Нещодавно делегація Молдови здійснила візит до Санкт-Петербурга, де міністр енергетики Віктор Парліков зустрівся з головою правління Газпрому Олексієм Міллером, щоб знайти рішення для постачань газу до Придністровʼя. Чи не здається вам, що ми стикаємося тут з цікавим парадоксом, коли для України Придністровʼя є загрозою, а Молдова рятує його?
Так, ми дуже добре розуміємо занепокоєння наших колег і друзів у Києві (через перемовини з Москвою про постачання газу. — Ред.). І ми також дуже добре розуміємо лицемірство росіян. У них (Газпрому. — Ред.) було два меседжі до нас, до пана Парлікова. Перше: ми повинні переглянути проблему боргу, так званого історичного боргу Молдови перед Газпромом (Росія вимагає від Молдови оплатити борги за газ, який Газпром постачав непідконтрольному Придністров'ю. — Ред.). І друге питання: Молдова повинна обговорити з Україною питання транзиту через її територію.
Ми чітко розуміли позицію Києва, з повною повагою ставимося до цієї позиції. Пан Парліков був у Санкт-Петербурзі, щоб обговорити рішення для Придністровського регіону, тому що Путін багато разів казав, що там проживає 200 тисяч російських громадян. І він (Парліков. — Ред.) сказав, що саме для цих російських громадян було б добре, так, забезпечити трохи газу протягом цієї зими. А вони (Газпром. — Ред.) відповіли, що ми повинні обговорити це з українцями. Ідея (молдовської делегації. — Ред.) полягала не в тому, щоб обговорювати щось з українцями, а в тому, щоб використати Трансбалканську мережу й вирішити, хто буде платити за транзит.
Зрозуміло, що Молдова не готова платити за те, щоб придністровський режим отримував цей газ. Наш обов'язок був обговорити транзит газу, щоб якось розв'язувати проблему для громадян у регіоні. Ну, тепер — що має бути зрозуміло — якщо гуманітарна катастрофа, або криза, гуманітарна криза, кажімо м'якше, то не Київ, не Кишинів буде винуватим у цьому. За це треба звинувачувати Москву. Тому що фактично вона відкинула всі пропозиції Кишинева, щоб правильно розв'язувати цю проблему для людей у регіоні.
Що може статися в Придністровʼї в разі відсутності постачань газу? Наскільки великі ризики для Молдови?
Придністровський регіон найбільше постраждав від нинішньої ситуації (зупинки транзиту газу українською територією. — Ред.).
На жаль, за 33 роки вони (жителі окупованого Придністровʼя. — Ред.) звикли споживати дуже дешевий — щоб не сказати безкоштовний — природний газ. Бізнес також скористався цією ситуацією. Електроенергія була практично безкоштовною, тож це було своєрідне суспільство демпінгової економіки. Передбачаючи ситуацію, що газ не завжди буде безкоштовним, ми кілька разів пропонували Тирасполю поступово вводити вищу ціну, щоб споживач і бізнес звикли до нової економічної ситуації.
На жаль, Тирасполь зволікав з цими діями — і вони зіткнуться з величезною ціною на газ, яку не в змозі платити. Відповідно, усі підприємства в цьому регіоні будуть заблоковані. І заблоковані не через Кишинів, як кажуть лідери в Тирасполі, а як я вже неодноразово згадував — через російську агресію проти України, яка призвела до такої загальної економічної ситуації в регіоні.
Коли Молдова запропонувала представникам придністровського режиму вжити якихось заходів, як вони відреагували?
Вони сказали, що це внутрішня проблема Придністров'я. Вони вважають себе суверенною державою. Напевно, в Тирасполі була впевненість, що Росія підтримуватиме їх весь час, але ми бачимо, що це не так: вони відчули себе зрадженими. Тому що те, що сталося — це зрада. Росії абсолютно байдуже до тих, хто вірить в історії кремлівського режиму: що вони за російськомовних, що вони за російський народ, що вони захищають російські меншини всюди.
