Необхідний стратегічний плацдарм
Співпраця, яка починалася з тіньової присутності найманців, зокрема ПВК «Вагнер», після смерті Євгена Пригожина трансформувалася в офіційний державний проєкт Кремля — Африканський корпус. (Африканський корпус — це офіційне експедиційне військове формування Російської Федерації, створене наприкінці 2023 року під безпосереднім контролем ГУ ГШ РФ.— Ред.) Сьогодні російська військова присутність найбільш масштабна в Малі (понад 2500 найманців), тоді як у Буркіна-Фасо й Нігері діють контингенти з кількох сотень військових інструкторів. Офіційна версія цієї експансії звучить благородно: допомога в боротьбі з ісламським тероризмом, який справді перетворює життя місцевого населення на катастрофу. Неофіційна, але єдино реальна мета росіян полягає в іншому — утримати хунти при владі в обмін на доступ до ресурсів і політичну лояльність.
А втім, російська гра в Сахелі значно глибша за просте ситуативне використання переворотів. Злиті документи ще 2019 року свідчать, що Москва планувала системне проникнення в регіон задовго до того, як там посипалися прозахідні уряди. Сьогодні цей проєкт набуває інституційних обрисів: Малі, Буркіна-Фасо й Нігер утворили власну конфедерацію — Альянс держав Сахелю (AES). Ця нова геополітична вісь має одну критичну вразливість — жодна з трьох країн не має виходу до моря. Така логістична ізоляція диктує новий етап російської експансії: щоб забезпечити життєздатність сахельських режимів (і власного військового контингенту), Росії необхідні коридори до узбережжя.
Читайте такожПолітика другої адміністрації Трампа в Африці: торгівля й інвестиції замість допомоги і криза відносин з Південною Африкою
Проте логістика — лише тактичне завдання. Глобальна мета Москви значно амбітніша: Західна Африка загалом і Гвінейська затока зокрема потрібні Кремлю як стратегічний плацдарм. По-перше, це доступ до природних ресурсів і можливості для великих російських компаній. По-друге, це остаточне витіснення європейської присутності з континенту. І найголовніше — закріпившись на узбережжі, Росія створює потужний пояс нестабільності поблизу самої Європи. Контроль над цим регіоном дає Москві в руки важіль управління міграційними потоками й безпековими кризами, якими можна шантажувати ЄС. Саме тому російський вплив не обмежиться Сахелем — він уже розповзається далі, під прицілом прибережні держави.
Як подвійна гра Конакрі змусила Москву шукати нові шляхи
Першим логістичним вікном до океану для ізольованих сахельських хунт стала Гвінея (Конакрі). Згідно з розслідуванням The Sentry, у 2025 році Москва перетворила гвінейський порт на один з головних транзитних вузлів для забезпечення Африканського корпусу. Супутникові знімки й дані судноплавства фіксують регулярні заходження туди російських вантажних суден. Лише з січня 2025 року п'ять таких кораблів доставили на континент десятки одиниць бронетехніки, танки, артилерію, системи РЕБ і безпілотники. Усе це наступальне спорядження згодом перекидали суходолом у Малі, що остаточно закріпило вісь Конакрі — Бамако як основний логістичний коридор для Альянсу держав Сахелю.
У цій логістичній схемі яскраво видно специфічний інструмент російської експансії — використання корпоративних активів. Річ у тім, що портовим терміналом у Конакрі управляють російсько-гвінейські компанії Alumina Company of Guinea (ACG-Fria) і Compagnie des Bauxites de Kindia (CBK). Обидві є дочірніми структурами російського алюмінієвого гіганта «Русал». І сьогодні ці комерційні потужності російського бізнесу безпосередньо обслуговують мілітарні амбіції Кремля, забезпечуючи безперебійний військовий транзит у Західній Африці.
За російською грою варто не забувати про ключову фігуру Гвінеї — президента Мамаді Думбуйя. Він розігрує в міжнародній політиці складну подвійну карту і, схоже, не готовий до відкритого й публічного розриву із Заходом заради явної підтримки Росії. Саме ця обережність Думбуйя змушує росіян діяти в Конакрі максимально приховано. Щоб не викликати додаткових запитань і не створювати політичних проблем для гвінейської сторони, попередні військові вантажі для Африканського корпусу розвантажували переважно вночі і транспортували без відкритого супроводу російських військових.
