В апараті Білого дому існує посада старшого радника президента Сполучених Штатів, якому доручають певну сферу відповідальності. Американські президенти призначали різну кількість таких радників. 20 січня 2025 року Дональд Трамп призначив двох: Ілона Маска — з питань ефективності уряду і Массада Булоса — з питань арабських держав, Близького Сходу й Африки. Після того як Маск залишив команду Трампа, Булос зостався єдиним старшим радником. Понад те, у квітні минулого року його призначили ще й старшим радником з питань Африки.
Булос походить з впливової християнської сім’ї в Лівані, здобув освіту в США, займався бізнесом у Західній Африці. Його син Майкл Булос у 2019 році одружився з Тіффані Трамп, молодшою донькою президента.
Близькосхідний напрям політики США майже повністю перетягнули на себе інші конфіденти Трампа: Стів Віткофф і Джаред Кушнер займаються Газою та переговорами з Іраном; Том Баррак опікується Сирією. Тому нішею Булоса став Африканський континент, де він підтримував американські інвестиції та курував миротворчу дипломатію.
Водночас в опублікованій у грудні 2025 року новій Стратегії національної безпеки адміністрація Трампа спромоглася виділити на Африку лише три абзаци.
«Надто довго американська політика в Африці була спрямована на надання, а потім розповсюдження ліберальної ідеології», — так починається африканський розділ. Сполучені Штати, зазначають у Стратегії, мають протидіяти ісламістським терористам, але остерігатися довгострокових зобов’язань; американська дипломатія повинна користуватися можливостями, щоб завершити активні конфлікти і запобігти новим. Також чинна адміністрація задекларувала намір змінити акцент своїх відносин з Африкою з надання допомоги на інвестиції та торгівлю.
Ці зміни почалися з ліквідації USAID.
Інвестиції замість допомоги
20 січня, першого дня другого президентського терміну, Трамп видав 26 указів. Один — названий «Переоцінка та реорганізація іноземної допомоги Сполучених Штатів» — поставив на 90-денну паузу фінансування всіх програм розвитку, аби ревізувати їх й оцінити відповідність інтересам, цінностям і чинній зовнішній політиці США. Указ стосувався всіх агентств і департаментів, але політично атака була спрямована проти USAID — Агентства США з міжнародного розвитку. У наступні тижні Ілон Маск і його Департамент ефективності уряду (DOGE) взялися ревно боротися з «урядовим марнотратством».
USAID стала першою та головною жертвою. Співробітників агенції звільнили або відправили у відпустку, посаду адміністратора агенції обійняв держсекретар Марко Рубіо. За результатами перевірки Держдеп припинив 86 % програм на суму 8,3 млрд доларів з близько 40 млрд раніше.
У березні Трамп виступав зі зверненням до Конгресу. «Тільки послухайте про деяке приголомшливе марнотратство, яке ми вже виявили… 8 млн доларів на просування ЛГБТК+ в африканській країні Лесото, про яку ніхто ніколи не чув», — заявив він.
У Лесото це сприйняли як образу. Про восьмимільйонну програму в країні ніхто не чув.
«10 млн доларів на обрізання для чоловіків у Мозамбіку», — оголосив Дональд Трамп. США фінансували такі програми не тільки в Мозамбіку в рамках боротьби з ВІЛ/СНІД: обрізання знижує вірогідність передачі ВІЛ на 60 %.
«1,5 млн доларів на довіру виборців у Ліберії. 14 млн доларів на суспільну згуртованість у Малі», — мова про місію спостереження за виборами і проєкт примирення та медіації на локальному рівні.
«250 тис. доларів на розвиток веганських місцевих кліматичних інновацій у Замбії», — справді був проєкт USAID, але без веганської частини.