Те, що відбувається в Придністровському регіоні, є прикладом, що їм (росіянам. — Ред.) байдужа не лише доля окремого солдата, а й доля 200 тисяч власних громадян, яких вони зраджують заради геополітичних інтересів.
Яка мета Москви в цій ситуації? Спровокувати велику політичну кризу в Республіці Молдова. Випробувати Республіку Молдова на міцність. Продемонструвати, що «ви голосували за Європу, а Європа нічого не може зробити». Ви бачите ситуацію в Республіці Молдова. Ми це дуже добре розуміємо.
Загалом уряд Республіки Молдова задоволений цим діалогом у форматі 1 + 1?
Ні, не задоволений. Чому? Тому що це формат, у якому все затягнулося на дуже довгий час. Ми дуже рідко досягаємо успіхів, та й то невеликих, у таких питаннях, як фермери (доступ молдовських фермерів до землеволодінь на лівому березі — це окупований регіон, тираспольський режим ускладнює доступ до нього. — Ред.). Але навіть там проблема вирішена лише частково. Або в питанні румуномовних шкіл, якими опікується Міністерство освіти Молдови. Але я не можу сказати, що в цьому форматі (який є хибним форматом 1 +1 нам вдається досягти прогресу. Насправді до дискусій також залучена ОБСЄ, яка є своєрідним червоним телефоном на випадок, якщо щось трапиться. Через цей механізм ми намагаємося розв'язувати локальні проблеми.
Чи є червоний телефон з представниками України, якщо щось трапиться?
Найчастіше ми спілкуємося з Києвом через посла з особливих доручень у Придністровському регіоні пана Пауна Роговея. Ми спілкуємося інтенсивно. Мої колеги в президентській адміністрації та інших інституціях також мають постійну комунікацію з Києвом, яка є дуже цілеспрямованою.
Хочу сказати, що на цей момент я вважаю Україну ключовим партнером у розв'язанні придністровської проблеми, тому що багато чого змінилося завдяки позиції Києва в придністровському питанні. Ми розраховуємо на рішучу й цілеспрямовану позицію Києва у вирішенні цього питання зі збереженням територіальної цілісності Республіки Молдова та її суверенітету в межах міжнародно визнаних кордонів. Йдеться не про тиск на Тирасполь, а про дипломатичну підтримку Республіки Молдова.
Зрозуміло, що для України це присутність російських військ. Ви сказали вчора на платформі Бухарестського безпекового форуму, що їх майже 20 тисяч, так?
Так, 20 тисяч, якщо враховувати придністровські силові структури. Якщо говорити лише про власне російські війська, то їх 1 800, але навіть серед цих 1 800 понад 90 % — місцеві. Росіяни більше не можуть вводити війська з Російської Федерації. Ми заборонили ротацію. Тому їм доводиться набирати з регіону. Практично всі постійні військовослужбовці — місцеві.
Ми можемо впоратися із ситуацією: або російських військ у Придністров'ї практично немає, якщо брати формально, тому що більшість з них — місцеві; або так звана міліція, МДБ і придністровська армія також перебувають під російським контролем. Хоча я не вірю, що ці військовослужбовці в разі кризи будуть готові померти за ідеали Кремля, тому що вони місцеві.
Ми бачили паніку в Придністровському регіоні на початку російської агресії проти України. Ба більше, дуже багато з них симпатизують Україні або Республіці Молдова. Не можна сказати, що в Придністровському регіоні існує компактний блок людей з проросійськими поглядами, як іноді вважають. На останніх виборах у Республіці Молдова ми також побачили, що проєвропейські голоси в Придністровському регіоні були вищими, ніж у багатьох районах Республіки Молдова, підконтрольних Кишиневу.
Але як бачимо з нашого досвіду на Донбасі, місцеві мешканці, набрані до російської армії, подекуди проявляли незрівнянну жорсткокість під час повномасштабної агресії.