Щоб задобрити національну армію і зберегти лояльність місцевого уряду до нічних транзитів, Москва надає пряму військово-технічну допомогу. Зокрема, у травні 2026 року за участю прем'єр-міністра, міністра оборони й посла РФ гвінейським збройним силам урочисто передали велику партію спорядження.
Паралельно системно працюють із суспільством, експлуатуючи радянську спадщину. Спочатку робили це виключно силами посольства РФ, але з липня 2025 року до процесу долучили партнерський Російський дім у Гвінеї. Через ці структури організовують традиційні російські святкування і проводять православні літургії за участю африканського екзархату РПЦ. Ставку роблять і на науково-освітню сферу: російський уряд виділяє 150 щорічних квот для місцевих студентів, фінансує Російсько-гвінейський центр епідеміології в Кіндії та планує відновити роботу колишнього радянського науково-дослідного центру в Рогбане.
Але розуміння того, що гвінейський транзит цілком залежить від мінливого настрою місцевого президента, змусило Кремль паралельно шукати стабільні логістичні коридори, і вибір припав на Того. Показово, що після утворення Альянсу держав Сахелю ця країна не розірвала діалогу з бунтівними хунтами, а навпаки — тісно контактувала й навіть відкрито обговорювала приєднання до цього блоку.
Гібридна підготовка відкриває ворота до океану
Ще у 2023 році Того фігурувала у списках пріоритетних цілей Africa Politology — структури впливу, яку після смерті Євгена Пригожина перейняла російська Служба зовнішньої розвідки (СВР). Документи, отримані виданням The Continent і передані медіаконсорціуму за участю INPACT, свідчать, що російські спецслужби визначили для себе три основні цілі в Того: контроль над логістичною платформою в Західній Африці, вплив на місцевий ринок фосфатів і дискредитацію Франції.
Оскільки прямого дипломатичного каналу довго не існувало (відкрити посольство РФ у Ломе лише планують, а обсяг двосторонньої торгівлі залишається мізерним), Москва зробила ставку на м'яку силу й розгалужену мережу проксі-організацій. Спочатку освітньою, культурною та спортивною обробкою населення займалася структура «Африканська ініціатива», громадська організація, тісно пов'язана з російськими силовими структурами. Улітку 2026 року її функціонал перейняла асоціація «Російсько-тоголезька альтернатива» (ART), генеральним секретарем якої став Паскаль Беджакін — випускник радянського вишу. Це класичний приклад того, як Кремль досі ефективно спирається на контакти часів Холодної війни.
Через ці структури росіяни розгорнули тотальну кампанію «купівлі» лояльності. Спектр заходів неймовірно широкий: від роздачі москітних сіток і оплати навчання для дітей з малозабезпечених родин до екологічних суботників і баскетбольних турнірів на згадку про старі радянські спортивні перемоги. Столицю Того системно маркували російською присутністю: малювали фрески про «дружбу народів» і висаджували Сад російсько-тоголезької дружби. Паралельно нарощували медійну й освітню співпрацю: місцевих лідерів думок возили у престури до РФ, тоголезькі студенти отримали можливість вчити російську мову в місцевих університетах, а кількість стипендій на навчання в РФ стрімко зросла. Уся ця масштабна інформаційно-гуманітарна робота мала чітку мету: створити суспільний фон, завдяки якому прибуття російських військових сприйматимуть не як загрозу, а як допомогу від «щедрого друга».
Та паралельно з цим діяли і політичні та військові канали. Наприклад, перевірена російська «зернова дипломатія»: щоб закріпити лояльність, на початку 2025 року Росія відправила в Того першу партію пшениці. Одночасно сторони домовилися створити міжурядову російсько-тоголезьку комісію з торговельно-економічного співробітництва, перше засідання якої призначили на кінець 2026 року.
Читайте такожОбіцяли 3000 доларів і роботу водієм. Як працює російська вербувальна мережа в Африці
Усі ці гібридні зусилля доволі швидко конвертувалися в офіційні безпекові домовленості. Уже навесні 2025 року оголосили про підписання рамкової угоди про військову співпрацю (яку Держдума РФ ратифікувала у жовтні). Документ передбачав навчання тоголезьких військовослужбовців, спільні збройні навчання й обмін розвідувальними даними.