Демонтаж USAID докорінно змінив відносини США і країн Африки у вимірі надання міжнародної допомоги з людського розвитку, охорони здоров’я, запобігання та протидії голоду, розбудови демократичних інституцій. Тепер більшість гуманітарних програм США урізані як «марнотратні». Відповідно до аналізу дослідників Center for Global Development, повністю залишилися без американської допомоги девʼять країн: Сенегал, Туніс, Марокко, Есватіні, Гвінея, Коморські острови, Сьєрра-Леоне, Мавританія та Гамбія. Ліберія також втратила 98 % фінансування. 17 інших африканських втратили понад 50 % фінансування, ПАР втратила 89 %, або 261 млн доларів.
Найбільше «зекономили» на програмах для Ефіопії та ДРК — по 387 млн доларів на кожній; скоротили 307 млн допомоги для Уганди, 225 млн для Кенії, 216 – для Танзанії, 178 млн для Нігерії, 172 млн для Мозамбіку, 170 млн для Єгипту, 149 млн для Малі.
Остаточно USAID припинила існувати 1 липня. Програми, що залишилися, передали під управління Державного департаменту, а заступником держсекретаря з міжнародної допомоги, гуманітарних проблем і релігійної свободи призначили Джеремі Левіна, 28-річного співробітника DOGE і одного з головних архітекторів закриття USAID.
Тут варто зупинитися на мотивах і внутрішній логіці цього рішення. Якщо адміністрація Трампа намагалась так «зекономити» гроші платників податків, то «зекономили» небагато — в масштабах 7-трильйонного бюджету 2024 року видатки на USAID складали менш ніж 1%, хоч у сприйнятті широкої громадськості частка була вищою.
Можна було б запропонувати складнішу аргументацію: відбулася переоцінка ролі м’якої сили в американській політиці, гуманітарні програми агенції визнані марнотратними за своїм принципом з перспективи американського інтересу як його визначає чинна адміністрація.
Проте з того що відомо наразі, найбільш вірогідним є інше пояснення: ліквідація USAID була персональною ініціативою Ілона Маска. Білий дім цю ініціативу підтримав постфактум, вона вкладалась у порядок денний. Трамп не приділяв особливої уваги USAID під час передвиборчої кампанії, а очільниця його адміністрації Сьюзі Вайлз засвідчила в інтерв’ю для Vanity Fair, знищення федеральної агенції, «яка робила хорошу роботу», було неочікуваною кризовою ситуацією.
Однак попри публічний драматизм закриття, Вашингтон не викреслив гуманітарний вимір взаємодії, особливо щодо співпраці в галузі охорони здоров’я. Після ліквідації USAID ситуація виглядала наступним чином: за підрахунками на серпень 2025, з 834 програм охорони здоров’я залишились чинними в якійсь мірі 196, тобто 23%. Також на час ревізії фінансування проектів, які були визначені як “такі, що рятують життя”, пауза не розповсюджувалась.
У вересні Державний департамент опублікував документ з типовою для чинної адміністрації назвою “America First Стратегія з глобальної охорони здоров’я”. Документ артикулює такий підхід: замість надання допомоги через міжнародні організації, США мають намір інвестувати (спільно з урядами реципієнтів) в розвиток місцевих спроможностей, аби вони досягли певного рівня самодостатності. З цією метою планувалось укласти до кінця 2025 року відповідні двосторонні домовленості з основними реципієнтами допомоги.
На початок 2026 року Держдеп повідомив про підписання меморандумів про взаємопорозуміння з 16 державами: Кенією, Руандою, Ліберією, Угандою, Лесото, Есватіні, Мозамбіком, Камеруном, Нігерією, Ботсваною, Мадагаскаром, С’єрра-Леоне, Ефіопією, Кот-д’Івуаром, Малаві та Бурунді. Сумарно це домовленості про інвестиції в охорону здоров’я на приблизно 11,18 млрд доларів з боку США та 7,12 млрд з боку реципієнтів на найближчі кілька років. Ще анонсували меморандум із Замбією про грант в обсязі 1,5 млрд, проте його укладання відклали на невизначений час – Вашингтон вимагає спочатку підписати угоду, яка спростить доступ американському капіталу до видобутку природних копалин в країні.