Я не думаю, що вони сьогодні воювали б проти України, тому що не мають для цього підстав. Більшість населення там завжди була дуже тісно пов'язана з Україною. Одеса була для них, так би мовити, центром тяжіння протягом десятиліть, ще до 1917 року, а також у радянський період. Тирасполяни, розташовані між Кишиневом і Одесою, часто воліли їхати на навчання до Одеси. Існують також дуже сильні родинні зв'язки.
Я не відчув антиукраїнських настроїв серед населення Придністровського регіону, коли спілкувався з простими людьми. Проросійські настрої існують, це правда. Але не є масовим явищем у Придністровському регіоні. Принаймні в селах і невеликих містах, де розмовляв з людьми. Можливо, в Тирасполі ми знайдемо таких затятих пропутінців. Такий сегмент є, але ми не можемо узагальнювати.
Ви вже говорили з новим російським послом?
Ні, поки він не вручив вірчих грамот.
Я нещодавно розмовляла з представницею ЄС пані Длоухі-Сулігою, і вона впевнена, що не буде чіткого рішення щодо Придністров'я, поки не закінчиться війна в Україні.
Я згоден з цим твердженням. Майбутнє придністровського конфлікту значною мірою залежить від того, як розвиватимуться події в Україні. Якщо Україна вийде переможцем з цієї війни або принаймні буде досягнута сприятлива для нас ситуація, це дасть нам можливість просунутися вперед на шляху до врегулювання конфлікту. Якщо справи підуть погано в Україні, вони підуть погано і в Республіці Молдова, а також у всій Європі.
Це те, що світ повинен усвідомити: це не тільки війна проти України, це війна, яка ведеться проти всієї Європи. І для Республіки Молдова, як я вже казав, вона є життєво важливою.
Коли ми обговорюємо з іноземними гостями формат 5 + 2, я кажу, що говорити про це безглуздо. Нам більше не потрібен формат 5 + 2, тому що все буде швидко розвиватися в інших напрямках, на інших платформах. Якщо Україна програє цю війну, то який сенс говорити про 5 + 2? Тому що росіяни будуть там, де вони будуть, і ситуація для нас стане дуже серйозною.
Але якщо ми говоримо про наслідки для всієї Європи й у тому числі для Молдови, то кожна країна робить свій внесок у певний сценарій. Якому сценарію сприяє своїми діями Республіка Молдова?
Республіка Молдова робить усе можливе, щоб допомогти Україні. Звичайно, наш внесок був невеликим порівняно з іншими державами й полягав більше в політичній, моральній або біженській підтримці. Однак Республіка Молдова прагне бачити Україну переможницею.
Очевидно, ми не Німеччина чи Сполучені Штати, щоб зробити значний внесок у військовому чи економічному плані, але робимо те, що дозволяють наша позиція та наші можливості.
Ми дуже вдячні за підтримку, яку надає Республіка Молдова, але я все ж таки запитую про політику. Як ви оцінюєте внутрішню політику Молдови? Якому сценарію ви сприяєте, коли аналізуєте ситуацію? Чого очікуєте? Який сценарій для вас є найбільш реалістичним?
Ми не можемо зараз робити прогнози, і, звичайно, ці прогнози, хороші чи погані, які, можливо, робляться певними інституціями, не завжди є публічними. Я очікую, що після такого тривалого опору — морального, економічного, політичного — український народ продовжить демонструвати силу й рішучість, які йому притаманні. Ми бачили це протягом останніх трьох років: народ, який чинив опір величезній армії.
Я не вірю, що існує сценарій, у якому Україна зазнає поразки. Ті, хто на це сподівається, помиляються. У Республіці Молдова теж є люди, які, можливо, чекають на такий сценарій, але після всіх жертв цього народу й країни я не вірю, що поганий мир приймуть. Я не вірю, що після цих жертв Україна здасться.
По-друге, я не вірю, що зміна адміністрації у Вашингтоні зменшить американську підтримку. Я думаю, що підтримка залишиться такою самою. Я переконаний, що Захід і весь демократичний світ будуть стояти поруч з Україною до кінця.
***
Матеріал створено за участю CFI, Agence française de développement médias як частину Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.