всі ці економічні показники мало що варті, якщо не співвідносити їх з рівнем життя людей. Так от, якщо говорити про рівень життя, то перше, на що звертаєш увагу – це показники міграції.
За даними Міжнародної організації по міграції, з України виїхало 6 млн. чоловік, що приблизно складає 1/7 частину всього населення. З них 50% – це молоді люди, віком до 35 років, які отримали вищу освіту, але не бажають працювати за мізерну заробітну плату і не бачать свого майбутнього тут. Більше того, згідно соціологічних досліджень, більше половини молоді віком 18-29 років при першій можливості готові виїхати з країни.
Що не дивно, оскільки, як стверджують соціологи, лише 5% українців живуть на рівні європейського середнього класу. Загалом же, звичайна українська сім’я 53% своїх доходів витрачає на харчування. Ще близько 40% сімей витрачають більше 60%, що за міжнародними стандартами означає проживання на рівні бідності.
Тобто, майже всі українці живуть бідно або дуже бідно. Таке життя штовхає найбільш продуктивну та активну частину населення, яка може принести економіці та країні багато користі, до пошуку іншого шляху власної самореалізації, що призводить до їх виїзду за кордон.
Саме в цьому і є наша найбільша біда. Відсутність в Україні можливостей для самореалізації, розвитку інтелектуального та творчого потенціалу, не дає жодного шансу молодим програмістам, інженерам, математикам, архітекторам, артистам та іншим креативним людям, які мислять нестандартно та мають багато ідей. Вони не потрібні цій Системі.
Место креативной индустрии на Донбассе нельзя назвать привилегированным, а скорее можно отнести к рабочему классу или низам среднего в силу материальной несостоятельности. В случае поддержки и дотирования данной отрасли, можно будет говорить о Законах в пользу бедных.
— Анна Агафонова, блогер LB.ua
Якби в Україні народився та працював свій Стів Джобс, чи зміг би він створити якийсь інноваційний продукт? Питання скоріше риторичне, але саме легкість та простота подолання шляху – від виникнення задуму до його втілення – власне, і визначає успішність чи неуспішність економічної моделі.
Напевно, ніхто сьогодні не буде заперечувати, що ми живемо в епоху ідей. Приклад таких компаній, як Apple, Google, Amazon, Instagram та ін. говорить сам за себе. Вам не потрібно володіти нафтовою вишкою, щоб створити успішний бізнес. Достатньо мати лише ідею та бажання її втілювати. І щоб на вашому шляху не стояли монополії, корупційні чиновники та інші бар’єри.
Але як нам зняти ці бар’єри?
По-перше, держава має обмежити свій вплив на бізнес та створити умови для конкуренції. А для цього нам потрібні нові люди в парламенті та Уряді. Нові – за своїм світоглядом, професійними навиками, мораллю, відношенням до України.
По-друге, потрібно по-новому організувати систему виховання дітей. Вихователь з зарплатою 1000 гривень в садочку думає, як прожити, а не розвинути дітей. Як і вчитель в школі.
Загалом те, що сьогодні, як і багато років до цього, влада не визначила пріоритетним розвиток творчих можливостей у дітей, розвиток у них мислення та прагнення до нового, це не просто проблеми цих дітей у дорослому віці. Це величезна проблема України, яка, маючи сильну та розумну націю, втрачає у світі конкурентні переваги.
Тому я абсолютно переконана: для того, щоб наша країна стала конкурентоспроможною, щоб люди мали гідний рівень життя, потрібні не тільки економічні умови, потрібні умови розвитку вільного мислення у наших дітей.
Нам потрібно розвивати креативний клас, лише він зможе створити умови для справжнього економічного зростання і країни, і громадян. В іншому разі, Україна ризикує стати економічною колонією (Росії чи країн Євросоюзу), споживачем, а не виробником інноваційних продуктів. З усіма наслідками цього – рівнем ВВП, доходами людей, якістю життя та міграцією молодого покоління.