Тепер Вашингтон розглядає відносини з африканськими державами в категоріях економічної корисності. Через кілька днів після формального закриття USAID, Трамп зустрівся з п’ятьма африканськими президентами – Сенегалу, Мавританії, Гвінеї-Бісау, Ліберії та Габону, – для обговорення інвестицій у видобуток рідкоземельних та інших природних копалин (а також, скоріш за все, можливість прийняття ними депортованих зі США мігрантів).
Трохи раніше, в кінці червня, на щорічному бізнес-саміті США-Африка за посередництва Булоса та американських дипломатів були укладені домовленості між приватними інвесторами та африканськими урядами на 4 млрд доларів, серед яких найбільшою була угода про побудову компанією Hydro-Link 1150-кілометрової лінії електропередач з Анголи до ДРК на 1,6 млрд.
В грудні Сполучені Штати спільно з іншими інвесторами додали 553 млн у розвиток коридору Лобіто. І, звичайно, економічна сторона домовленостей з Руандою та ДРК: в рамках угоди про стратегічне партнерство з останньою США вже підтримали укладання меморандуму про придбання Orion CMC гірничодобувних активів в Glencore. До того ж ДР Конго, Гвінея, Ангола, Марокко, Замбія, С’єрра-Леоне та Кенія були представлені на організованій Вашингтоном зустрічі в лютому 2026 року, де пропонувалось створення своєрідного торгового блоку для убезпечення ланцюгів постачання критичних мінералів. Ще в 2025-му планувалась організація масштабного саміту США-Африка, де Трамп би зустрівся з африканськими лідерами, проте поки його відклали.
В той же час політичні програми зараз Білий дім цікавлять мало. Білий дім прямо рекомендував Державному департаменту припинити програми на підтримку демократичних рухів за кордоном. Натомість адміністрація натякала на можливість відновлення відносин з Еритреєю та трійкою сахельських хунт – з Малі, Буркіна-Фасо та Нігером.
Торгівля після “Дня визволення” та AGOA
Торгові відносини виявились ще більш суперечливим виміром політики. З одного боку, Вашингтон тепер підходить до торгівлі з Африкою в межах тієї ж логіки: трансакційні, але взаємовигідні, зносини мають замінити односторонні витрати на потреби розвитку реципієнта. “Trade, not aid” стало офіційним гаслом нової комерційної політики. З іншого боку, торгова політика США в 2025 році була загалом ворожою та деструктивною щодо глобальної торгівлі. Запроваджені протекціоністські тарифи не передбачали виняток для жодної африканської країни.
Анонсовані в “День визволення” 2 квітня мита торкнулися всіх, але не однаково. Для більшості держав Африки було запроваджено тільки базові 10% на імпорт. Для інших 22 держав тарифи були вищими і варіювались від лише 11% для Демократичної Республіки Конго і Камеруну, до 30% для ПАР та Алжиру, 31% для Лівії, 32% для Анголи, 37% для Ботсвани, 40% для Маврикію, 47% для Мадагаскару і 50% для Лесото – найвищий анонсований тариф в світі. Це при тому, що Лесото не має самостійної митної політики, будучи понад 100 років учасником Південноафриканського митного союзу разом з ПАР, Намібією, Есватіні, та Ботсваною.
Причиною такого високого значення був метод розрахунків, на основі яких визначався “знижений взаємний” тариф, який брав за основу не реальну митну політику, а торговельний баланс. В 2024 році експорт зі Сполучених Штатів до Лесото складав 2,8 млн доларів США, тоді як імпорт – 237 млн доларів (тобто більше у 84,6 разів).