А далі поки голову Ради міністрів Того Фора Гнассінгбе приймав Путін у Москві (вперше за шість років) в листопаді 2025 року, до Ломе прибула делегація російських високопосадовців на чолі з генерал-майором Андрієм Авер'яновим, командиром військової частин ГУ ГШ РФ, відповідальної за спецоперації за кордоном. За вже сталою традицією, саме після його візитів в африканських країнах масово з’являються російські військові інструктори. І Того не стала винятком, адже вже 15 січня 2026 року до готелю «Саракава» в Ломе прибули близько п'ятнадцяти так званих передових офіцерів Африканського корпусу готувати бази на півночі країни.
За пів року російський контингент у Того зріс до 300—350 осіб. І очікується, що ця присутність буде довгостроковою. (За даними Головного управління розвідки Міноборони України, станом на липень 2026 року Африканський корпус налічував уже 6180 осіб. — Ред.)
А потім запрацювали і логістичні ворота. Близько 3:00 ночі 9 липня 2026 року російське вантажне судно «Михайло Бритнєв» (яке перебуває під санкціями США) пришвартувалося до контейнерного терміналу в порту Ломе після 21-денного переходу з бази в Балтійську. На його борту були десятки одиниць військової техніки, зокрема: БМП-2, БМП-3, броньовані машини, зенітні гармати й БТР-82, призначені для російських найманців у Сахелі.
Проте Того далеко не єдина ціль Москви: росіяни розгорнули системну експансію одразу на кількох напрямках. Тому паралельно з тоголезькою операцією Кремль активно опрацьовує й інші прибережні держави Західної Африки.
Російська загроза нависла над регіоном
Згідно з внутрішніми документами російських структур впливу (оприлюдненими журналістським консорціумом Forbidden Stories у рамках розслідування діяльності так званої Компанії), Росія розгорнула в регіоні безпрецедентну інформаційну війну. Лише з червня по листопад 2024 року агентам вдалося розмістити 644 статті з пропагандою та дезінформацією в щонайменше 35 місцевих ЗМІ. Бюджет цієї кампанії перевищив 300 000 доларів. Одночасно Кремль готує експансію м'якої сили: з 11 нових культурних центрів, які РФ планує відкрити найближчим часом, вісім розташовані в Африці, причому половина з них саме в Західноафриканському регіоні (Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того й Малі).
Російські структури впливу адаптують свою тактику під кожну державу Західної Африки. У Сенегалі вони працюють над поступовим зближенням країни з хунтами Альянсу держав Сахелю, роблячи головну ставку на молодь: фінансують конференції панафриканських спільнот і цілеспрямовано вивозять лідерів молодіжного крила правлячої партії PASTEF на політичні форуми до Малі. У Кот-д'Івуарі підхід інакший — там агенти налагоджують негласні контакти з національною елітою і паралельно запускають агресивні фейки (зокрема, нібито Україна співпрацює з терористами), щоб послабити позиції прозахідного уряду.
Читайте такожДрони, логістика і золото: у Москви проблеми в Малі
В інших країнах акцент зміщується на пропаганду й історичні спекуляції. У Гані Росія майстерно зіграла на чутливих питаннях, активно підтримавши резолюцію ООН про репарацій за работоргівлю, що вже принесло дипломатичні дивіденди й наблизило ратифікацію угоди про військово-технічне співробітництво. Натомість у Нігерії, де всі російські обіцянки залишилися на папері, ставку роблять на чисту пропаганду. Через агентство «Африканська ініціатива» росіяни скуповують інфлюенсерів і поширюють антизахідні наративи мовою хауса. Цікавий момент трапився під час антиурядових протестів End Bad Governance у 2024 році: у натовпі раптом замайоріли російські прапори. Поліція заарештувала десятки учасників протесту, кільком згодом висунули звинувачення в держзраді.
Застосовуючи гібридний інструментарій (від м'якої сили до корпоративних активів), Москва цілеспрямовано розхитує інституційну єдність ЕКОВАС. Кінцева мета цієї експансії виходить за межі простої підтримки військових хунт: отримавши доступ до глибоководних портів Гвінейської затоки, російські військові структури зможуть закріпитися в Атлантиці й перетворять регіональну нестабільність Західної Африки на прямий безпековий виклик для Європи.