Далекого 1987 року вийшла книга Дональда Трампа «Мистецтво укладати угоди». У цій праці, яка багато тижнів перебувала у списку бестселерів, майбутній президент сформулював низку цікавих рекомендацій, як правильно вести переговори, щоб досягнути бажаного. Думати масштабно; використовувати важелі впливу для отримання переваги; бути непередбачуваним і готовим піти у будь-який момент; захищати свою позицію; поєднувати батіг і пряник; ніколи не показувати, що тобі дуже потрібна ця угода — ось перелік деяких ключових порад від бізнесмена.
Можливо, Трамп у бізнесовому житті дійсно іноді послуговується цими правилами. Але в діалозі з Путіним американський лідер загалом доволі прогнозований, слабкий і місцями жалюгідний. Російський президент за останній рік примудрився не раз принизити авторитет господаря Білого дому. Виставити його в позиції слабкої людини, яка не дотримується озвучених раніше погроз. Відверто проігнорувати заклики припинити вогонь і почати реальні переговори про укладення мирної угоди. І натомість не отримав удару та покарань у відповідь.
Поведінка Трампа щодо Росії зовсім не схожа на поведінку лідера глобальної держави, яка претендує на світову гегемонію. У ній немає місця для гасла «мир через силу», який раніше використовував американський президент. Проте є місце для демонстрації дивної запопадливості перед Москвою.
Наприклад, щоб потішити Кремль і персональне его Путіна, США фактично прибрали з публічної риторики будь-які згадки про російську агресію проти України. Начебто для того, щоб зайвий раз не дратувати Москву нагадуванням про її злочинні дії. Тепер мова йде про абстрактний «російсько-український конфлікт» або «війну в Україні», яку слід припинити. В ООН США не голосують за резолюції, що засуджують російську агресію. А також неофіційно тиснуть на країни Європи, щоб ті не дозволили використати заморожені російські активи для фінансування потреб України.
Кремль зумів нав'язати Вашингтону свій стиль комунікації. У цих переговорах Путін значною мірою діє за канонами книги Трампа. Американський президент і його основні переговорники у спілкуванні з РФ мислять не як політики, а як бізнесмени: вузько та з погляду можливої економічної вигоди. Натомість росіяни підходять до справи більш масштабно.
Питання прибутку взагалі другорядним у світогляді Путіна. Його вчинки та бачення світу базуються переважно на ідеологічній основі, якою б цинічною та злочинною вона не була. Його основна мета — не вигідні контракти з американцями, а відновлення російської імперії та територіальне розширення «русского міра». А також глобальна стратегічна поразка Заходу й демонтаж старої системи міжнародних відносин. Але Трамп не здатний зрозуміти першопричини російської агресії.
Вважаючи, що складні питання світової політики можна вирішити, якщо відкинути принципи, мораль й інтереси союзників, американський президент демонструє обмеженість, а не масштаб мислення.
Якби Дональд Трамп дотримувався власних правил ведення переговорів у діалозі з Путіним, він розпочав би їх з максимальної позиції. Максимальна позиція означає поставити Кремль перед реальною загрозою стратегічної військової поразки й подальшої дезінтеграції. Проте все відбувається навпаки.
Не Трамп, а Путін домінує в цьому процесі. Москва спочатку заявляє, що не відступить від жодної максимальної вимоги, включно з «денацифікацією» та «демілітаризацією» України та зміною влади на проросійську. Потім, начебто йдучи назустріч Америці, Путін транслює, що готовий вдовольнитися виведенням українських військ з Донбасу й обмеженням чисельності ЗСУ. Трамп сприймає це як видатну поступку Росії і починає тиск на Україну, паралельно будуючи у власній уяві плани про спільний бізнес з РФ.
Діючи за канонами трампівської книги про мистецтво укладення угод, Путін часто вдає, що угода йому не надто й потрібна. Мовляв, Росія отримає своє чи військовим шляхом, чи з допомогою переговорів. Здається, Путіна має невичерпний ліміт виходити з переговорного процесу, повертатися в нього. Імітувати переговори, а потім зривати їх під надуманим приводом. Чи перекладати провину на українську сторону, знаючи, що Трамп усе одно не наважиться сильно розгніватися на російського колегу.
Домінування Путіна над Трампом доповнюється психологічною маніпуляцією. Російський президент у розмовах з американським лідером і його посланцями часто наводить абсурдні цифри та перекручує історичні факти. Спокушає американців вигодами економічної співпраці й натяками на можливе охолодження стосунків з Китаєм. Психологічно маніпулює слабкостями американського президента, граючи на вразливих струнах його душі. Компліменти, вчасні телефонні дзвінки, вітання і навіть прояви співчуття — усе це використовує Путін, щоб тримати Трампа під контролем.
Нова редакція Стратегії національної безпеки США, оприлюднена 5 грудня, значною мірою відображає деякі зовнішньополітичні ілюзії, характерні для нинішньої адміністрації Дональда Трампа. Справедливо висловлюючи занепокоєння станом справ у Європі та цивілізаційними викликами для Старого світу, у Стратегії чомусь не наважилися побачити інші очевидні загрози, зокрема російську. Бачити і критикувати внутрішні проблеми європейських країн, які є природними союзниками Америки, утім не зауважувати російської агресії — це не що інше, як подвійні стандарти. А в тезах про «відновлення стратегічної стабільності з Росією» та у відмові від політики розширення НАТО прослідковується намагання втекти від реальності.
Хоча свого часу Трамп полюбляв гасло «мир через силу», чинна зовнішня політика Білого дому та його ставлення до РФ — це передусім про «мир через слабкість». А слабкість завжди заохочує поганих хлопців, яким є Володимир Путін, до нових загарбницьких авантюр.