Такий дефіцит у торгівлі склався через те, що в рамках режиму AGOA (про який детальніше піде мова трохи нижче) за останні 25 років Лесото отримало преференційний доступ до американського ринку і місцеві виробники мали стимул до експорту у США. Основним бенефіціаром стала швейна індустрія. 75% одягу, виробленого в країні, експортували до США, галузь становила 20% ВВП держави. Після анонсу тарифів в Лесото було оголошено “стан лиха”, країна ризикувала втратити ключову статтю експорту, а кожен третій з 36 тис. зайнятих у галузі ризикував лишитись без роботи.
На щастя для Африки та майже всього світу, підвищенні тарифи були відкладені, 9 квітня вступили в силу тільки 10% універсальних мит. Переглянуті, і на цей раз запроваджені в серпні, тарифи для ряду африканських держав, включаючи Лесото, були встановлені на рівні 15%, за виключенням 30% для ПАР, Алжиру та Лівії, і 25% для Тунісу.
“Визвольні” мита були оголошені на тлі наближення критичного дедлайну: 30 вересня 2025 року спливав термін дії Africa Growth an Opportunity Act (AGOA) – головного закону, який регулював торгівлю між країнами Африки та США останні чверть століття. Відповідно до цього закону, країни Субсахарської Африки, за умови відповідності ряду критеріїв щодо ринкової економіки, захисту прав людини та демократичного врядування, мали можливість отримати преференційний доступ до ринку США для понад 1800 категорій товарів, для яких скасовувались мита. Конгрес ухвалив Акт в 2000 році за адміністрації Клінтона строком на сім років і потім подовжував його дію двічі, в 2004 і в 2015 роках.
В історичній ретроспективі, як свідчить аналіз CSIS, ефект AGOA на торгівлю зі США був помітним, але обмеженим. Експорт товарів, що підпадали під дію закону, стрімко зростав до 2011 року, їх частка складала майже 70% загального африканського експорту до Сполучених Штатів. В середньому приблизно 73% вартості цього експорту складали нафтопродукти, а відповідно головними бенефеціарами були такі країни як Нігерія та Ангола. Доступ до AGOA також був інструментом економічного тиску: після перевороту в 2009 році допуск Мадагаскару до преференцій призупинили, що спричинило за деякими оцінками втрату понад 100 тис. робочих місць і скорочення ВВП на 11%. Сам Трамп в 2018 році призупиняв преференції AGOA для одягу з Руанди у відповідь на заборону країною імпорту секонд-хенду.
Втім, у зв’язку з падінням цін на світових ринках та зростанням внутрішнього видобутку в США, експорт нафти різко скоротився після 2012 року, а з ним і загальний обсяг експорту товарів AGOA скоротився до скромних 8 млрд доларів в 2024, коли загальний товарний експорт складав 30 млрд. Всього за період чверті десятиліття дії закону, обсяг торгівлі США з Африкою в абсолютних цифрах збільшився в два рази менше ніж з іншими регіонами світу; доля товарів AGOA, які експортували саме до США, зменшилась на 6%. Причина цього лежить не стільки в самому законі, чи в американській політиці, скільки в появі нового конкурента – КНР, з якою обсяг торгівлі в 2024 році був майже в три рази більше.
В квітні 2024 року до Конгресу внесли законопроект про продовження дії AGOA ще на 16 років, до 2041; інший аналогічний законопроект, який пропонував подовжити дію AGOA до 2037 року, внесли у грудні. Однак жоден них не проголосували.
Після того, як Трамп переміг на президентських виборах вдруге, Білий дім публічно не спішив ставити хрест на законі, але з тим як протекціоністські обіцянки перетворювались на реальні мита проти Мексики і Канади, КНР, та майже всього світу, неподовження AGOA виглядало наступним логічним кроком. Двостороння торгівля помітно підскочила в липні до майже 7,8 млрд, а експорт до США зріс на 22% – поки ще не були остаточно запровадженні тарифи в серпні та AGOA залишалась в силі. Зі свого боку африканські країни активізували лобістську кампанію у Вашингтоні, деякі почали говорити про торгову угоду. В останні дні вересня адміністрація Трампа заявила, все ж схвалює подовження дії AGOA ще на рік, проте надто пізно.
30 вересня AGOA втратив свою чинність і торгівельні відносини країн Субсахарської Африки та США стали визначати нові “визвольні” тарифи. Втім за таких правил для різних країн ефект має бути різним і, скоріше за все, в більшості випадків – обмеженим. Президентський указ, яким були запроваджені мита, також передбачав виключення для понад 1000 категорій товарів, серед яких були природні копалини: нафта, газ, уран, мідь, золото, платина, різні рідкоземельні. Пізніше також додали виключення для експорту категорій харчової продукції, які не вирощують в США в достатній кількості. Тому для економіки Нігерії, яка з товарів AGOA експортувала до США переважно нафтопродукти, нові правила не видавалися фатальними. Це стосується також інших країн Африки, зовнішня торгівля яких покладається на сировинний експорт – тобто більшості країн.
По-справжньому похмуро виглядали перспективи тих держав, чий експорт включає продукцію виробничих галузей. Як і в Лесото, на преференційному доступі в рамках AGOA виросла швейна промисловість Кенії, яка стала найбільшим постачальником одягу до США з Субсахарської Африки, на 2024 рік експортувавши продукцію вартістю у приблизно 470 млн доларів. Близько 70% експорту одягу та текстилю з країни постачається у США, а в самій галузі працює 66 тис. робітників.
Аналогічно і з автомобілебудівною промисловістю Південно-Африканської Республіки: з тарифами у 30% виробники визнавали, що утриматись на американському ринку важко. В 2024 році на продукцію галузі припадало 64% торгівлі товарами AGOA зі США, в секторі працювали близько 120 тис. осіб, а дохід від експорту дорівнював близько 1,6 млрд доларам. Всі три держави – Кенія, Лесото і ПАР – відправляли до Вашингтону делегації домовлятися про торгівельну угоду.
Лобістські зусилля продовжилась в наступні місяці і дали результат. В грудні до Конгресу подали законопроект про подовження AGOA на три роки, до 31 грудня 2028. В січні його схвалила Палата представників, але при розгляді в Сенаті до нього внесли правки, що скоротили строк подовження дії акту до кінця 2026 року, як наполягала президентська адміністрація. Третього лютого його підписав Трамп.
20 лютого Верховний суд США постановив, що “визвольні” тарифи були введені незаконно. Трамп та його команда попереджали раніше, що в такому разі вони не відступлять і звернуться до інших механізмів. Тому як очікувалось, незабаром після публікації рішення суду американський президент оголосив про повернення 10% універсальних мит іншими юридичними інструментами, а потім ще і про їх підвищення до 15%.
Так після року невизначеності правила торгівлі з Субсахарською Африкою залишились майже без змін. Проте поки Вашингтон тупцює на місці та заграє з протекціоністською політикою, Китай в якості реакції запропонував повне зняття мит для товарів з 53 африканських держав. Єдина країна, якої це не стосувалось – Есватіні, бо та визнає уряд на Тайвані.
Іронічно, що члени Південноафриканського митного союзу мають спільно вести переговори щодо митної політики, тож через Есватіні, якщо та не змінить позицію, нульовими тарифами з КНР не може скористатись жодна з держав організації. Але в ПАР з 30% митами (якщо їх повернуть) і новим конфліктом з адміністрацією Трампа, що тривав весь рік, небагато інших опцій. Преторія наразі веде з Пекіном переговори про торгову угоду, яка має дати їй безмитний доступ на китайський ринок, і сподівається фіналізувати її до кінця березня. Кенія вже підписала таку домовленість з КНР в січні 2026.
“НАДЗВИЧАЙНО ПОГАНІ РЕЧІ” в Південно-Африканській Республіці
Південна Африка стала першою африканською країною, відносини з якою друга адміністрація Трампа вирішила переглянути, причому найбільш кардинально. Вже у перші тижні в Білому домі Трамп в притаманній йому манері заявляв, що в ПАР відбуваються “колосальні ПОРУШЕННЯ прав людини”, пов’язані з начебто конфіскаціями земельних ділянок білих південноафриканців за новим Законом про експропріацію.
Закон, відповідно до викладених в ньому положень, дозволяє державі відчужувати земельні ділянки у власників в окремих випадках. Тільки за рішенням суду, з наданням адекватної компенсації, хоча є обставини, коли вона не передбачена. Текст закону не містить звернень до етнічної приналежності землевласника, але в південноафриканському контексті, де після апартеїду щодо земельного питання не було знайдено рішення, означає практичне застосування переважно до білого населення (яке досі володіє 72% ділянок). Закон також був дуже контраверсійним для партнерів Африканського Національно Конгресу по коаліції, які сприймають викладені в ньому умови компенсації як удар по захисту прав власності, і які подали через це позов до Верховного суду. Закон, що найбільш важливо, ще не вступив в силу – допоки жодну ділянку не конфіскували.
7 лютого 2025 року президент США видав указ, яким зупинив надання всіх видів допомоги Південній Африці, а також надавав особливий пріоритет для африканерів (білі південноафриканці з нідерландським корінням) в межах гуманітарних програм для біженців і переселенців. На це Преторія обмежилась висловом занепокоєння “тим, що схоже на кампанію дезінформації та пропаганди” та розчарування “тим, що такі нарративи знайшли прихильників”.
Президентський указ розпочав тривалий період дипломатичного тиску на ПАР.
Якщо ширше поглянути на ситуацію, останні три десятиліття міждержавні відносини з Південною Африкою не були особливо теплими: керівні кола АНК дотримувались підкреслено антиглобалістських переконань, а отже зазвичай критично ставились до американської та європейської зовнішньої політики, тому щодо світових політичних проблем країна зазвичай опинялась на стороні антизахідного табору – особливо з долученням до БРІКС в 2010-ті. Але і прохолодними відносини теж було би назвати недоречно. Виходячи з наявної інформації, найбільш вірогідним каталізатором різкого колапсу відносин були наступні три чинники:
- AfriForum (крайньо праве громадське об’єднання африканерів), що звинувачує уряд в расистській упередженості до білого населення, лобіював тиск на владу ПАР для протидії редистрибуції земельної власності. Ще в часи першої каденції Дональд Трамп давав Майку Помпео завдання вивчити ситуацію, втім далі наслідків це не мало. В наступні роки представники дотичних організацій продовжили адвокаційну кампанію в США, а останній візит Ернста Роетса, одного з головних діячів руху, припав на липень 2024 року.
- Всередині другої адміністрації Трампа не бракувало людей, які мали симпатії до справи незадоволених білих південноафриканців. Ілон Маск, сам будучи іммігрантом з Південної Африки, неодноразово висловлювався проти експропріаційного закону та звинувачував уряд в расизмі. Маск також досі має суперечку з ПАР через постапартеїдні регуляції, які не дозволяють Starlink зайти на південноафриканський ринок телекомунікацій на бажаних для нього умовах. Маск покинув Білий дім в травні, але скоріш за все він був не єдиним критиком Преторії в адміністрації.
- В кінці 2023 року ПАР подала проти Ізраїлю позов до Міжнародного суду ООН, звинувачуючи у злочині геноциду проти палестинського народу в Газі. В згаданому президентському указі це фігурує як ще одне обґрунтування призупинення допомоги, єдине, окрім конфіскацій ділянок.
Наступний етап кризи спричинив дипломатичний інцидент у березні 2025 року. Ебрагім Расул, новопризначений посол Південної Африки в США, на відкритому вебінарі поділився роздумами щодо політичної ситуації, серед іншого характеризуючи Дональда Трампа як лідера “супремасистських” сил, реакції на зменшення частки білого населення в демографічній структурі США. На наступний день Марко Рубіо оголосив Расула persona non grata як політика, що зловживає расовою проблематикою і ненавидить Дональда Трампа. Офіційна реакція Преторії була стриманою.
Расул має біографію ветерана боротьби проти апартеїду. Коли він повернувся на батьківщину його зустріли висловами підтримки, він надалі час від часу дає коментарі щодо американської політики.
США теж призначили нового посла в Південній Африці в грудні 2025. Ним став Лео Брент Бозелл ІІІ – людина з іншої сторони історії, в 80-ті він був активістом проти “терористичної” боротьби АНК з расистським режимом. Навряд у Вашингтоні не усвідомлювали “оптики” обох рішень. Бозелл визначив своїм головним завданням на посаді розвернути “геостратегічний зсув” ПАР до БРІКС і Китаю, а також пообіцяв застосувати тиск аби покінчити з позовом проти Ізраїлю.
В травні до США стали прибувати перші ”біженці”- африканери. Тоді ж відбулась спроба відновити відносини – Рамафоса особисто зустрівся з Трампом в Білому домі. Ця зустріч майже обернулась катастрофою, дуже схожою на ту, яка відбулась раніше під час візиту Зеленського.
Перед камерами, під час спільної конференції двох президентів Трамп, у відповідь на питання журналіста, продемонстрував південноафриканській делегації спочатку коротке відео, а потім і зображення на підтвердження заяв про начебто расово-вмотивоване насилля і державну дискримінацію проти білого населення в ПАР. Попри публічне приниження, адміністрація Рамафоси оголосила візит успішним: хоч позиція США щодо африканерів лишилась незмінною, Рамафосі вдалось розпочати діалог щодо іншої проблеми – торгівельної угоди, в якій з’явилась потреба після запровадження “визвольних” тарифів і з наступаючим кінцем AGOA.
Питання торгівельних відносин переважало в порядку денному відносин в наступні місяці та, видається, якийсь час рухалось до позитивного результату. Втім, на початок 2026 року переговори, які ПАР веде колективно всім Південноафриканським митним союзом, все ще тривають.
Також в контексті подовження AGOA статус ПАР як країни-бенефіціара поки залишається невизначеним, адже держава може згодом бути визнана як така, що не відповідає пред’явленим критеріям через «порушення прав» африканерів.Від початку 2025 року над відносинами між країнами висів дамоклів меч, який мав впасти в минулому листопаді, коли Йоганнесбург приймав саміт G20. Спочатку в лютому про бойкот G20 оголосив Рубіо, Трамп теж натякав, що може не буде брати участь в саміті. Згодом американський президент підтвердив, що не відвідає саміт особисто, але США представлятиме Джей Ді Венс. Проте на початку листопада Трамп в черговий раз розкритикував ставлення в ПАР до фермерів-африканерів, заявивши, що ПАР необхідно виключити з G20, а США не будуть представлені на саміті взагалі. Зрештою, США не брали участь у саміті і фінальна декларація була затверджена без США.
США головуватимуть в G20 в 2026 році. Трамп уже звинуватив ПАР у відмові офіційно передати головування в організації та попередив, що на наступний саміт у Флориді Південну Африку не запросять, допоки не припиняться “порушення прав людини” в країні. Сполучені Штати вже перестали запрошувати південноафриканських делегатів на інші заходи організації, а в січні 2026 ПАР оголосила про тимчасовий вихід з G20.
***
Ця стаття є першою з двох, присвячених цій темі. У другій ми розповімо про спроби адміністрації Трампа завершити конфлікт між Демократичною Республікою Конго і Руандою, громадянські війни в Судані
та Лівії, а також застосування сили проти ісламістських бойовиків у Сомалі та Нігерії.